Журналіст Брендон Амброзіно досліджує, як схильність до релігійних вірувань вбудована у наш мозок і психіку. А також те, як виникла та еволюціонувала релігія.
Джерело: ВВС Україна.
Коли я вчився у початковій школі, по телевізору крутили соціальну рекламу проти наркотиків. На екрані показували яйце, а голос за кадром казав: “Це – твій мозок”. Потім яйце розбивали пательнею, і голос додавав: “А це твій мозок під дією наркотиків”. Було зрозуміло, що наркотики щось роблять із нашим мозком.
У Церкві П’ятдесятників, куди я ходив, про наркотики говорили дещо інакше. Нам казали, що вони нам непотрібні, тому що ми можемо отримати кайф від віри в бога. Бог міг зробити з нашим мозком те саме – дати відчути екстаз, ейфорію. Але він не розбивав його вщент.
Бог міг дати всі “позитивні переваги” героїну без шкоди побічних ефектів.
(Звичайно, з огляду на кількість релігійного насильства протягом історії, неможливо стверджувати, що від віри немає жодної шкоди. Але про це трохи далі.)
Я вже давно не ходжу до церкви свого дитинства, а теорія “Бог як наркотик” змушує мене почуватися ніяково. Але що більше я міркую про релігію як феномен, то більше переконуюсь, що попри недбалий словник духовні лідери мого юнацтва мали певну рацію: бог дійсно щось робить із нашим мозком.
“Це – твій мозок. А це – твій мозок під дією бога”.
Ендрю Ньюберг, нейробіолог, який вивчає мозок з точки зору релігійного досвіду, досліджує цю гіпотезу все своє життя.
“Якщо ви споглядаєте бога достатньо довго, – пише він у книзі “Як Бог змінює ваш мозок”, – у вашому мозку відбувається щось дивовижне. Нейронні зв’язки починають змінюватися”.
“Одні ланцюги вмикаються, інші – деактивуються. Утворюються нові дендрити та синаптичні зв’язки, і мозок стає чутливішим до піднесених, нематеріальних сфер досвіду. Змінюється ваше сприйняття і ваші переконання, і якщо бог має для вас значення, він стає реальним і з точки зору нейробіології”.
Релігійний досвід, як розповідає мені Ньюберг у своєму офісі в Пенсильванії, задовольняє дві основні функції мозку: самозбереження (Як нам вижити, як індивідууму і як виду?) та самотрансцендентність (Як нам продовжувати еволюціонувати і змінювати себе як людей?).
Ньюберг та його команда сканують мозок під час релігійних обрядів, як-от молитва або медитація. Хоча він зазначає, що духовний досвід залучає весь мозок, він насамперед зосереджується у двох ділянках.
Це – тім’яна частка, розташована у верхній задній частині кори головного мозку, і ділянка, яка обробляє сенсорну інформацію, допомагає нам створювати образ себе і встановлювати просторові зв’язки між собою і рештою світу.
Цікаво, що під час певних ритуальних дій він помічає деактивацію тім’яної частки.
“Коли ви занурюєтесь у якусь ритуальну практику, ця ділянка мозку стає менш активною”, – пояснює він.
“А оскільки вона відповідає за відчуття власного “я”, це відчуття починає розмиватися, і кордони між собою й іншими – іншою людиною, іншою групою, богом, Всесвітом тощо – починають стиратися. Ви відчуваєте з ними єдність”.
Друга ділянка мозку, яка активно залучена у релігійну активність, – це лобова частка, що зазвичай допомагає зосереджувати увагу і концентруватися на певних речах, говорить Ньюберг.
“Коли ця ділянка вимикається, відбувається певна втрата свідомої діяльності, тобто ми більше не робимо щось самі, а щось із нами відбувається”.
Ньюберг стверджує, що зібрані ним дані порушують питання, чому наш мозок побудований таким чином, щоб полегшити духовний досвід.
“Якщо ви вірите у бога, відповідь очевидна”, – каже дослідник. Але навіть якщо будь-які розмови про віру залишити осторонь, все одно дивує, чому наш мозок не тільки полегшує, але, здається, й сприяє релігійним поглядам.
Виходить, вони є невіддільною частиною існування людини.
***
На думку автора книги “Пояснена релігія” Паскаля Боєра, схильність до віри в бога пояснюється властивостями психіки, які мають усі без винятку представники нашого виду.
Для початку розгляньмо властивість, яка має назву “гіперчутливий пристрій виявлення агента” (HADD).
Скажімо, ви у саванні й чуєте шелест кущів. Що це на вашу думку? “О, це просто вітер. Я можу спокійно залишатися там, де я стою”. Або: “Це – хижак, час бігти!”
З еволюційної точки зору другий варіант має більший сенс. Якщо ви обачно втечете, а шурхіт так і виявиться вітром, ви нічого не втратите. Але якщо ви вирішите проігнорувати звук, а потім на вас таки накинеться хижак, тоді вас з’їдять.
Учений-когнітивіст Джастін Барретт вважає, що HADD змушує нас приписувати незрозумілі явища або об’єкти діям якихось сил – агентам.
Саме з цієї причини ми затамуємо подих, коли чуємо скрипіння підлоги у сусідній кімнаті, в якій, як ми знаємо, нікого немає.
Барретт зазначає, що ця психічна властивість змушує нас приписувати “агентурність” подіям без чітких фізичних причин (мій головний біль зник після молитви) та явищам, які не піддаються простому поясненню (хтось, напевно, створив ці кола на полі).
HADD завжди діє у нашому мозку навіть без нашого усвідомлення. Ми маємо рефлексивні переконання – тобто ті, про які ми активно замислюємось, і нерефлексивні, що походять від різних розумових інструментів, які Баррет називає “інтуїтивними системами умовиводів”.
Ці ментальні інструменти включають наївну біологію, наївну фізику та інтуїтивну мораль.
Наприклад, наївна фізика – це тоді, коли діти інтуїтивно знають, що твердий предмет не може пройти крізь інший твердий предмет, а предмети падають, якщо їх не тримати.
Барретт стверджує, що інтуїтивні переконання мають вирішальне значення для формування рефлексивних переконань.
“Що більше інтуїтивних переконань збігається, то більша ймовірність, що вони перетворяться на рефлективні”, – зазначає дослідник.
Релігійні вірування є дуже природними для мозку, схильного у всьому вбачати дію або наміри якоїсь вищої сили.
Як зазначає Даніель Деннет, наша переконаність в існуванні якогось наміру є такою притаманною нашому мисленню, що нам важко вимкнути її. Насамперед це відбувається, коли ми переживаємо смерть близької людини.
Смерть коханої людини “ставить перед нами складне когнітивне завдання: нам потрібно змінити усі наші звичні думки так, щоб вони відповідали світу, в якому стало на одну систему намірів менше”.
І тому ми часто говоримо про наших померлих близьких так, ніби вони все ще поруч, розповідаючи про них історії і міркуючи про те, чи схвалять вони наші рішення.
З вірою у вищу силу пов’язаний і ще один феномен – ідея викриття неправильної поведінки.
Це було б головним питанням у доісторичному суспільстві. Що більшою ставала група мисливців-збирачів, то важче було виявити порушника, щоби покарати його.
Тоді виникає ідея “агента повного доступу”, сили, яка будь-якої миті стежить за тобою, зазначає еволюційний психолог Робін Данбар.
Ця ідея досить співзвучна з інтуїтивними психічними інструментами, як-от HADD та інтуїтивна мораль, а тому її добре сприйняв розвинений мозок наших предків. До того ж вона мала додатковий бонус у вигляді регулювання поведінки знизу вгору.
“Завжди легше отримати хорошу поведінку, яка йде від намірів самої людини, а не примусу”, – каже дослідник.
Таким чином, мораль передує релігії. Але чому мораль взагалі пов’язана з релігією. Боєр пояснює це нашою схильністю до інтуїтивної моралі та переконанням, що боги та наші померлі предки є зацікавленими у нашому правильному виборі.
***
Ми зазвичай вважаємо віру результатом індивідуального розуму, однак насправді вона є досить соціальною. Це не дивно, адже релігія виходить із еволюційного процесу, який змусив мавп стати більш соціальними.
Однак збільшення соціалізації поставило питання, як запобігти агресії й вбивствам усередині великої групи, яка постійно проживає разом.
Зв’язок між членами зграї будується за допомогою ендорфінових систем головного мозку, які активуються піклуванням і дотиками. Однак у великих групах неможливо встановити близькі стосунки з усіма членами, пояснює Данбар.
Спостереження за приматами показують, що вони проводять близько 20% часу щодня, доглядаючи один за одним. Однак це обмежує розмір групи до 70 членів, що набагато менше груп, в яких проживала людина сучасна.
Отже, проблема полягала у тому, як знайти спосіб встановлювати соціальні зв’язки, не торкаючись один одного. Сміх, музика і мова є хорошим рішенням, тому що, за словами Данбара, вони так само сприяють виробленню ендорфінів.
На думку дослідника, релігія еволюціонувала як спосіб дозволити багатьом людям одночасно брати участь в діях, які виробляють ендорфіни. Багато релігійних ритуалів, як-от пісні, танці та прийняття різних позицій для молитви, “є надзвичайно хорошими активаторами системи ендорфінів”, зазначає він.
Утім, ритуальні танці й співи були ефективними лише до тих пір, поки наші предки не почали вести осілий спосіб життя близько 12 тисяч років тому.
У великих поселеннях, де люди були змушені постійно проживати поруч і стрес та напруга стали неминучими, були потрібні більш упорядковані ритуали, які б сприяли соціальній згуртованості.
Сільськогосподарська, або неолітична революція, розпочалася у колисці цивілізації – Плодючому Півмісяці на Близькому Сході. Саме у цих поселеннях з’являються перші в історії місця для відправлення релігійних культів.
Найдавніше відоме з них – храмовий комплекс Гебеклі-Тепе на південному сході Туреччини, датований приблизно 10 тисячоліттям до н.е.
За словами історика Девіда Крістіана, землеробство стало межею, після якої наші предки почали стрімку подорож до складних суспільств.
Щоб адаптувати такі великі групи, попередні уявлення про спорідненість потрібно було замінити новими ідеями “власності, прав, ієрархії та влади”.
У результаті це призвело до стратифікації суспільства на класи. Хтось став правителем, хтось купцем, хтось священником.
На відміну від мисливців-збирачів, релігійні ритуали неолітичних людей “зосереджуються насамперед на одній людині, божественному або квазібожественному царю, і в них беруть участь лише декілька людей, священники або члени королівського роду”, пише покійний соціолог Роберт Белла.
Важливо, що саме у цей період “цар і бог об’єднуються… і будуть тісно пов’язаними протягом всієї історії”.
Як зазначає Белла, ключовим питанням згодом стає: “Хто є справжнім царем, той, хто дійсно уособлює справедливість?” Так, наприклад, у Греції Платон указує людям звернути увагу не на аристократа Ахілла, а на Сократа.
В Індії Будда відмовляється від спадщини свого роду і залишає палац, вирушаючи на пошуки істини. Єдність царя і бога в юдаїзмі рішуче порушують пророцтва Яхве, який закликає обирати царів за бажанням.
Ключем до цієї трансформації стає винахід писемності, вважають дослідники. Без можливості зберігати інформацію за межами людського мозку, люди не змогли б розвинути мислення другого порядку. А без цього ми ніколи не змогли б кодифікувати наші релігійні уявлення у складні теологічні системи.
Це мислення другого порядку, тобто теорія про теорію, міркування про міркування, веде до релігійно-філософського прориву: “не тільки критичної переоцінки переданих знань, а і нового розуміння природи реальності, концепції істини, що є універсальною, а не локальною”, зазначає Белла.
Так виникає раціональна філософія та етично орієнтовані релігії. Цю трансформацію від ранніх до розвинутих цивілізацій німецький філософ Карл Ясперс називає Осьовим часом.
Важливо, що цей Осьовий час продовжується дотепер. Саме тоді були закладені основні категорії, якими ми мислимо й досі, та світові релігії, які дотепер керують людством. Попри зміни, яких зазнали ці релігії та філософії, вони лежать в основі усіх наших сучасних інституціалізованих релігій.
***
Принаймні, це один із способів розповісти історію. Можливо, з’являться й інші. Людські знання – насамперед про наше минуле – постійно розвиваються, і тому наші теорії щоразу підтверджуються, уточнюються або відкидаються.
Утім, хоч би що ми виявили про минуле релігії, одне залишається точним – наша схильність до віри у бога має глибокі корені в еволюції нашого виду.
Але що станеться з релігією у майбутньому? Дехто стверджує, що, оскільки тепер нам відомо, як і чому виникала релігія, ми можемо сміливо позбутися цих дитячих, примітивних уявлень.
Дехто навіть стверджує, що це б дуже пішло нам на користь. Адже релігія, як вірус, заразила наш вид і примусила нас до жахливо жорстоких речей. Нехай прогресом опікується краще наука і раціональне мислення.
Так перспектива є, однак, недалекоглядною. З одного боку, наука також не ідеальна, вона сприяла деяким найгіршим явищам сучасності, як-от атомна бомба, війна дронів або євгеніка (концепція природного відбору стосовно людини).
Чи слід нам відмовитися й від науки через її помилки? Звісно, ні.
Критика сучасних людських інститутів не повинна засліплювати нас та змушувати нас забути усі позитивні речі, які вони нам принесли.
Ми не маємо заперечувати ані потворність, ані благородства релігії. Натомість нам слід ретельно вивчити її історію, оцінити її внески, поставити під сумнів суперечливі речі і з відкритими очима рухатися у майбутнє.
Ми прийдемо у це майбутнє зі своїми сподіваннями, страхами, почуттями та соціальними нормами, іграми і питаннями – усім тим, що власне й дозволило релігії з’явитися і процвітати впродовж всієї історії.
Віра так тісно пов’язана з усім, що ми знаємо про наш вид, що здається практично неможливим уявити майбутню людину без будь-яких релігійних уявлень.
“Я скептично ставлюсь до ідеї, що релігія колись зникне, – зазначає приматолог Франс де Вааль. – Такий сценарій не є реалістичним для людського виду. Можливо, її замінять чимось іншим”.
Одним із найкращих варіантів для багатьох людей світу є релігія без доктрини та ієрархії. Багато дослідників зазначають, що хоча відвідування церкви на Заході помітно зменшилось, загалом зросла духовність. Отже, виникає феномен так званої “позарелігійної духовності”.
Духовність у цьому сенсі визначають як “індивідуальну, суб’єктивну відданість своїм цінностям, які визначають ставлення до себе, інших, природи та вищих сил”.
Під час опитування 2017 року в 15 західних країнах 64% респондентів відповіли, що не вірять у Бога, описаного в Біблії, але вірять у вищу силу.
Дехто вважає цю тенденцію прикладом культури “допоможи собі сам”, тобто практикуй усе, що допомагає тобі досягти відчуття гармонії. Отже, не дивно, що йога, медитація та зцілення кристалами набирають такої популярності.
Варто також зазначити, що багато християн у США також дотримуються різних езотеричних вірувань, як-от віра в реінкарнацію чи астрологія. І це означає, що люди можуть водночас належати як до традиційних, так і нетрадиційних релігій. Ці синкретичні тенденції, безумовно, відбивають процеси глобалізації.
Один з найвідоміших теологів XX століття Пол Тілліх стверджує, що релігія повинна відповідати на ті питання, які ставить культура.
Якщо їй це не вдається, вона стає неактуальною.
Однак питання залишаються.
Оскільки наш мозок, за словами Франса де Вааля, “налаштований розмивати межу між собою та іншими”, ми завжди будемо прагнути занять, які посилюють цю розмитість: ритуальних танців, молитви, причастя.
У центрі релігії, каже Данбар, містичне занепокоєння приналежністю. Занепокоєння, яке було до і залишиться після Людини розумної. А її існування колись вважатимуть тонкою смужкою часу й простору у великій космічній історії Всесвіту.
