Мій син Данило зараз живе у Києві. Він поїхав туди ще після школи. Запланував вступати до столичного Вишу, тож перечити я не стала.
Данилко давно вже закінчив університет, женився, виховує власного синочка. Ми ж з чоловіком аж в іншій області. Маємо власний заміський будиночок. До невістки з онуком їхати далеко і нам, і їм. Тож бачимося ми, ясна річ, дуже рідко.
Але нещодавно їхали до них на народження онука. Взагалі після цієї поїздки я й досі не можу збагнути, чому люди так марять столицею. Нічого особливого я там не помітила. Виявилося, що ми з чоловіком взагалі не любителі міського шуму. За роки сільського життя дуже звикли до тиші. Як-то кажуть: всюди добре, а вдома – найкраще.
Але сьогодні мова йтиме саме про святкування онукових іменин. Це було минулого тижня. Запросили нас діти до Києва, мовляв, такий привід, то чому б не приїхати погостювати трохи. Ми з чоловіком довго думали, чи варто долати такий довгий шлях туди і назад, а потім все-таки вирішили поїхати. В подарунок хотіли пронести гроші. Іграшки-іграшками, а фінанси зайвими не бувають ніколи. Поміняли в райцентрі все на долари, бо знаємо, що діти відкладають синові на навчання, і поїхали.
Святкування було не вдома, як ми очікували, а в місцевому ресторанчику. Людей зібралося не дуже багато, чоловік 20. Багато знайомих і друзів наших дітей. Ми ж знали хіба що власних сватів. Перше, що я помітила – це те, що подарунки всі дарували якимось дивним способом. Напевне, син з невісткою тільки й очікували грошей, бо на окремому столику стояв цілий ящик для подібних конвертиків. Там гості все й складали. Ніяких привітань, побажань чи чогось подібного. Ніби на поминки зібралися, чесне слово.
Але це таке. Дурниці. Не нам судити – такий зараз час, коли все по-іншому.
Однак, була одна деталь, яка мене особисто дуже обурила та неабияк здивувала. Знаєте, ми люди із села. Ми звикли, що гостина – це коли є з чого вибрати й після якої тобі ще 2 дні їсти не хочеться. Але у столиці, здається, все зовсім не так.
На святковому столі у нас тоді не було нічого їстівного: ні картоплі, ні салатів, ні рибки. Зате нас пригощали якимись сушами, водоростями і креветками. От поясніть мені, що таке шашлик з мідій. Чому не з м’яса, як у всіх нормальних людей? Якась нісенітниця!
Я вже з нетерпінням чекала десерту, щоб скуштувати святкового торта з чаєм, але й тут усе пішло не так. Ми пили каву з якимись шоколадними фонданами, яких там на один укус. Та й з напоями там була біда: ніякого вина чи шампанського – одні коктейлі. І так до кінця вечора.
Під кінець я вже не витримала. Молодь пішла танцювати, а ми з чоловіком забрали конверт з грошима і пішли. Думаю, там навіть не було за що платити. Тому я зробила все з чистою совістю і зараз не ні про що не жалію.
Може, діти це помітили, а може ні. Мені байдуже. Я їхала здалеку не для такої скупої гостини. А гроші дитині поки і так не потрібні. Ми їх самі відкладемо і перед вступом віддамо у кілька разів більше.
Тому, яке свято, такий і подарунок!
Джерело: Смерека.
