10 липня 1964 року в Києві народився Василь Гонтарський – Вася-клаб, Рудавий Боцман, хіпан, Дон Хуан – щира, добра, мужня Людина. Його мати за національністю чешка.
Де мій тато був.
– Якщо хлопця назвали Вася, йому вже ніяке прізвисько не потрібне — жартував Василь Гонтарський. Ріс як горох при дорозі. У 1981 р. закінчив київську школу № 201. Відвідував студію при театрі оперети. Три роки навчався в Київському театральному університеті, але кинув.
Загримів у будбат, протягом 1985—1987 р. був начальником їдальні.
Потім навчання у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Педагог — Рушковський Микола Миколайович. На своєму курсі зустрів красуню, яка стала його дружиною, з якою прожив у шлюбі шість років. «Тепер вона живе в Італії, а тоді була красунею-розумницею. Вона терпляче зносила увесь мій “рок-н-рол” із заморочками і нічного Кастанеду, але терпіння не буває безкінечним» — згадував Гонтарський. «Насправді, з моїм режимом, яка нормальна дама винесе таке життя? Постійні роз’їзди, виїзди. Плюс, я дуже емоційна людина.»
Після розлучення вакуум, ліками від якого були подорожі, мандри, алкоголь. Гонтарський виступав у Москві з гуртом «Міраж», із колишньою киянкою Тетяною Овсієнко. У 1989—1990 рр. працював у Москві конферансьє.
Здавалося, що рудуватий «свій у доску» хлопак, живе на сцені. Постійно їздив Україною (Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці), кожного місяця відвідував Донецьк та Івано-Франківськ, де його «Чорна гора» сприймалася, як гімн.
Найчастіше грав на весіллях («ми грали на весіллях і я скрізь співав своє, яке сприймали як народне…»). Василь жив одним днем: дозволяв собі розкіш бути собою; завжди говорив те, що думав; в обличчя міг обматюкати.
У серпні 1991 р. став дипломантом другого фестивалю «Червона Рута» у місті Запоріжжя. Навіть замислив купити «волгу» ГАЗ-21.
Розповідав Гонтарський, що після 1991-го вживав опіум: «Почав сам себе жаліти. Мовляв, я такий геніальний і нікому не потрібний. Жалів-жалів — і дожалівся, що прив’язався до опіуму. Результатом цього знайомства була тюрма.»
У 2000 р. Василь Гонтарський брав участь в експедиції «Шлях із варяг у греки» на човні «Княгиня Ольга» часів Київської Русі. Ходив із Санкт-Петербурга до Києва, по Ладозькому озеру, Західній Двині. Перетягував човен волоком між річками і — далі по Дніпру до Чорного моря. Звісно ж гітара була при ньому і були пісні. Був талановитим завгоспом з ім’ям Рудий боцман, який при мінімумі харчів міг прогодувати сімнадцять здорових чоловіків…
На півострові Ямал влаштувався в бригаду, що тоді з материкової Росії тягнули залізницю до Північного океану.
У 2001 р. із семи осіб створив гурт «Вася Клаб», грав рок, шансон, народні пісні. Співав українські, російські, сербські та білоруські пісні. «Якось один мій близький приятель — згадував Василь — подарував мені пальто. Справжнє, добротне, картате стильне англійське пальто. І ось ми йдемо з другом по вулиці, а назустріч нам — Арсен Савадов і Олександр Харченко (обидва — відомі київські художники-постмодерністи). Арсен бачить на мені нове пальто і голосно так каже: Дивіться — «Вася Club!» З тієї миті я вже знав як назвати групу…». «Вася Club» викликали справжній бум — у жоден із клубів, де вони грали, пробитися було неможливо через суцільні аншлаги.»
У 2002 р. Василь Гонтарський «Вася-клаб» на кухні свого друга Толі Ремезова за 4 дні записали дебютник компакт-диск «Хіпан».
У 2004 р. гурт виступав у наметовому містечку на помаранчевому майдані; записав другий альбом «Конокрад». Одна з композицій авторства Василя увійшла у саундтрек до фільму режисера Івана Кравчишина «Прорвемось!» (2005) про події Помаранчевої революції.
У 2006 р. Василь Гортанський у співпраці з харизматичним столичним контрабасистом Юрієм «Хоботом» Галініним за два дні на одній із кращих столичних студій «Круц-Рекордз» записав сольний альбом «Вася і Хобот» – шедевр, що став останнім у дискографії музиканта. Без репетицій — без нічого.
Останньою роботою Василя Гонтарського стала участь у дубляжі данського мультфільму «Теркель і Халепа», що став одним із лідерів прокату у листопаді 2006 р.
Серед виступів українського шансоньє був фестиваль «Мазепа-Фест» у Полтаві, фестиваль у Гуляйполі «День незалежності з Махном».
Він співав до кінця. Часом почував себе дуже зле, мав хворе серце і шлунок, але не скаржився, казав, що лікується.
У понеділок із Житомира до співака приїхала племінниця Ганна, студентка Київського університету культури. Довго стукала, телефонувала на мобільний. Двері ніхто не відчиняв, але в квартирі горіло світло. Звернулася до міліції. Правоохоронці вибили двері, знайшли Гонтарського мертвим.
19 лютого 2007 р., понеділок, у власній квартирі в Києві на вулиці Марини Цвєтаєвої (Троєщина) помер 42-річний Василь Гонтарський – український шансоньє-волоцюга, ідейний натхненник гурту «Вася Club»; чия «Чорна гора» – гімн Волі. Поховали Василя Гонтарського у Житомирі поруч із могилою матері.
Авторка: Ганна Черкаська
Джерело: UAHistory.
Підтримайте проект на Patreon
