п`ятниця, 7 лютого

Остап Нижанківський: історія мрії, що так і не здійснилася

Остап Нижанківський – композитор, диригент, громадський діяч та священник. Він усе життя марив музикою, однак досягти світової слави так і не зміг. Натомість здобув визнання як фундатор українського відродження та захисник української економіки. Життєвий шлях митця був тернистим. Про те, як він вибудовував свою стежку в музиці та як став стрийським будителем, читайте далі на lviv-trend.

Перші кроки в музиці

Нижанківський народився в селі Малі Дідушичі, що на Стрийщині (за іншими даними – у Стрию). Сім’я була багатодітною: Остап – один із дев’яти дітей. У родині Нижанківських чоловіки поколіннями приймали священичий сан, що в дорослому віці зробив і Остап.

Вже з дитинства хлопець мріяв про музику: грав на фортепіано і флейті, а по ночах вчився писати ноти. Любов до музики – від мами. Вона наполягла, щоби Остап та ще два його брати із сестрою після стрийської початкової школи поїхали до Дрогобича навчатися в гімназії. Мама поїхала разом із дітьми, із собою забрали фортепіано.

Остап, який був найстаршим, проявив справжній талант до музики. Вже у 7-му класі він створив гурток «тарасівців», де разом із друзями співав пісні таємно від поляків і москвофілів. Десь тоді ж Остап створив першу пісню на слова Шевченка «Вітер в гаї нагинає». Це не сподобалося вчителю Гошовському, і Остапа вигнали з гімназії. Потім він потрапив на 3 роки до армії.

Музичний дебют

Після закінчення служби у війську Остап вступив до Львівської академічної гімназії. Незадовго до цього стався його дебют як композитора та диригента – на вечорницях «Руської бесіди». На цьому заході прозвучали його композиції «Вітер» та «Не гармати грають нині». Крім того, у Львові він керував хором «Академічного братства».

Про те, що Остап володіє незвичайним талантом, писав газетний редактор Ігор Белей у листі до історика й педагога Олександра Барвінського. Розуміли, що з ними навчається незрівнянний диригент, і гімназисти. Гімназійний хор на честь Нижанківського назвали «Остаповим».

Становлення музиканта та знайомство з Лисенком

У 1885 році товариство «Зоря» влаштовувало вечорниці, на які запрошували і «Остаповий хор». На виступи гімназистів приходила подивитися місцева інтелігенція. На заходах «Зорі» вперше звучали твори Нижанківського «Гуляли» та «З окрушків».

Незабаром музикант заснував видавництво «Бібліотека музикальна», в якому оприлюднив композиції Лисенка, Вербицького та Вахнянина, які раніше забороняла цензура. Це було перше нотне музичне товариство на галицьких землях. У ньому випускали та продавали примірники українських пісень. У цей же час досягнення молодого музиканта помітив Лисенко і назвав твори Нижанківського глибоконародними.

Микола Лисенко

Микола Лисенко для Нижанківського був світочем класичної музики, на якого він рівнявся. Після того, як Остап чітко вирішив, що хоче зв’язати життя з музикою, він написав Лисенкові, аби той допоміг перебратися до Києва. Незважаючи на скептицизм батька Остапа, який казав, що музика не прогодує, молодий музикант надіявся на підтримку видатного композитора, однак відповідь до нього так і не дійшла: батько заховав вдома листа від Лисенка, його Остап знайшов вже після смерті тата.

Навчання в семінарії та священослужіння

Після того, як Остап не отримав листа від Лисенка, він, послухавши батька, вступив до Львівської духовної семінарії у віці 25 років. Однак і під час навчання продовжував займатися диригуванням. Душпастир не покидав музику до кінця життя. Він очолював хор семінарії, організовував концерти та мистецькі вечори. Згодом заснував «Хор дванадцятьох» – чоловічу спільноту, що стала передвісником товариства «Львівський Боян». Крім того, склав у Празькій консерваторії іспит на вчителя музики, однак роботу так і не отримав.

У семінарії навчався 4 роки. У цей час одружився з Оленою (Галиною) Бачинською зі Стрия, а тоді отримав священичий сан. Перша парафія Остапа була в Бережанах, там він організував разом з Андрієм Чайковським та Денисом Січинським музично-хорове товариство «Бережанський Боян». На короткий період отець повернувся до Львова, де керував «Львівським Бояном».

Нижанківський із родиною

У 1897 році Остап очолив парафію у селі Довжанка, що на Тернопільщині. Там підтримував Івана Франка, який балотувався до віденського парламенту. Коли Франко програв вибори, Нижанківський втратив парафію: опоненту Франка, який переміг, не сподобалася підтримка священником Каменяра. Тоді його перевели до села аж біля російського кордону.

Молочар, захисник економіки та політик

У 1900-му Нижанківський повернувся на Стрийщину. Тут він душпастирював у різних селах, боровся з пияцтвом, викорінював неграмотність, організовуючи читальні та сільські хори та сприяючи відкриттю філій «Просвіти».

А вже у жовтні 1904 року заснував першу молочарську спілку «Маслосоюз». Ця кооперація допомогла стриянам вийти на новий економічний рівень. Згодом у місті відкрили «Задаткову касу» – першу українську банківську установу. Остап очолив її Надзірну раду. Він завжди ревно захищав інтереси української економіки.

Засновники та провідники «Маслосоюзу». Остап Нижанківський по центру

У 1909-му у Стрию відкрили виставку, на якій Нижанківський представив свої авторські вулики. Загалом, священник вмів добре різьбити шкатулки, мав свою колекцію витинанок.

Поміж усім цим він продовжував займатися музикою. Саме він є автором колядок «Бог ся рождає», «Во Вифлеємі нині новина» та багатьох інших музичних творів. Однак світової слави як музикант Нижанківський так і не здобув, тож повністю присвятив себе праці на благо української громади.

Щоби зрозуміти атмосферу тих часів, достатньо знати, що на початку ХХ століття почався стрімкий розвиток нафтовидобувної галузі у Галичині. Видобуток нафти в районі Дрогобича та Борислава до Першої світової становив майже 6% загальносвітового видобутку. Деяка частина запасів була в розпорядженні української адміністрації, через що виникали численні непорозуміння та спекуляції. Нижанківський нерідко підтримував і захищав від наклепів президента ЗУНР Євгена Петрушевича та Державний Секретаріат.

Після Листопадового чину у 1918 році Нижанківський очолив Стрийську повітову раду, а також став членом парламенту ЗУНР, де очолював стрийський комісаріат. Однак попрацювати вдалося не довго.

У травні 1919 року поляки окупували Стрий, тоді почалася хвиля репресій та розстрілів. Нижанківський відмовився після низки погроз від своїх повноважень. Стрийський староста Потоцький обдурив Остапа, пообіцявши йому безпеку. Нижанківський залишився в місті, а вже 22 травня 1919-го поляки одним пострілом поквиталися з ним, навіть попередньо не провівши судового засідання. Причиною розстрілу став фальшивий донос від односельчан, начебто Нижанківський зберігав зброю (за іншими даними – готував повстання).

Безпідставно обвинувачений прийняв смерть мужньо. Після оголошення про розстріл на його очах потекли сльози, однак він швидко їх витер, а тоді перехрестився. На запитання катів, чи зав’язати очі, голосно відповів: «Стріляй!». Поховали музиканта та національного поборника без жодної церемонії, поляки дозволили прийти на скромний похорон тільки сестрам та дружині.

Гробівець Остапа та Олени Нижанківських у Стрию

Суспільство Остапа Нижанківського запам’ятало радше як священника та громадського діяча, аніж композитора чи диригента. Він і сам за життя жартував, що музика в його житті має місце лише у вільні хвилини. Може, якби батько тоді не заховав листа, Україна мала би не просто кілька збережених творів музиканта, а й свого Моцарта…


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.