Леді Цигарка. Історія куріння за версією жінок

У деяких індіанських міфах жителів Північної Америки тютюн був божественним даром і з’являвся в образі небесної дівчини. Французький автор «La physiologie du fumeur» («Фізіологія куріння») Теодор Бюрет надав цигарці жіночий рід. Обкладинку книжки шотландського драматурга Джеймса Баррі (більш відомого як автора «Пітера Пена») «My Lady Nicotine: A Study In Smoke» прикрашає зображення молодої леді, довга сукня якої плавно переходить в клуби тютюнового диму. Своєю чергою англійський письменник Вілкі Коллінз у «Місячному камені» порівняв жінку з цигаркою (вибираєш сигару, пробуєш, розчаровуєшся, відкидаєш, вибираєш іншу – так само треба вести себе й з жінками). Що ви скажете на це, жінки?

Королівське зілля

Цигаркою затягувалася Єлизавета I Тюдор (за наполяганням свого коханця). Катерині Медичі присвячений французький переклад книжки лікаря із Севільї, який переконував про цілющі властивості тютюну. Першою польською «королевою» цієї рослини була Анна, але невідомо, яка саме. У написаній між 1868 і 1900 роками «Старопольській енциклопедії» Зиґмунт Ґлоґер згадує про Анну Вазувну так:

Тютюн. Перше насіння цієї рослини Анні, сестрі Сигізмунда III, надіслав посол Уханський у 1590 році з Константинополя. У бібліотеці Залуських був гербарій, який залишила ця Анна, і в ньому зберігався лист тютюну. Поляки перейняли куріння тютюну від турків, як і слова: тютюн, гаман, люлька, цибух, стамбулка, а використання табаки (нюхального тютюну) було запозичено від німців та французів.

Вазувна справді цікавилася ботанікою. Вона профінансувала друк книжки про гербарій Сиреніуша, а в селі Ґолуб’є мала власну лабораторію та великий трав’яний сад (там, можливо, була перша приватна плантація тютюну в Польщі). Проблема в тому, що у 1590 році Вазувна впродовж багатьох місяців перебувала у Швеції – бо надто сильно впливала на рішення свого брата – і лише через два роки повернулася на береги Вісли. Отже, якщо Ґлоґер не переплутав дати, то, можливо, він мав на увазі її тітку, Анну Яґеллонку. На це вказував Тадеуш Чацький, про що повідомляла газета «Kurier Warszawski» у 1830 році (№ 289, 27 жовтня, середа):

Не відомо, коли в Польщі почали використовувати тютюн і табаку. Чацький розповідає, що читав листа від польського посла в Стамбулі Уханського 1590 року, який посилав насіння тютюну королеві Анні, дружині Баторія, як колекціонерці рослин. У гербарії, що зберігається в бібліотеці Залуських і який королева зібрала власноруч, можна було побачити листок турецького тютюну.

Відомо, що тютюн, завезений на польські землі з Туреччини, як і кава, швидко знайшов своїх шанувальників не лише в королівських колах. Можливо, саме чоловіки, а точніше німецькі переселенці з Саксонії, мали хист до бізнесу й масово засновували плантації в Польщі. Проте саме жінки виявили кращу фантазію та більш вишуканий смак. Зокрема, італійка з Сиракуз, яка приїхала до Варшави близько 1735 року, приправляла тютюн так званими соусами, тобто:

слабоалкогольними екстрактами з ароматичних речовин, наприклад із лаванди, додаючи під час виробництва бергамотову олію і, ймовірно, навіть людську сечу.

Як стверджує Анджей Дзюбінський, посилаючись на спогади Єнджея Кітовича, сиракузянка заробила статок на власному виробництві нюхального тютюну та здобула славу в польських послідовників. У XIX столітті всі курили, нюхали, їли або жували тютюн – не всі на людях.

Їдять, п’ють, люльки курять 

Публічно це робили чоловіки та жінки пенсійного віку, бо їм не треба було турбуватися про свою репутацію. До того, як цигарка стане атрибутом жіночності (завдяки сценічним артисткам початку ХХ століття), тривалий час в устах жінки вона є лише символом аморальності (першими відкрито почали курити повії з околиць Нотр-Дам-де-Лорет в Парижі) або свободи (з цигаркою не розлучалися емансиповані жінки). У есеї Маґдалени Крефт, яка аналізує цю шкідливу звичку серед письменниць і художниць, ми можемо прочитати, що привселюдно курили: Жорж Санд (її портрет згодом з’явиться на упаковці польської марки цигарок), Дельфіна Потоцька (її навчив курити Зиґмунт Красінський), Нарциза Жміховська (наслідуючи паризьких емансипанток вона підстригла волосся і курила цигарки) та Юлія Войковська (її називають познаньською Жорж Санд – як і кохана Шопена, вона теж курила). Мариля Верещакувна потайки «курила люльку» (хоча сама переконувала Міцкевича покінчити з цим), а «фатальна звичка» Елізи Ожешкової спонукала дослідницю написати статтю під цією назвою.

[…] коли я була молодою, то ніколи не любила сидіти в чоловічій позі або по-турецьки, і завжди милася та розчісувалася, як Бог велів. У мене є тільки одна жахлива звичка. Я курю цигарки.

– зізналася знайомому по листуванню авторка «Над Німаном». Вона стверджувала, що причиною узалежнення стала самотність, коли після арешту чоловіка (з яким вона й так планувала розлучитися) переїхала до маєтку свого батька в Мільковщині. Ймовірно, цю її залежність посилювали фінансові проблеми, конфлікт з мамою та остракізм з боку суспільства, яке не сприймало її спосіб життя. Однак Маґдалена Крефт припускає, що Ожешкова «пізнала смак тютюну набагато раніше, в школі-інтернаті сестер сакраменток, де […] пансіонерки таємно курили цигарки».

Вона курила так само пристрасно, як читала й писала. Її кабінет наповнював густий дим, а час від часу свій нерозбірливий почерк письменниця пояснювала тим, що обпікала руку сірником. Перерви в роботі використовувала, щоб зібрати над Німаном та висушити зразки рослин, з яких творила кольорові альбоми (чи було в них листя тютюну, як у гербарії Анни Вазувної?). Ожешкову не зупинили ні зіпсований колір обличчя, ні навіть хвороби очей, серця та легенів. Гродненський лікар дозволив їй викурювати по сім цигарок на день, і цим привілеєм вона із задоволенням користувалася до останнього подиху. Незважаючи на це, героїні її романів зазвичай не курять. А якщо й курять, то цигарка стає ознакою їхнього морального падіння, вульгарності, провокації чи поневолення (бездумне наслідування чоловічої поведінки).

У старому кіно

Хоча міфи про позитивний вплив тютюнового диму на здоров’я, здається, були розвінчані в ХІХ столітті, подвійні стандарти все ще існували. У своїх наукових статтях лікарі вказували на шкідливий вплив куріння на дітей і жінок, але не обов’язково посилалися на медичні дослідження. Доктор Шокальський стверджував, що «жінки, які палять, забирають у чоловіків, мабуть, останній привілей». Ще на початку ХХ століття консервативні британські видання застерігали жінок, що постійне ворушіння губами під час куріння може спровокувати ріст вусів.

Хоча жінки не повинні були курити, вони виявилися ідеальними робітницями тютюнової фабрики. Ієн Ґейтлі в «Культурній історії тютюну» згадує, що севільська «Fabrica», яка виробляла сигари з 1830-х років, набирала «неодружених жінок з вправними пальцями», які погоджувалися на нижчу порівняно з чоловічою зарплату, і могли працювати в нижній білизні під час дошкульної спеки. Історія однієї з таких робітниць, ймовірно, надихнула Проспера Меріме, автора оповідання «Кармен», згодом адаптованого для опери Жоржа Бізе. Одна з героїнь «Помпалінських» Ожешкової теж влаштовується на тютюнову фабрику:

– Зараз Рузя ходить на тютюнову фабрику… робить цигарки.

– На тютюнову фабрику! — доволі зворушливо вигукнув Павелек, — як це шкідливо для грудей! Панна Розалія така тендітна, ніжна…

На чолі пана Вандаліна виступило кілька крапель поту. Він витер їх тремтячою рукою і невпевненим голосом відповів:

– Що ж робити? Милостивий мій, що робити? жити ж треба […]. 

Епоха позитивізму все ще переконує жінок не курити і навіть забороняє цю звичку. Гучний спротив можна почути і в модернізмі, але цього разу слово «ні» частіше лунає з вуст самих жінок. Вони борються за право голосу та більшу свободу. Жінка в фривольній позі з картини Францішека Жмурки з обручкою на пальці стискає в руці закрите віяло – тодішній символ кокетства. В іншій руці вона тримає цигарку – ознаку флірту. Серед красивих і ефірних портретів жінок та дівчат Болеслава Шанковського також можна знайти образ фатальної жінки в сукні з глибоким декольте, квітами у волоссі та недопалком у руці. Ольга Бознанська рідко користується популярною на той час люлькою, викурює близько тридцяти цигарок на день, прикурюючи їх від полум’я з печі за допомогою згорнутого шматка паперу (наприклад, банкноти) і гасить до того, що під рукою (на аркушах збереглися сліди).

Артистки можуть більше, а інколи й мусять, особливо коли на них дивляться (захоплюються ними та наслідують їх) глядачі. Камера любить спокусливих жінок, які тримають цигарки в руці, як берло, або чуттєво охоплюють цигарки губами, як Марлен Дітріх. Навіть коли німе кіно перетворюється на звукове, важко замінити такого експресивного актора, як цигарка. До того, як зірка «Блакитного ангела» (1930) надовго утвердила імідж курця, захоплювалися Полою Неґрі в ролі Манії, працівниці тютюнової фабрики. Це була одна з її перших кіноролей в Берліні після приїзду туди наприкінці 1916 року. Свої перші творчі кроки вона зробила в театрі, а через два роки зіграла головну героїню у творі угорського режисера Евгена Іллеша. Фільм, який розповідає про драматичну історію кохання, що розгортається на тютюновій фабриці, та в якому головна героїня стає обличчям бренду, довгий час вважався втраченим. Ймовірно, його єдину збережену копію було знайдено в приватній колекції лише у 2006 році.

Факел Свободи

Офіційно жінкам було заборонено курити до 1914 року. З початком війни встановили нові порядки: поки чоловіки і батьки воювали та гинули на фронті, дружини і доньки мали якось забезпечувати себе, тож взяли на себе традиційно чоловічі ролі. Це стосувалося й сфери звичаїв, моралі – цигарка перестала бути звичайним атрибутом маскулінності й стала синонімом свободи та рівності, за яку виступали емансипантки. У 1929 році молоді феміністки пройшли нью-йоркською П’ятою авеню з цигарками марки «Lucky Strike» в руках і гаслами «Жінки! Запаліть ще один факел свободи!» на вустах.

Виробники тютюну зрозуміли, що вони повинні запропонувати свою продукцію іншій половині суспільства, на яку раніше не звертали уваги, з огляду хоча б на той факт, що Елеонора Рузвельт згодом стане відомою як перша леді Сполучених Штатів, яка курить цигарки публічно. Тому американські іміджмейкери створили ілюзію, за якою портсигар є обов’язковим елементом елегантного жіночого вбрання, а нікотин – надійним засобом для схуднення. Виробники «Marlboro» навіть розробили пергаментний мундштук, щоб губна помада не прилипала. Польські творці реклами були аж ніяк не гірші.

Аґнєшка Бомбель проаналізувала міжвоєнну приховану рекламу на сторінках тижневика «Kobieta Współczesna». У статті «Минуще, як дим?» описує стратегію Польської тютюнової монополії, реалізовану в тижневому журналі в 1931-1932 роках: блакитно-рожева графіка Тадеуша Ґроновського, яка зображує жінку з цигаркою, нерегулярно з’являється на жорсткій вставці відразу за обкладинкою журналу, а розміщений усередині довший рекламний текст має вигляд фейлетону, квазіоповідання чи поради, підписаної псевдонімом або ініціалами різних авторок. Ось приклад:

З огляду на любов до ближнього, яка є найбільш культурною формою егоїзму, треба курити хороші цигарки, які не отруюють повітря та життя інших. У Польщі ми маємо такий багатий вибір і так багато чудових марок, що виконання цього християнського обов’язку може стати навіть насолодою.

До найбільш якісних, тобто найдорожчих марок належали «Gabinetowe», тоді як до дешевших – «Sfinks», «Syrena» і «Dames». «Triumf» прикрашав флірт, а цигарки «Nil» мали багряну облямівку, «яка не забруднювала яскраво-червоні губи». Також рекламували аксесуари для елегантних любительок покурити: попільнички на замшевому ремінці, мундштуки в допасованому до вечірнього вбрання кольорі та декоровані коробки з перегородками для різних видів цигарок.

Поетика куріння

Дозатор для цигарок зі срібним птахом був би, мабуть, єдиним предметом, який Віслава Шимборська винесла б зі свого палаючого помешкання. У кожній її кімнаті мала бути попільничка, і вона навіть курила під час Нобелівських церемоній. Перед об’єктивом Йоанни Хеландер вона позувала з цигаркою, усміхаючись і класно затягуючись. Один з фейлетонів у «Всіх факультативних лектурах» був присвячений книжці Річарда Кляйна «Сигарети божественні». Вона зізналася, що курить давно і шкодує про це, «тому що це залежність, тобто часткова втрата особистої свободи». Згадуючи, що «Пан Тадеуш», «Ядро темряви» і «Чарівна гора» були створені в димовій завісі тютюнового диму, вона мало не перевела залежність із категорії насолоди у творчий акт. Як і Ожешкова, лавреатка Нобелівської премії курила до смерті. У її вірші «Старий професор» під час розмови давніх друзів мудрець на запитання про його здоров’я та самопочуття відповідає:

Мені забороняють каву, горілку, цигарки,

носити важкі спогади та предмети.

Мушу вдавати, що цього не чую […].

Зазвичай поезія Шимборської звучить голосніше з нагоди ювілеїв, саме так було й у 2023-му, коли виповнилося сто років від дня народження нобелівської лавреатки. Музичну інтерпретацію її знакового вірша «Нічого двічі» здійснила молода співачка та музикантка Sanah (Зузанна Юрчак), в доробку якої хіт «Колонська і слуги» (на її офіційному YouTube-каналі виконання пісні на слова Шимборської випередило за переглядами сингл з альбому «Irenka»). Через суперечки навколо композиції «Марципан» (пісню звинуватили в деморалізаційному впливі на молодь та в рекламуванні тютюнових виробів) співачка змінила текст пісні. Замість оригінального рядка: «Він хотів покурити «Мальборо» в моїй машині», в радіоефірі ми почули: «Він хотів влаштувати «задиму» (пол. zadymę ) у моїй машині» (тут гра слів: «задима» – від дим, але у польській мові «zadyma» – це бійка – прим. перекл.), що сприймалося як кумедний коментар до ситуації. Цей жарт, напевно, сподобався б Шимборській.

Переклад: Тарас Лильо

Джерела: Agnieszka Bąbel, “Ulotne jak dym? Kryptoreklama i przemiany obyczajów – o kampanii Polskiego Monopolu Tytoniowego na łamach »Kobiety Współczesnej« w latach 1931-1932”, [w:] “Napis”, nr XXII/2016; “Dym. Powszechna historia palenia”, red. Sander L. Gilman, Zhou Xun, Kraków 2009; Andrzej Dziubiński, “Z dziejów nałogu tytoniowego i produkcji wyrobów nikotynowych w Rzeczypospolitej w XVII i XVIII wieku”, [w:] “Kwartalnik Historyczny”, rocznik CV, nr 2/1998; Iain Gately, “Kulturowa historia tytoniu”, Warszawa 2012; Angelika Kuźniak, “Boznańska. Non finito”, Kraków 2019; Michał Morawski, “Rozmyślania o fajce i tytoniu”, Warszawa 2019; “Sekrety Orzeszkowej”, pod red. G. Borkowskiej, M. Rudkowskiej, I. Wiśniewskiej, Warszawa 2012; Krzysztof Teodor Toeplitz, “Tytoniowy Szlak”, Warszawa 2022