Нездатність пригадати події минулого або уявити майбутнє – один із розладів пам’яті, виявлений вченими нещодавно. Люди з таким станом зазвичай не усвідомлюють, що з ними щось не так, а тому він може бути набагато поширенішим, ніж здається.
Джерело: ВВС Україна.
Сьюзі Маккіннон не пам’ятає себе в дитинстві або будь-якому іншому віці, крім теперішнього. Їй зараз за 60. Вона також не пам’ятає важливих подій у своєму житті.
Вона, приміром, знає, що була на весіллі племінника, знає, що з нею був її чоловік, але пригадати саму вечірку не може.
Насправді у неї дуже мало спогадів про своє життя, але Сьюзі не страждає на амнезію.
“У неї дуже мало спогадів про своє життя, але Сьюзі не страждає на амнезію”
Коли Маккіннон чула, як знайомі розповідали про події минулого в найдрібніших подробицях, вона думала, що вони просто вигадують їх, аби зробити свою розповідь більш захопливою.
Але одного разу її подруга, яка навчалась у медінституті, попросила Сьюзі взяти участь у тесті на перевірку пам’яті, який вона розробила для навчального проекту.
Саме тоді й з’ясувалося, що автобіографічна пам’ять у Маккіннон відсутня.
“Вона пам’ятала, що події відбулися, але не могла пригадати свою участь у них”
Вона пам’ятала, що певні події відбулися, але не могла пригадати свою участь в них.
Років десять тому, коли вона поламала ногу і в неї з’явилося багато вільного часу, Маккіннон перечитала купу досліджень про ментальні мандрівки в часі та вирішила поговорити з науковцем, який спеціалізується на цьому питанні.
Того дня, коли вона надіслала електронного листа Браяну Левіну, психологу з Науково-дослідного інституту Ротмана у Бейкресті в Торонто, жінка дуже нервувала.
Левін також згадує той день як найбільш хвилюючий у своїй кар’єрі. Результатом їхнього спілкування стало відкриття нового синдрому – сильного дефіциту автобіографічної пам’яті (SDAM).
Люди мають надзвичайну здатність подумки подорожувати часом, за бажання відтворюючи у своїй свідомості події минулого або уявляючи собі майбутнє.
Пригадайте, як ви сидите на уроці в першому класі, або уявіть, що на наступних вихідних опинитеся на пляжі, спостерігаючи за дельфінами, що плещуться в морі.
Річ у тім, що ви не тільки пригадуєте певні ситуації, але й уявляєте себе в них, переживаєте їх тим чи іншим способом заново. Саме це Маккіннон і не здатна зробити.
“Люди мають надзвичайну здатність подорожувати в часі подумки”, але вона є не у всіх
Певним чином ми всі так робимо, забуваючи якісь деталі про ситуації, які трапилися досить давно, але у випадку Маккіннон усе набагато екстремальніше.
“Минулі події пригадуються в третій особі, так, ніби вони трапилися з кимось іншим”
Люди з сильним дефіцитом автобіографічної пам’яті здатні вивчати та запам’ятовувати нову інформацію, але ця інформація позбавлена багатства реального життєвого досвіду.
Якщо Маккіннон пам’ятає якісь подробиці події, то це лише тому, що вона бачила фотографії з неї або навмисно дізнавалася про те, що відбулося.
Вона не може уявити себе в тій ситуації, або пригадати, якій на ній був одяг чи з ким вона там була.
Як розповідає вона сама: “Там на весіллі цілком міг бути хтось інший з родини, а не я. У моїй голові немає жодних доказів того, що я там була. Я не відчуваю, що це мій досвід”.
Вона не відчуває ностальгії за минулими часами, але й болісних спогадів про сумні події у неї теж немає
Смерть члена родини вона переживає важко, як і всі, але сумні почуття дуже швидко зникають.
Ця особливість також робить її приємнішою в спілкуванні людиною, адже вона не пам’ятає образ, оскільки не може пригадати свої негативні емоції.
Причини цього розладу поки що не відомі дослідникам. Вони не можуть знайти будь-яких хвороб або травм, пов’язаних із ним, і припускають, що він, ймовірно, є вродженим. Але Левін та його команда вивчають можливі зв’язки з іншими ментальними розладами.
Маккіннон також страждає на афантазію, тобто вона не здатна візуалізувати образи. Можливо, саме це й не дозволяє їй зберігати в пам’яті події в усій повноті, як це роблять інші люди.
Важко сказати точно. Багаторічні дослідження пам’яті показують, що ми реконструюємо подію в нашому мозку щоразу, коли пригадуємо її. Але чи робимо ми всі це однаково, не відомо.
Дехто має “фотографічну” пам’ять, відтворюючи подію в картинках чи відеосюжеті, інші – пригадують її радше як абстрактну ідею чи факт.
Професор когнітивної нейрофізіології з Вестмінстерського університету Кетрін Лавдей порівнює дефіцит автобіографічної пам’яті з нашими ранніми спогадами.
Ми зазвичай можемо описати події, які сталися з нами до трьох років, тому що ми чули про них від дорослих або бачили фотографії. Але нам важко пригадати, що саме ми відчували в ті моменти.
“Зазвичай ми знаємо, що відбувалося в нашому житті до трьох років, але нам важко пригадати, як ми себе тоді відчували”
У ньому вже взяли участь 5 тисяч людей, і багато хто зазначає, що, схоже, має цей розлад. Звичайно, така вибірка не може претендувати на абсолютну об’єктивність, але цифри все ж таки свідчать, що цей стан не такий вже й рідкісний.
Команда Левіна вивчає гіпотезу, що автобіографічна пам’ять може мати цілий спектр виявів.
На одному його кінці – люди с дефіцитом автобіографічної пам’яті, на іншому – ті, в кого вона максимально загострена. Такі люди не забувають майже нічого, навіть незначні й нічим непримітні події.
“Автобіографічна пам’ять може мати цілий спектр виявів”
Сьюзі Маккіннон провела так усе своє життя. Усвідомлення, що вона має певний розлад пам’яті, нічого не змінили в її житті, крім того, що воно прояснило деякі речі, які вона помічала й раніше.
Тепер вона знає, що інші люди не вигадують подробиці історій, а дійсно пам’ятають їх.
“Я не відчуваю, що мені чогось бракує, адже я ніколи не мала інших спогадів”, – каже вона.
“Я не відчуваю, що мені чогось бракує, адже я ніколи не мала інших спогадів”
“Я знаю, що багато людей прагнуть навчитися жити теперішнім моментом, для мене це не проблема, адже інакше я просто не вмію”, – сміється Маккіннон.
