З Мирославою – моєю другою дружиною я зрозумів, що таке справжнє кохання. Було в мене двоє дітей: від першої дружини – дочка Орися, від Мирослави синочок Андрій.
Власне й перше розлучення сталося через дочку. Точніше її мати проявила себе з найгіршої сторони, зовсім її не любила і постійно йшла з дому, залишаючи мене одного. Я вирішив, що так продовжуватись не може, забрав дитину, подав на розлучення. Здається вона того й добивалась, але суть в іншому
Мирослава радо прийняла Орисю, полюбила наче рідну. Ми разом старалися, щоб її дитинство було таким же, як у всіх дітей.
Ми важко це сприйняли, але підтримали її й намагались заспокоїти. До того ж її “коханий” виявився ще тим боягузом – одразу зник з поля бою.
Дружина запропонувала приписати дочку в нашій квартирі. На наші плечі лягло забезпечення дочки та внука. Добре, що Андрійко допомагав бавити. Коли малому виповнилось три роки і його віддали у садок дочка пішла шукати роботу.
Життя наче почало налагоджуватись, грошей стало більше. На новій роботі Орися зустріла Михайла. Невдовзі вони прийшли повідомити, що зібрались одружуватись.
Певна річ, ми раділи за них, адже переживши таке, дочці конче хотілося бути потрібною і коханою жінкою. Почалась активна підготовка до весілля.
Найбільше всього організовувала моя дружина – практично усе. Дочка лиш вибирала і робила запрошення. Тут і сталось те, чого я аж ніяк не очікував.
Коли запрошення були роздані гостям ми отримали й своє. Я розкрив конверт, дістав ту прикрашену листівку і похолов на місці.
У графі, де вписували імена був лише я. Спочатку подумав, що то помилка і навіть не став показувати дружині. Уявляю як би це її образило, адже вона стільки всього зробила для Орисі. А та показала своє істинне ставлення.
Я подумав, що так не можна і виписав дочку з квартири. На весіллі я прийшов лише до РАЦСу, бо в ресторан йти бажання абсолютно зникло тоді, коли отримав запрошення. Нехай тепер робить з чоловіком що хоче, а на нашу підтримку чи допомогу не розраховує.
Джерело: Смерека.
