Як львів’янин у 65 років проплив на човні між двома континентами: захоплююча історія

Ті, хто відчувають себе в розквіті сил, погоджуються, що здійснити вояж між двома континентами на човні зі звичайними веслами – справа ризикована.

Проте 65-річному мореплавцю Павлу Резвому це вдалося. Про це розповідає 24 канал.

Зібрати всю волю в кулак й подивитися у вічі грізній стихії – на таку мандрівку наважуються лише справжні відчайдухи.

Павло Резвой – перша людина у світі, яка в такому віці наважилась кинути виклик одразу двом океанам, – Атлантичному та Індійському. Книга рекордів Гіннеса назавжди закріпила це досягнення на своїх сторінках.

Крім цього, львів’янин став третьою людиною у світі, якій взагалі це було під силу. Непогано, як на чоловіка, який вже 10 років бувна пенсії.

У 55 років Павло Резвой пішов на заслужений відпочинок. Позаду залишилися три десятиліття роботи геологом у Центральній Азії. Складність цієї ділянки полягає у різкому перепаді висот: від двох до семи тисяч метрів.

Тоді він складав карти корисних копалин й неодноразово виходив на маршрути сам, тож довго залишатися наодинці для нього – не проблема. Складно ж було змінити спальник та намет на м’який диван.

У 2001 році його син Теодор перетнув Атлантичний океан на одномісному човні з веслами. Резвой-старший допомагав з підготовкою й сам захопився такою ідеєю. Така пригода – дороге задоволення, та львів’янину пощастило: старий фанерний човен та необхідне спорядження йому подарували британці. У 2004 році Marion Lviv попрямував з острова Гомера на Барбадос.

Мандрівка тривала 67 днів. За цей час у нього зламався супутниковий телефон, довелося ремонтувати кермо, інколи під час штормів хвилі перевертали човен. Та головне, що регата дарувала мандрівнику неймовірне відчуття свободи.

Резвой готував собі каву, смажив рибу й пив червоне вино. Він не підкорював океан, а насолоджувався унікальністю кожної миті. До фінішу чоловік прийшов другим, всього на два дні поступившись значно молодшому англійцеві.

У другу подорож по Індійському океану Павло Дмитрович вирушив випадково. Його середній син Теодор, котрий також переплив Атлантику, готувався до подорожі Індійським океаном. Він, за словами батька, гарний менеджер. Тож організував плавання та купив спорядження для подорожі за кошти спонсорів, розповідає ZAXID.NET.

Однак, вже вирушивши у плавання на веслах, Теодор несподівано відмовився від своєї задумки.

«Він доплив до Кокосових островів і далі відмовився пливти. Не знаю, які були причини цього вчинку, можливо, у нього почалась морська хвороба абощо. Дізнавшись про те, що він хоче повернутись, я не зволікаючи полетів на Кілінг Айленд, аби замінити сина», – пояснює рекордсмен.

Відстань  у майже 5 з половиною тисяч кілометрів – від Кокосових островів до Сейшельських – Павло Дмитрович подолав за 57 днів і став найстаршим та найшвидшим серед веслувальників, що перетинали Індійський океан.

«На це плавання я також не витрачався, оскільки його організував мій син за спонсорські кошти. Коли я приплив на Сейшельські острови, у мене було із собою 40 фунтів. На ці гроші можна було зняти номер в готелі на дві доби. У цей час на Сейшели також приплила британська веслувальниця Джейн Мік. Вона ж купила мені квиток до Європи та вивезла звідти», – розповідає Павло Резвой.

Для перетину океану візу мандрівник завчасно ніколи не робив. Розповідає, що в усіх країнах, коли дізнавались про подорож на веслах,  його приймали дуже люб’язно. Єдине місце, куди важко було потрапити, – Куба. Спільнота веслувальників мусила дзвонити до українського посла на Кубі, аби українцеві дозволили зайти в порт.

«У Індійському океані, коли я вийшов на мілководдя, – від 6 до 20 метрів глибини, мене діставали акули. Я спочатку не міг збагнути, що відбувалось: човном раптом почало сильно хитати та долинав якийсь скрегіт. Це була ніч. Я вискочив із ліхтарем подивитись, що відбувається, визираю за борт і бачу, що це невеличкі акулки чухаються об мій корабель плавниками. Очевидно, їх кусали якісь паразити і вони, чухаючись, відчували полегшення», – пригадує український веслувальник.

Коли він вже вдень визирнув за борт, то побачив, що акули плавниками подряпали весь човен. Мандрівник каже, що купатись в океані можна навіть з акулами, якщо мати швидку реакцію. Коли ставало занадто спекотно, він ниряв поплавати за борт. Ще на початку подорожі веслувальник змайстрував невеличкі трапи, щоб як тільки побачить тінь акули, швидко вибратись на борт.

«Якщо довго купатись за бортом, то можна привабити акул. Однак, якщо швидко зреагувати, то легко врятуватись. Я із самого початку зробив собі невеличкі трапи, сходинки, і як тільки-но бачив тінь акули – влазив по них на борт», – пояснює Павло Резвой.

Єдине, що створювало дискомфорт під час купання в океані – відчуття глибини. «Найнеприємніше, коли згадуєш, що під тобою 5 кілометрів, – від цього відчуття стає некомфортно і хочеться вилізти знову на човен. Причому насправді можна втопитись і в трьох метрах, але відчуття цієї монументальності під тобою лякає», – розповідає чоловік.

На порівняно малій глибині в Індійському океані до човна часто  чіплялись летючі риби. Коли велика кількість цих риб обліплювала палубу човна, то гребти ставало все тяжче і тяжче.

«Вони використовували мене як місце для відпочинку абощо. Відігнати їх було неможливо: я пірнав під човен, відганяв їх з одного боку палуби, а вони перелітали і одразу чіплялись до іншого боку палуби. І так повторювалось декілька разів. Потім мені набридало, я вилазив на човен і чекав, поки вийду на більшу глибину, аби вони відчепились», – розповідає гребець.

Мандрівник розповідає, що в океані тварини і риби не звикли до людей, одні просто не зважають на них, а інші – не сприймають як якусь серйозну загрозу.

Довідка:

Павло народився 28 листопада 1938 у Москві, але у 1952 батьки переїхали до Львова.

Після закінчення львівської СШ № 27 вступив на біологічний факультет Львівського університету ім. Франка (1956), але протестуючи проти нагінок на генетику, вирішив піти в армію. Служив у морській авіації (1957–1960), після цього вступив на геологічний факультет Львівського університету ім. Франка (1960–1966). Під час навчання їздив з геологами на Амур, Чукотку, Туркестанський хребет.

Працював у Південнокиргизькій експедиції в м. Ош (1966–1980 рр., був начальником пошукового загону, геологічної партії), Українському НД геологорозвідувальному інституті у Львові (1981–1983 рр. провідним інженером), Середньоазіатській експедиції НДЧ Львівського університету в м. Ош (1983–1987).

У 2002 р. працював на родовищах розсипного золота в Гані.