Свою першу дружину Катю я дуже любив. Робив все заради неї. Але коли нашому синові виповнилося 8 років, вона покинула нас. Поїхала до якогось іспанця, сказала, що кохає його.
Наш Роман дуже страждав, дитині важко без мами. Та згодом все якось заспокоїлось. Я старався, підтримував сина в усьому.
Одного разу Катя зателефонувала:
– Я хочу Ромчика забрати до себе! Йому тут краще буде.
– Нехай він вже самий вирішує.
Тоді синові виповнилося 12 років і він вже все розумів. Чітко відповів:
– Я батька не покину, мені з ним добре. А маму знати не хочу.
Так ми й жили, в чоловічій компанії. А коли Роман навчався у випускному класі, я зустрів Галину. Вона була щира та проста. А мені так хотілося жіночої уваги, все ж ще не старий був. Та синові це не сподобалось:
– Нащо тобі все псувати? Жінки ніколи щастя не приносять.
– Сину, це не так. Скоро ти закохаєшся і все зрозумієш. Але в тебе все життя попереду, а в мене – ні. Ти поїдеш на навчання, а я один буду.
Врешті Роман погодився. Ми з Галиною кілька місяців зустрічались. А потім я переїхав до неї, свою квартиру синові залишив.
В Галі була 13-річна донечка Наталка. Усі разом ми жили досить добре. Згодом мій Роман одружився, виросла й Наталя. Ми планували разом з дружиною зустріти старість. Але раптом Галина захворіла.
Того року ми саме мали святкувати 15 річницю шлюбу. Та не судилося. Галини не стало. Я не розумів, за що мені стільки горя. А також не знав, як далі жити.
Просто на похороні до мене підійшла Наталка:
– Я мушу вам повідомити прикру новину!
– Куди вже гірше!
– Мама залишила квартиру мені. Але ви рідний, наче рідний тато. Я не хочу ще й вас втратити. Тому живіть у нас вдома. А коли я вийду заміж переїдете на нашу дачу.
Ми довго обіймалися і плакали. Та разом якось пережили горе. Зараз Наталка вже заміжня, має діток. Та усі ми досі дуже близькі. Я переїхав на дачу і зробив добудову. Тепер на вихідних до мене приїжджає Рома і Наталка з сім’ями. Я дуже щасливий!
А ви вірите в гарні стосунки між вітчимом і дітьми дружини?
