У 2015 році Андрій Голяк не пройшов медичну комісію і не був призваний до війська. Проте, у 2022 році, коли чоловік вирішив волонтерськи мобілізуватися, він приховав цю інформацію від лікарів.
Ветеран 125 бригади ТрО розповів про свій бойовий досвід в інтерв’ю з журналістами. До початку повномасштабного вторгнення в його планах було комфортне мирне життя. Андрій працював з дому й очікував підвищення зарплати, а також отримання подарунка від начальника, пише Суспільне.
1 березня 2022 року, прокинувшись, він побачив безліч повідомлень від сина, що вказували на початок нового етапу війни, про яке він навіть не сподівався.
«Я не вірив у можливість повномасштабного вторгнення. Здавалось, що росіяни мають більше розуму», — зазначив Андрій.
Дружина, почувши новини, заплакала, адже знала, що її чоловік неодмінно піде на війну. Андрій, зібравши декілька друзів, вирушив до військомату зайнятися мобілізацією.
На початку своєї служби він потрапив до спільноти, яка плела сітки для фронту. Після здобуття необхідних речей, Андрій став добровольцем територіальної оборони, а згодом — лейтенантом, отримавши позивний «Поет».
17 липня 2022 року підрозділ, у якому служив Андрій, вирушив у Донецьку область. Село, в якому розмістилися бійці, було цілком зруйноване. Під час обстрілів, які тривали безперервно, Андрій згадує, як їхній підрозділ стикався з небезпекою одразу по прибуттю на позиції.
Змушені працювати без зв’язку, бійці двічі зазнали обстрілів, перший з яких проходив, коли вони намагалися з’ясувати ситуацію на позиціях. В трагічному випадку загинув новий знайомий Андрія, дроновод, який залишив яскравий спогад про своє позитивне ставлення до життя.
В листопаді 2022 року Андрій потрапив до шпиталю через важке поранення— йому довелося лікувати ногу, а повернувшись на фронт, він вже спирався на палицю. Проте, недоліку скерування до реабілітації так і не було, що спричинило довготривалі проблеми.
Після служби Андрій продовжив навчання та роботу в IT-сфері, проте у нього все ще залишилися проблеми із сном через пережиті стреси. За допомогою фахівців з Центру надання послуг учасникам бойових дій, він отримав підтримку, хоча досі відчуває незручність та тривогу при виході з дому.
Однак, попри переживання, звуки війни не лякають його, адже він знає, що пережив набагато більше на фронті. «Дивуюся, як я взагалі повернувся», — говорить Андрій, відзначаючи, що його досвід на поле бою залишив глибокий слід у серці і мисленні.
