Психотерапевтка та травматерапевтка Ростислава Пекарюк, яка має двадцятирічний досвід роботи з військовими, ветеранами та їхніми родинами з 2014 року, поділилася цінними порадами щодо спілкування з тими, хто повернувся з війни. У розмові вона акцентує увагу на етичних аспектах, які повинні враховувати цивільні особи, щоб підтримати ветеранів у процесі адаптації до мирного життя.
По-перше, важливо дотримуватись дистанції. Для багатьох ветеранів фізичний простір є зоною безпеки, тому не слід намагатися обіймати чи торкатися їх без дозволу. , пише Суспільне.
Було б доцільно виявляти вдячність щиро і стримано. Наприклад, простий жест — прикладена до серця рука або легкий кивок головою — є більш прийнятними, ніж емоційні зізнання. Пам’ятайте, що військовий — це не ваш герой, а сусід, якого ви не бачили давно. Уникайте пафосних промов і віддавайте перевагу простому і щирому “Дякую”.
Деякі фрази, які здаються співчутливими, можуть насправді знецінити досвід ветерана. Наприклад, говорити “Я тебе розумію” — некоректно, адже ця людина пережила унікальний досвід, який ви не можете зрозуміти. Натомість краще сказати: “Я не можу уявити, через що ти пройшов, але радий, що ти тут”.
Фраза “Ти зовсім змінився” або ж запитання “Ну як там? Коли перемога?” також можуть викликати негативні емоції. Важливо не нав’язувати ветерану відповідальність і не вимагати миттєвих позитивних реакцій.
Дайте ветерану простір. Якщо він виглядає роздратованим, краще завершити розмову, сказавши, що ви раді його бачити, але зараз, можливо, не найкращий час для спілкування. Спокійна реакція з вашого боку може допомогти йому відчути, що його стан є нормальним.
У спілкуванні з ветеранами важливо залишати право вибору, адже вони можуть переживати потребу у контролі через важкі обставини. Не варто оцінювати їхній вигляд або відверто запитувати про болючі теми, такі як катування.
Процес адаптації після повернення з війни може бути тривалим, тому варто надати підтримку, не напружуючи ветерана запитаннями про минуле. Будьте уважні до їхніх меж, і створюйте умови, в яких ветерани зможуть повертатися до нормального життя.
Забезпечте передбачуваність у спілкуванні, попереджайте про свої плани та уникайте раптових звуків. Пам’ятайте, що дім повинен стати місцем спокою, а не місцем, де ветерана постійно ставлять під питання.
Підсумовуючи, Ростислава Пекарюк закликає відзначати та поважати унікальний досвід кожного ветерана, надаючи їм простір і можливість вибору, щоб підтримати їх у складний час. Важливо не тиснути на ветеранів і просто бути поруч, коли вони готові ділитися своїми думками чи переживаннями.
