п`ятниця, 29 березня

Тут вирішувалися неймовірно складні задачі. Чим відома вулиця Герцена у Львові

У Львові просять перейменувати вулицю Олександра Герцена, названу на честь російського письменника, на Ігоря Білозіра – українського композитора та виконавця. Вона сполучає вулицю Івана Франка та проспект Тараса Шевченка. Львівський екскурсовод Петро Радковець розповідає про історію цієї вулиці, чим вона відома і якою вона була колись.

Джерело: Tvoemisto.tv.

Сучасну назву вулиця отримала у 1944 році. А у своїй історії мала назви: Лозінського (1913), Тульпенштрассе (1941), Лозинського (1944 рік, Владислав Лозинський – польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму – ред)

Сучасна назва присвячена російському письменнику, публіцисту, літературному критику, революціонерові-демократу Герцену. Він був одним із небагатьох представників російської революційної інтелігенції, що прихильно ставилися до повної державної незалежності України та Польщі.

Вулиця розташована на території колишнього Галицького передмістя. І з кінця XIII – початку XIV століття аж до XIX століття – то була територія садів, парків та приватних маєтків.

Галицьке передмістя не було захищене мурами. І тому, якщо приходив ворог, мешканці мусіли зібрати все, що могли, знищити те, що могло знадобитися ворогу, та перебратися за мури міста Львова. Це було дуже обтяжливо. І тому у XVII столітті мешканці Галицького передмістя звернулись до короля з пропозицією заснування міста Какзимирів поряд зі Львовом. І король прихильно поставився до цієї ідеї. Але подальші події не дали можливості реалізувати такий план.

Ще на початку XX століття то була вузька стежка між вулицею Академічною та Кохановського. Вулиця утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Розмежування та розпродаж колишніх земель пана Крижанівського (за записами Львівського магістрату 1875 року саме він був власником цих земель, до складу яких входила і територія нинішньої вулиця Герцена) була завершена у 1910 році.

Більшість будинків на вулиці Герцена внесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.

Будинок №4 знаний був тим, що у міжвоєнний період тут розташовувалось ательє дамських капелюшків пані Чапліцької.

Вартий уваги будинок №6 зведений у 1911 (за іншими даними 1912) році за проєктом архітектора Іван Багенський за участі будівничого Войцеха Дембінського для Ф. Костюка. В будинку зберігся вітраж сходової шахти «Карпатський пейзаж» початку XX століття. Цей вітраж деякі дослідники вважають найбільшим вітражем у житловій забудові Львова.

Будинок №7  колишній польський академічний дім «Лозинець». Нині в будинку розташований гуртожиток № 1 Львівського національного університету імені Івана Франка.

Будинок №10 розбомбили під час Другої світової війни. На його місці у 2008-2012 роках спорудили готельний комплекс «Нобіліс», який має адресу буд. № 7 по вул. Фредра.

Цікава історія пов’язана із кутовим будинком між вулицями О Фредро та вулицею Герцена (його фактична адреса проспект Шевченка, 27). Нині це будівля готелю «Атляс». В тридцятих роках ХХ століття тут розташовувалась кав’ярня «Шкоцька» («Шотландська»).

Була вона улюбленим місцем зустрічей і математичних дискусій Степана Банаха, його товаришів і учнів. Розташовувалась кав’ярня неподалік старого університету. Це місце стало відомим усьому світові через «Шкоцьку книгу», назва якої походить від назви кав’ярні, яка знаходилась у партері будинку, зведеному в 1909 році за проєктом архітектора З. Брохвіч-Левинського.

Читайте також: З якими назвами вулиць у Львові ми попрощаємося

«Шкоцька книга» – це збірник математичних задач, який відіграв вагому роль в розвитку сучасної математики. Передовсім вона вплинула на розвиток львівської математичної школи, до якої належали: С.Банах, Г.Штайнгаус, Й.П.Шаудер, С.Качмар, Г.Ауербах, С.Улям, С.Мазур, В.Орлич, В.Нікліборц, Й.Шрайєр, С.Рузевич, М.Кац і ін.

Першу задачу до книги записав у 1935 році С. Банах. У ті роки кав’ярня належала Т. Зелінському і він неодноразово жалівся дружині математика Люції, що її чоловік та його колеги бруднять мармурові стільниці та серветки записами формул та задач. Згодом Люція, купила спеціальний товстий загальний зошит, в якому почали записувати задачі і нагороди за їх вирішення і розв’язок.

Ця жінка врятувала «Шкоцьку книгу» у страшні лихоліття війни 1939-1945 років. Зуміла зберегти її для нащадків як пам’ять про видатного львівського математика, чиї відкриття стали золотим фондом математики ХХ ст. Цей талановитий самоук у 1920 році, не маючи закінченої вищої освіти, у Львівському університеті отримав ступінь доктора математики, а у 1924 році став у ньому професором та членом-кореспондентом Польської Академії Наук. З 1939 р. С.Банах був обраний головою Польського математичного товариства та членом-кореспондентом АН УРСР. У роки німецької окупації видатний математик був серед піддослідних інституту Вайгля, де його використовували як годувальника вошей, для виготовлення протитифозної вакцини. З 1944 року вчений знову очолив фізико-математичний факультет Львівського університету. Помер у 1945 році і похований на Личаківському цвинтарі.

Слід зазначити, що всі задачі у цій книзі мали свій номер. Остання була 193-ю, і внесена Штайнгаузом, як похапцем зроблена записка, у травні 1941 року. Ця задача є відомою у математичному світі як задача Банаха про дві коробки сірників. Річ у тім, що С. Банах мав звичку носити у двох кишенях по коробці сірників.

Кожного разу, коли йому потрібно було запалити люльку, він навмання вибирав одну з коробок і діставав з неї сірника. Спочатку у кожній з коробок було по n сірників. Але врешті решт наставав момент, коли вибрана навмання коробка виявлялась порожньою. Завдання полягало у тому, щоб з’ясувати, яка ймовірність того, що у іншій коробці залишилось k сірників.

Майже кожна з задач має свою багату історію. За розв’язки призначались найрізноманітніші нагороди. Так, наприклад, у 1937 році за вирішення задачі, що мала номер 163, американський математик Й. фон Нойман обіцяв пляшку віскі мірою >0. Одна з найвідоміших задач, що була занесена у «Шкоцьку книгу», записана Мазуром у 1936 році і мала номер 153. За її розв’язок обіцяли живого гусака. До речі, пройшло сорок років, перш ніж цю нагороду отримав шведський математик П.Ефльо.

Але не всі задачі були сформульовані так, що для їх розв’язку були потрібні суто математичні знання. Для прикладу задача, що була записана Ружевичем і мала номер 59, звучала так: «Чи можна розділити квадрат на ціле число найрізноманітніших квадратів?» Її розв’язав у 1939 році З. Марон.

У післявоєнні роки «Шкоцьку книгу» переклали англійською. А у 1981 році під редакцією Маулдіна її видали з коментарями, що стосуються подальшої долі поставлених у ній задач, або роздумів стосовно них.

Багато речей, що принесли всесвітню славу древньому Львову, на жаль, нині йому не належать. Так і «Шкоцька книга» нині зберігається у Варшаві.

Наприкінці розповіді хочеться ще згадати кінець вулиці, що виходить на невелику площу між вулицями Князя Романа та Івана Франка. Посеред площі стоїть камін з написом. І це згадка про те, що це місце особливе.

Колись тут стояла найбільша на Галицькому передмісті Богоявленська церква. Яку ще називали церквою на Кровиську. На цвинтарі коло церкви було поховано козаків, котрі загинули під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького у 1848 році. Церкву розібрали у 1800 році за розпорядженням австрійської влади, а земля перейшла у приватні руки. Новий господар почав будівництво нового будинку і під час робіт натрапив на численні останки. Як стверджували тогочасні свідки, «багато возів із людськими кістяками вивозили звідти за місто».

За радянських часів, ніби знущаючись над пам’яттю та історією, тут спорудили громадські вбиральні. А напис на камені свідчить: «Тут буде споруджено пам’ятник козакам, що полягли при визволенні Львова 1648 року під проводом гетьмана Богдана Хмельницького».

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський та Оля Василець

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.