Марина та Олексій Литвинюки, які до початку повномасштабної війни проживали в Маріуполі, переїхали до Стрия на початку 2022 року. Їхня донька Аліса, військовослужбовиця батальйону “Азов”, залишилася в рідному місті та з травня 2022 року вважається безвісти зниклою. Втративши свій дім та бізнес, подружжя вирішило відновити своє життя на новому місці, відкривши крамницю та закладаючи сад.
До війни Литвинюки були власниками магазину “1000 дрібниць” і садівництва, яке відкрили 24 серпня 2013 року. Марина підкреслює, що їхня родина завжди активно підтримувала військових та займалася волонтерством. Вони вирішили виїхати з Маріуполя на початку війни, сподіваючись, що зможуть повернутися, коли небезпека мине. “Ми зібрали дві сумки, взяли дітей і виїхали в Стрий”, — розповідає жінка, пише Суспільне.
У родині Литвинюків є особлива реліквія — прапор, який вони привезли з Маріуполя. “Цей стяг висів на нашому домі. Ми зберігаємо його як найбільшу цінність”, — зазначає Марина. Олексій, спочатку намагаючись повернутися додому, не зміг доїхати до Маріуполя і був змушений повернутися до Стрия. У березні 2022 року він став добровольцем та служив у ЗСУ протягом двох років.
Аліса, донька Литвинюків, з 2017 року служила в “Азові”, а на початку війни їй було майже 28 років. Вона перебувала на “Азовсталі” під час облоги, а її батьки дізналися, що 8 травня 2022 року по її позиціях ударили авіабомби. Вже третій рік Аліса вважається зниклою безвісти. “Я не втрачаю надії. Як будь-яка мама, я сподіваюсь на диво”, — ділиться Марина.
Сьогодні Литвинюки виховують 10-річну доньку Аліси, Марію, яка навчається у школі в Стрию та нещодавно стала пластункою.
Подружжя не підтримує використання російської мови в Україні. “Я вважаю російську агресором, і навіть як російськомовні, вирішили спілкуватись українською. Для нас це принципово”, — наголошує Марина.
Олексій, завжди захоплювався садівництвом, зараз закладає свій новий сад у Галичині. Він вже виростив великий урожай у Маріуполі, а тепер планує засадити до 700 дерев у Стрийському районі. Завдяки його службі та пожертвам, а також виграному гранту на закупівлю агрообладнання, родина спромоглася купити ділянку.
“Я знаю, що робити. Підготовка ґрунту — це перший крок. Він тут малогумусний, але ми працюємо над його покращенням”, — розповідає Олексій. Він також планує впровадити європейські технології, відомі як суперінтенсивний метод садівництва, з маленькою відстанню між деревами.
Олексій став ініціатором “Агроклубу”, де діляться досвідом мешканці та переселенці. Він також активно працює в Раді ВПО при Стрийській міській раді.
“Я прагну відновити те, що мав. Я не повернусь в Маріуполь, але Галичина стає для мене рідною. Вірю, що мої знання допоможуть іншим відновити свої громади. Разом ми створимо сади перемоги”, — підсумовує він надією на краще майбутнє.
