У 1926 році в Тернополі відбулися найчисельніші зібрання жінок від початку 20 століття. Близько 300 представниць жіноцтва обговорювали найпрогресивніші на той час ідеї та можливості жінок у політиці.
Про це Суспільному в документальному серіалі “Мандрівка довоєнним Тернополем” розповіла дослідниця історії жінок Лілія Берник.
Жінки читають книжку. Фото: Суспільне Тернопіль
“Це було, фактично, одне з найбільших жіночих зібрань у той час. А для Тернополя це взагалі був нонсенс. За лідерками жіноцтва слідкували спецслужби. Блянку Баран було арештовано. В її квартирі, в квартирі її батьків у Львові, в приміщенні “Союзу українок” проводили обшуки”.
Діти, кухня, церква — реальність жінок початку ХХ століття, каже наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту українознавства Іванна Черчович.
“Коли ми говоримо про кінець ХІХ століття, ми говоримо про жінок, які фактично, в правовому полі не існували самостійно. Вони були недієздатними. Чоловік був визнаний головою дому, він мав першочергове право щодо дітей, він володів всім набутим майном. Жінки могли бути зґвалтованими в шлюбі, оскільки зґвалтування в шлюбі ніяк не каралося”.
За її словами, саме перша половина ХХ століття для жінок Галичини й невеликого прикордонного містечка Тернопіль принесе зміни, які стануть незворотними для жінок і дозволить реалізувати ідеї, які до того втілити було неможливо.
“Щодо громадянських прав жінок, то їх, фактично, також майже не було. Вони були безправними. Вони мали дуже обмежене право голосу. Одну з ключових ролей у суспільстві відіграє церква. Вона мала великий вплив на життя жіноцтва. Серед греко-католиків розлучень було найменше за статистикою серед всіх національностей тогочасної Галичини”.
Лише найсміливіші й найнаполегливіші жінки могли здобувати вищу освіту.
“Спочатку давали можливість на філософському факультеті жінкам, потім відкрили медичний. І лише з 1920 року вони могли вступати на правничий”.
За словами Лілії Берник, в цей час народжуються перші жіночі рухи. “Жіночу громаду” спочатку створюють у Львові, а потім у Тернополі та інших містах Галичини.
“У Тернопільському архіві зберігається унікальний документ про заснування львівської філії “Жіночої громади” в Тернополі. Він датований 1909 роком. Згідно з постанови статуту товариства “Жіноча громада” у Львові було організовано 15 грудня 1909 року Тернопільську філію. У Тернополі головою організації було обрано Марію Солтис. “Жіноча громада» ініціює створення у Тернополі “захоронок” — це перші дитячі садочки. Їхнє завдання — не лише догляд та заняття для дітей і можливості мамам отримувати більше вільного часу. Захоронки стають місцем національного виховання маленьких українців в час, коли українці живуть в окупації. Жіночий український рух завжди був націоналістичним”.
Перша світова війна стала новим викликом для галицького жіноцтва.
“Жінки заступили в багатьох професіях, які колись вважалися ну суто чоловічими, жінки просто на це не здатні, не вміють, не можуть собі порадити, але біда заставила. І після Першої світової війни, очевидно, змінилося багато: і в ставленні щодо жінок, і самих жінок до себе. Жіночий підрозділ легіону Українських Січових Стрільців сформували напередодні Першої світової війни. Поіменний список не зберігся. Однак, відомо про десятки жінок, які воювали на фронті. Серед них і жінки родом з Тернопільщини, зокрема, Ольга Підвисоцька з Чорткова”, — розповіла Іванна Черчович.
Великий вплив на розвиток жіночого руху мала Марія Сильвестрівна з дому Вояківська, родом з Тернопільщини, дружина голови Центральної Ради Української Народної Республіки Михайла Грушевського
“Марія Сильвестрівна Грушевська була високоосвідченою жінкою. Вона знала вісім мов, зокрема таку складну, як норвезька. І навіть після одруження з Михайлом Грушевським, вона не перестала перекладати, не перестала писати рецензії на різні твори і друкувалася в “Записках Наукового товариства імені Шевченка”, “Літературно-науковому віснику”. Дуже люблю цю цитату Раковського, коли він пише, що “приїхав молодий професор і кілька разів пішов на вечорниці і одружився з Марією Вояковською, що стала, як грім серед ясного неба для нашої Львіської “сметанки”, — каже вчений секретар Музею Михайла Грушевського у Львові Софія Легін.
У 1922 році в Тернопіль приїхала активна феміністка Бʼянка Баран. Це дружина адвоката, який почав працювати у Тернополі. Він був членом політичної партії УНДП. Саме з її появою в Тернополі почалась активна політична участь жінок в міському житті.
“Відбулась так звана пацифікація українського населення. Бʼянка Баран не мовчала, її було арештовано. Її посадили за ґрати. В її квартирі, в квартирі її батьків у Львові, в приміщенні “Союзу українок” проводили обшуки. Але так як вона очікувала можливих наслідків, то всі важливі документи було заховано”, — розповідає Лілія Берник.
Під час Другої світової війни на долю жінок припадає чергове випробування. Національна боротьба для українок триває.
Слава Стецько родом з Тернопільщини. Членкиня проводу ОУН.
Саме вона у 1945 році бере участь у звільнені з під більшовицького арешту на території Чехії пораненого голови ОУН Ярослава Стецька.
Згодом вони одружуються. Із 1992 по 2001 вона стає головою проводу ОУН та представляє українське жіноцтво у стінах Верховної Ради незалежної України.
“У метричні книзі села Романівка є запис про народження Анни-Євгенії Музики, яка народилась 14 травня 1920 року. Власне тої самої Анни-Євгенії, яка потім стала Ярославою Стецько. Народилася вона в своїй сімʼї шостою дитиною. Всього в сімʼї було 12 дітей. Сімʼя була багатодітна. Батьки були звичайними селянами. Вона говорила: “Я ніколи не задумувалась над тим, ким я буду в Україні. Я завжди вірила в те, що вона буде вільною, що вона буде незалежною. Адже скільки загинуло і скільки пролито крові за її свободу і незалежність”, — розповіла заступниця директора Державного архіву Тернопільської області Марія Кулик.
Українки, пропагуючи власні права, завжди зберігали свою національну ідентичність. Вони були і залишаються берегинями українського народу, який, попри всі складнощі, війни, репресії, виховали нові покоління українців, які прагнуть жити в незалежній Україні.
