Улітку 2017 року Назар Гнатик, що мешкає у с. Тейсарів Жидачівського району Львівщини, наповну насолоджувався канікулами.
Більшість часу проводив з братами: старшим і молодшим. Якось під час ігор хлопчику довелося стрибнути з вікна. Він навіть не вагався, бо стрибав не один раз. Загалом ріс кмітливим, активним хлопчиком, пише Zaxid.net.
«Та то було не дуже високо. Вікно на першому поверсі, мама каже, що висота десь 2 м», – розповів Назар.
Але цього разу хлопчик якось невдало приземлився, нога трішки, як зізнався, заболіла, але згодом все минулося. Батькам про той стрибок хлопці нічого не сказали.
Тижнів через два Назар почав кульгати, боляче було ступати на ногу. Мати повела сина до лікаря, зробили рентген.
«Коли лікар глянув на знімок, то відразу скерував нас до Львова, в Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр. Тут сина ще раз ретельно обстежили й діагноз, який озвучили, просто шокував – остеосаркома», – згадує мама, Наталя Гнатик.
Остеосаркома – це злоякісна пухлина, надзвичайно агресивна, яка дуже швидко просто «з’їдає» кістку. Раніше у таких випадках, аби врятувати дитині життя, ногу довелося б ампутувати. Однак багато років тому хірурги-ортопеди Центру перші в Україні почали робити органозберігаючі операції й від цього принципу не відступають. До ампутації вдаються лише у безвихідних ситуаціях.
У випадку з Назаром хірурги за його ногу вирішили поборотися. Операцію планували провести наприкінці осені, а до неї хлопчик, відповідно до протоколів лікування, мав пройти курс хіміотерапії. Утім, ситуація склалася так, що оперувати хлопчика довелося набагато швидше.
«Деякі пухлини є нечутливі до хіміотерапії, вона на них не діє, – пояснив дитячий ортопед-травматолог вищої категорії, к.м.н. Олександр Щуровський. – Та було і у випадку з Назаром. Відкладати операцію було неможливо, бо пухлина продовжувала руйнувати нижню частину стегнової кістки. У дітей є так звана зона росту кістки. Вона ще не була уражена пухлиною. Тож ми мусіли поспішати, щоб пухлина не добралася до неї, бо тоді ситуація була б набагато складнішою».
Хірурги-ортопеди Богдан Романишин,Олександр Щуровський, Ігор Киричук і анестезіолог Роман Собко (фото Павла Паламарчука)
Уражену частину кістки заберуть, а що далі? Олександр Щуровський, хірурги-ортопеди Богдан Романишин, Ігор Киричук почали думати над тим, як зберегти хлопчику здатність самостійно ходити. Вставити протез? Цей варіант відпадав, бо Назар ще надто малий і у нього дуже тонкі кістки.
І тут Олександр Щуровський згадав, що декілька років тому на одній із конференцій колеги з Іспанії розповіли про нову методику оперативних втручань у таких випадках. Уперше провести таку операцію хірурги вирішили і у Львові.
Суть її ось у чому. Хлопчику видаляють частину зруйнованої пухлиною стегнової кістки. З другої здорової ноги забирають малогомілкову кістку разом з судиною, з’єднують її з верхньою і нижньою частинами стегнової кістки, що залишилася, а судину малогомілкової кістки зшивають з судинами стегна, що дасть змогу цій кістці живитися.
Оскільки малогомілкова кістка доволі тонка, то щоб збільшити стійкість, опірність ноги, видалену частину кістки не викидають, а піддають термічній обробці і використовують її як каркас. Тобто, усередині є малогомілкова кістка, вона основна, а стара, відповідно очищена, йде ззовні. З часом у хлопчика (він росте і його кістки також) ця кістка перебудується і сформується нормальна міцна кістка. Зараз ці кістки зафіксовані спеціальним апаратом, з яким хлопчик буде ходити деякий час.
Операція тривала 11 годин. Хірургам вдалося чітко здійснити свій задум. Ювелірну роботу з вшивання судини малогомілкової кістки з судинами стегна виконав Богдан Романишин. Анестезіологом на операції був Роман Собко.
З 9-річним Назаром Гнатиком ZAXID.NET зустрівся 6 жовтня 2017 року, на третій день після операції. Рани ще боліли, але хлопчик тримався бадьоро. Лікарі ще не дозволяють йому вставати, бо операція була доволі травматична, у нього прооперували обидві ноги. Але результатом своєї роботи хірурги задоволені, бо хлопчик ходитиме своїми ногами.
Коли поруч мама Наталя, Назару нічого не страшно (фото Павла Паламарчука)
«Я тепер думаю, що добре, що син таки стрибнув з вікна, бо той стрибок був поштовхом до прояву хвороби. Якби не було стрибка, пухлина б тихо робила чорну справу, руйнувала кістку і невідомо коли б проявилася і якими б були наслідки», – каже пані Наталя.
Жінка розповіла, що відчувала: станеться щось недобре, але не знала, з якого боку біда підкрадеться. Всю весну ходила пригнічена. Гнала від себе тривожні думки, але вони не відступали. Найбільше хвилювалася за дітей. Але що до Назарка підкрадеться така важка хвороба, навіть припустити не могла. Його діагноз для рідних був шоком.
Але зараз Назар, який стільки натерпівся болю, і його рідні поволі оговтуються. Вони вірять у те, що все найстрашніше вже позаду.
Олександр Щуровський розповів, що останнім часом у дітей злоякісні пухлини кісток діагностують частіше. Поштовхом до хвороби, як правило, є травма: вдарився, упав, стрибнув. У дитинстві травмуються всі діти, але одні підводяться і про недавню травму швидко забувають. Іншим, на жаль, не щастить.
