Перша Українська жіноча гімназія у Львові

Приватна жіноча гімназія сестер Василіянок у Львові була однією з найстаріших середніх шкіл міста. Це унікальна школа, яка виховала сотні українських дівчат, дала їм глибоку освіту і підготовку до вступу у вузи, заклала основи громадянського виховання, сукупність національних і громадських почувань та переконань. У багатьох збудила нахил до наукової праці, прищепила мистецькі уподобання та ідеї, а також вказала шлях до праці на літературному поприщі та жертовної праці для народу аж до самозречення.

Жіноча гімназія СС Василіянок, 1930 р.

Гімназія сестер Василіянок на Длугоша (тепер Львівська лінгвістична гімназія на вул. Кирила і Мефодія – ред.) у 1930-1938 роках мала найвищого рівня вихователів і патріотів серед професорського складу. Але магічною силою була для учениць незвичайна індивідуальність професора історії і географії Олени Степанів-Дашкевич. Олену Степанів гімназистки просто обожнювали за її стрілецьке минуле і особистий чар. Вона мала великий вплив на них. Сама її особа, овіяна славою, глибока релігійність, справедливість, розумна вимогливість, врешті, природна краса Олени Степанів неймовірно імпонували ученицям. Вони у всьому брали з неї приклад: у поведінці, наполегливості, навіть у характерній скромній зачісці вчительки. Проте вона не змогла довго працювати. Польські власті усунули її від виховної роботи.

У патріотичному вихованні велику роль відігравали тоді П.Мечник, Микола Мельник, В.Лев, пані Витанович, Струтинська, директор Щурат. У той час існувала і діяла нелегальна спілка юнацтва ОУН. До неї могли вступати дівчата зі сильним характером, організаторським хистом, твердими переконаннями.

У 20-ті роки директором гімназії сестер Василіянок був Василь Щурат, доктор філософії, науковець, вчений, дослідник історії української літератури й літературознавства, літературний критик, поет та один з кращих українських перекладачів з іноземної літератури.

Д-р Щурат недовго працював у гімназії. У 30-ті роки позбавлений учительської посади через те, що був одним із засновників українського Таємного Університету у Львові, його професором і першим ректором. В.Щурат – чудовий вихователь і наставник молоді.

Після І світової війни виступив з ініціативою заснування літературного гуртка. На своїх лекціях літератури пов’язував рідне письменство із західноєвропейським.

Велику виховну роботу проводили в гімназії сестри-монахині Василіянки. Молодь виховувалась у релігійному дусі, з повагою до родинних традицій.

Дуже цікаві заняття з ручної праці (вишивка, писанкарство, ткацтво) проводила етнограф Савина Йосипівна Сидорович. У 10-х роках вона закінчила цю гімназію, потім вона – багатолітній педагог, а згодом, після 1939 року, коли гімназію розв’язали (ліквідували), працювала науковим працівником Львівського державного музею етнографії та художнього промислу. Відомі її наукові роботи: “Історія українського мистецтва”, Київ, 1970, т.ІV; “Орнаментальні композиції українських народних тканин ХІХ і поч. ХХ століть” та ін.

Навчалася також у цій гімназії (у 20-х роках) науковий працівник Музею етнографії Любов Суха (праці з етнографії, художніх промислів, зокрема писанок).

Надрага-Туна вела співи у 1928-1939 роках. Готувала концертні виступи гімназисток, а згодом працювала в галузі медицини (після ліквідації гімназії 1935 року).

Отець Іван Туркевич вчив коротко, десь між роками в 1916-1920. Це добрий педагог, великий меломан. Іван Туркевич – представник відомої тоді галицької сім’ї, релігійний і суспільний діяч, член і голова культурно-освітніх установ, диригент хору “Львівський Боян”.

Неможливо не згадати Полєка Миколу (оскільки він був багаторічним (1916-1924 рр.) “господарем кляси”, коли навчалась мати автора цієї статті). Навчав він гімназисток латини і греки. Був зразковим педагогом, вимогливим, але справедливим; давав молоді грунтовні знання класичної культури; автор знаменитого шкільного підручника “Приватне життя греків і римлян”.

Історії в гімназії навчали Іван Крип’якевич (1920-1926 рр.),відомий історик, академік, а також Богдан Барвінський. Природознавство вів Богдан Вахнянин (у 30-ті роки), Дарія Вергановська-Винників – математику.

Один із засновників гімназії, доктор Остап Макарушка (1906-1914 рр.), навчав французької і української мов. Він – учений, дослідник української мови та літератури. Петро Мечник вів латину, а також філософію, оскільки був філологом і філософом, згодом – учитель німецької мови (у повоєнний період). Відомий науковець д-р Роман Цегельський викладав математику у 1921-1930 рр.

Д-р Ярослав Гординський проводив в гімназії уроки з української мови, у 1920-1924 рр. читав філософію у старших класах. Дослідник та історик української літератури і мови,професор гімназії Ваврик вела німецьку.

Цікаво те, що навчала рисунку Стефанія Гебус-Баранецька, педагог і художник водночас, а також гарний графік.

Учителі історії любили влаштовувати т. зв. “партії” – колоквіуми. Було це корисним для молоді, бо вона у такий спосіб виробляла свій погляд на безперервний розвиток і зв’язок подій та культурних відносин.

Перед І світовою війною в гімназії вивчали історію української літератури з підручників М.Пачовського та О.Барвінського. Велику увагу звертали на вивчення української мови та літератури, історії України. Користувалися в той час «Історією української літератури» Михайла Возняка та 5-томною історією українського письменства Михайла Грушевського, а також нарисами Миколи Зерова «Нове українське письменство» та «Від Куліша до Винниченка».

З 1-го гімназійного класу починалось вивчення таких дисциплін: релігії, української, польської та німецької мов, історії, географії, математики, природознавства, а також рисунку і каліграфії. У старших класах більшу увагу звертали на вивчення класичних мов: грецької і латинської, а також іноземних – німецької і французької. Філософію вивчали у 8-му, випускному класі.

Гімназистки повинні були вміти не тільки читати та перекладати твори Гомера, Софокла, Евріпіда, Арістофана а інших, але й складати власні твори: вірші, оди, привітання, промови найчастіше латинською мовою, Кращі твори виходили друком у видавництві «Просвіта».

Іспит зрілості після успішного закінчення 8-го класу складався з письмової та усної частини. Письмово складали українську, польську, латинську, грецьку мови, математику. Усні предмети – по одному на день. Це латинська мова, грецька, українська мова та література, математика, фізика.

На першій усній матурі, як і на всіх наступних до 1930 року, крім професорів, був присутній Митрополит Андрей Шептицький, фундатор цієї гімназії.

За Австрії в гімназії сестер Василіянок, як і в інших приватних школах, каталоги, шкільні щоденники, свідоцтва, кореспонденція з владою велися українською мовою. Під польською владою, наприкінці 20-х років, Кураторія запровадила ведення каталогів і свідоцтв двома мовами: українською і польською. Також вимагали вивчати історію Польщі, відзначати польські державні свята.

Багато з гімназисток були членами молодіжного товариства «Пласт», до плану якого входили не тільки захоплюючі походи під час вакацій (канікул) з “наплечниками” (рюкзаками) горами і долинами, але й участь у науковому та творчому житті. Усі вони займалися також просвітницькою та культурно-розважальною роботою. Так, на Великдень гімназистки влаштовували театральні вистави, на Різдво ходили з вертепом. Кожна гімназистка, членкиня «Пласту», мала право друкуватися у дитячих журналах «Дзвіночок», «Світ дитини» та інших.

Оригінальними були завдання з літератури, як української, так і польської, де найвищим балом оцінювалось творче, самостійне мислення, фантазія, а також правдивий, сповнений любові і тепла погляд на світ, життя людей, співчуття до бідних, бажання їм допомогти. На це націлювали, можливо, й теми: «Не час жаліти троянд, коли горять ліси» (про подвиг), «Що я вважаю справжнім щастям», «Якою повинна бути моя товаришка», «На шкільному уроці», «Що мені розповідала стара липа?» та багато інших.

Гарним і водночас строгим був одяг гімназисток: темно-синього кольору, зі стійкою, на якій нашивки з кількох полосок, залежно від кількості класів.

Оплата за навчання була не дуже високою: навчатись могли діти представників різних верств населення.

Тут формувалась нова українська інтелігенція, яка, у свою чергу, несла світло науки й культуру прийдешнім поколінням. Ось імена лише деяких випускниць, які проявили себе на поприщі науки, культури чи мистецтва: Галина Захаріясевич (Липа) – митець-маляр; Лідія Туркевич – творчий педагог, музикант, художниця, поетеса (згодом вивезена з дітьми і чоловіком, доктором філософії В.Метельським, у Сибір); Ольга Струмінська (Стефаник), Марія Кипріян, Марія Мисько, Іванна та Стефанія Оприск – діти відомого у 10-ті роки майстра-різьбяра Антона Оприска; Дарія Вергановська та багато інших.

Після складання матури (випускного іспиту) можна було записуватись до 2-річного ліцею, що був при гімназії: класичного, гуманітарного, математичного, природознавчого, або перейти до професійної школи, яка готувала до практичного фаху. Абсольвентки мали право вступати у вузи. Усім цим гімназистки завдячували не тільки невсипущій праці їхніх вихователів, але й неоціненній духовній і матеріальній опіці великого покровителя Кир Андрея Шептицького.

Лідія САДОВА

Джерело: Фотографії старого Львова з посиланням на пропам’ятну книгу гімназії сестер Василіянок у Львові. Частина третя. “Основа”, Львів, 1995