Окупація Львова в часі Першої світової війни. Частина друга

Сьогодні продовжуємо публікацію про  окупацію Львова москалями у часі Першої світової війни. Нагадаємо, що оригінал тексту під загальною назвою “Вісти зі Львова” було опубліковано  у часописі  «Свобода» (ч. 17 за 1915 р.). Першу частину статті можна прочитати тут.

Джерело: Фотографії старого Львова.

Російські війська крокують вулицею Городоцькою. Світлина Ф. Корсакова, 1915 р.

Текст  подаємо оригінальним.

Замкненє українських інституций

Ще сейчас по своїм приїзді замкнули Москалї всї українські просьвітні і полїтичні товариства і орґанізациї та заказали що не будь (навіть афіші!) друкувати в нашій мові. Замкнено Просьвіту, Наукове тов. ім. Шевченка пишна, Українське тов. педаґоґічне, Сокіл, Народну Канцелярию і т.д., але економічні інституциї могли формально існувати. Тепер, коли нищене всего, що носить на собі українське знамя, прибрало нечувані розміри, Москалї, по переведеню ревізиї в поодиноких українських економічних інституциях урядово їх замкнули. І так замкнено і опечатано Днїстер, Земельний Банк Гіпотечний, Краєвий Союз Кредитовий, Товариство урядників і сьвящеників, Народний Дім на Городецькім, Ськільський Базар, Доставу, Сільський Господар, Краєвий Союз господарсько-торговельних спілок, Краєвий Союз для збуту худоби. З українських господарських інституций існує лишень Народна Торговля і Народна Гостинниця, яка провадить тільки готель, але і ті дві інституциї жиють серед дуже прикрих відносин.

Так само і в рештї східної Галичини,яка є під росийським панованєм, Москалї замкнули урядово всї українські товариства і інституциї.

Українським інтеліґентам не вільно сходити ся разом, бо коли би случайно трех-чотирех зійшло ся, сейчас знайде ся хтось з тайної охрани і веде на полїцию. Кромі вичислених висше, проживають у Львові ще такі з виднїйших Українцїв: д-р Іван Франко, Іван Труш, адвокат д-р М. Шухевич, проф. А. Гарасевич, директор Союза торговельних спілок С. Герасимович, скарбовий радник Бандрівський, проф. 0. Скрентович, проф. А. Березовський, інжинїр І. Брилинській, проф. ґімн. Посацький і цїлий ряд молодших ґімназияльних професорів та урядників. Всї дуже прибиті.

Посол Тимко Старух

втїк перед московським  наїздом до свого брата Антошка в Бережници в горах коло Лїська. Ту в селянській одежи перебував аж десь до сїчня с. р. В дорозї до Бережан поступив до Львова, але ту хтось з москвофілів чи вшехполяків його пізнав, дав знати до охрани і ся посла Отаруха заарештувала. Що дальше з ним стало ся, ніхто не знає; мабудь вивезли його до Росиї.

Посол Михайло Петрицький жиє по Копичинцях – поки що не тиканий московськими властями і як кажуть, веде склеп. Посла д-ра Теофіля Окуневського з Городенки  Москалї вивезли до Росиї вже давнїйше.

Инші українські посли до парляменту і майже всї бувшї соймові посли – як звісно – виїхали з краю перед московським наїздом і пробувають тепер у Відни, з виїмкою д-ра В. Загайкевича і Гриця Тершаковця, які служать при війску.

Напів московський вигляд Львова.

Львів робить тепер вражінє напів московського міста. До дотеперішних виключно польських написий на улицях і шильдів на склепах додано на першім місци московські написи;  всї дотеперішні написи на склепах в українській і нїмецькій мові – які де були – зникли зовсїм. По зелїзничих двірцях, по склепах і улицях продають всюди московські часописи.

В самім Львові кромі давнїйшого москвофільського дневника «Прикарпатская Русь», де працюють д-р Яворський з Київа, Валявський зі Защити землї, д-р Марков (син покійного редактора) і тижневника «Голосъ Народа», де «падвизают са» Бендасюк і Колдра, виходить ще два дневники в московській мові «Львовское Военное Слово» як орґан ґенерального штабу і «Львовскій Вѣстникь» як орґан ґенерал-ґубернатора Бобринского; до недавна виходив ще третий дневник «Новий край». Польські ґазети виходять всї як і перед війною, але їх вигляд в порівнаню до московських є дуже нужденний.  Всї львівські ґавети відносять ся до Українцїв з правила дуже ворожо без ріжницї, в якій мові вони друкують ся. В нашій, українській мові не виходить тепер в Галичинї нї одна ґазета.

Москвофільські «общества»

дізнають окремої опіки зі сторони московських властий і одержали від них великі гроші на аґітацию між народом. Общество Качковского одержує велику канцелярию при улици Валовій і раз враз висилає по краю аґітаторів для відновленя або основаня кацапських читалень і для аґітациї за православєм. Общество «Народний Домъ» утворило в своїй бурсї ріжні приюти для приміщеня збігцїв і під управою «госпож» Монцїбовичевої з Куткора веде там аґітацию за переходом на православє та висилає людий до Росиї.

Ставропиґійське брацтво, до якого належать виключно тільки кацапські проводирі, рішило на внесенє Дудикевича перейти на православє і вести аґітацию за православєм. Се впрочім не новина, бо ті всї «общества» – з окрема церковне товаристо Ставропіґія в своїм Временникъ-у – ту саму роботу вели ще і перед війною.

Полїтичним керманичом кацапства і дорадником московських властий є «Народный Совѣтъ» під проводом д-ра В. Дудикевича і містить ся в Ставропіґії, де є також релакциї «Прикарпатской Руси» і «Голосъ-а Народа». Спорядженє списів Українцїв і українських товариств,  арештованя Українцїв, висилка аґітаторів по краю, уряджуванє московських курсів і московських обходів, висилка людий до Росиї, вербованє людий до шпіонажі в користь Росиї, видаванє своєї думки що до полїтичного переконаня поодиноких осіб, веденє аґітациї за православєм і основуванє московських шкіл – то «чесна» робота, яку веде «Народний Савєт». Він стоїть в тїсних зносинах з канцеляриєю ґенерал-ґубернатора, з волинським ариепископом Евлогиєм, який майже стало мешкав у Львові – а передовсїм з дирекциєю полїциї і тайною охраною, яка в справах Українцїв звертаєть ся все до «Народнаво Савєта».  Рівнож і всї иньші москвофільські товариства – між ними і економічні – роблять горячкову в користь Росиї.

На війнї львівські кацапські провідники зробили величезні маєтки на спілку з Московськими чиновниками, охранниками і иншими московськими опришками, які наче саранча злетіли на східну Галичину і крадуть людське добро та погрозою арештованя і зсилки вимушують на богатих людях великі окупи; пр. Дудикевич, який мешкає по княжому в мешканю жидівського мілїонера адвоката Шафа напроти Скарбівського театру – мав доси накрасти і навимушувати більше як мілїон корон. Богато з москвофілів, а так само з поміж вшехполяків (не тільки мущини але і женщини) служить в тайній московській полїциї (охранї), а товмачами (пєреводчікамі) при уєздних начальствах (староствах) є москвофільські академики або ґімназийні ученики. Один з кацапських провідників – д-р Мариян  Глушкевич – був «ґрадоначальнїком» (бурмістром) в Перемишли, але тепер вже соромно звідтам «удрал».

Далі буде…