“Настав час відновити затерту сторінку нашої історії”. Як у 1990-му організували ланцюг злуки

 “Ланцюг смутку”

23 серпня 1989 року у 50-ту річницю підписання пакту Молотова-Ріббентропа республіки Балтії провели мирний протест. Близько двох мільйонів громадян від Таллінна через Ригу до Вільнюса утворили “живий ланцюг” завдовжки майже 600 км. Взявшись за руки, вони вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму. Акція тривала кілька хвилин і ввійшла в історію під назвою “Балтійський шлях”.

“Балтійський шлях” у Латвії, 23 серпня 1989 року

Богдан Горинь, який тоді очолював львівську обласну організацію Української гельсінської спілки, напередодні побував у Балтії і знав про підготовку цієї акції. Саме у балтійських країн згодом Україна запозичила ідею “живого ланцюга”.

До того ж, 1989-го в Україні вже вдалося провести кілька масових акцій. 28 жовтня з міста Нетішин Хмельницької області рушила екологічна хода до Києва. У заході, який організував Народний Рух України та “Зелений світ”, взяли участь близько п’яти тисяч осіб. А 17 вересня, у 50-ту річницю радянської окупації Західної України, у Львові понад 200 тисяч людей вийшли на вулиці міста зі свічками в руках. “Ланцюг смутку” організував львівський осередок Української гельсінської спілки під керівництвом Богдана Гориня:“Ланцюг смутку”. Львів, 17 вересня 1989 рік

— 17 вересня партійні органи Києва і Львова готувалися урочисто відзначити “велику подію”, коли західні землі увійшли до СРСР. На раді УГС ми вирішили зірвати їхню підготовку і відзначити цю дату днем скорботи. Про вдалий захід я розповів братові Михайлу. Також розповів йому про свою поїздку до Таллінна та Риги, як там готувалися до “Балтійського шляху”. На що він сказав, щоб я обов’язково прибув на Велику Раду Руху, яка відбудеться в грудні у Києві.“Ланцюг смутку”. Львів, 17 вересня 1989 рік

16 грудня 1989-го на засіданні Великої Ради голова секретаріату Народного Руху України Михайло Горинь запропонував відзначити річницю проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР “живим ланцюгом” від Львова до Києва. Щоправда, не всі члени Руху тоді підтримали цю ідею.Велика Рада Руху, вересень 1989 року

Врешті голова Народного Руху України Іван Драч розпорядився створити робочу групу та призначив Михайла Гориня відповідальним за трасу Київ–Житомир, а Богдана Гориня за трасу західних областей України. 

Надійний зв’язок

Для організації масштабної акції часу залишалося обмаль. Насамперед треба було дістати карти, аби нанести на них дільниці та закріпити їх за громадськими організаціями. Іван Заєць тоді був членом Народного Руху України, пригадує, що проблему з картами допоміг вирішити Анатолій Шибіко, який працював у галузі картографії.

Карта “живого ланцюга” на відрізку траси Львів-Тернопіль

Синьо-жовті прапори придбати у той час було неможливо, тож скуповували синю та жовту тканину у магазинах і шили стяги самотужки. Треба було подбати і про транспорт, аби вивести людей на потрібні ділянки. З цим проханням організатори звернулися до автобусних парків та інших великих підприємств.

Про заплановану масову акцію Михайло Горинь повідомив завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука, той не заперечував. Спочатку комуністична влада не втручалася, та ближче до події почали встромляти палиці в колеса. 

Попри це акцію запланували на неділю 21 січня 1990 року. До ланцюга вирішили доєднати й Івано-Франківськ, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР у 1919 році.

“22 січня 1919 року — один з найвидатніших днів історії України. Дві незалежні українські держави — УНР і ЗУНР, які виникли в результаті розпаду двох імперій (Російської і Австро-Угорської) возз’єдналися в єдину незалежну соборну українську державу… Але радість була короткою. Ворожі навали зі сходу і заходу розірвали землі Соборної України. Довгі десятиліття ворожа окупаційна ідеологія вичавлювала з пам’яті народу День Соборності України. Настав час відновити затерту сторінку нашої історії”. Тисячі листівок з таким текстом організатори виготовили на друкарських машинках та розповсюдили серед людей із закликом долучитися до ланцюга єдності. 

Про Акт Злуки знали одиниці

Уранці 21 січня 1990 року Богдан Горинь з активістами з Гельсінської спілки виїхали автівкою на трасу Львів–Тернопіль. Люди гуртувалися, тримаючи у руках синьо-жовті прапори. Богдан Горинь вийшов з машини і через мегафон привітав учасників з Днем Соборності:Богдан Горинь вітає учасників “живого ланцюга” на трасі Львів-Тернопіль. 21 січня 1990 рік

Тим часом Іван Заєць разом із Українознавчим клубом “Спадщина” вирушив автобусом із Києва на 79-й кілометр Житомирської траси. На ділянках, де бракувало людей, місцеві громадські організації оперативно підвозили активістів автобусами.Іван Заєць з членом Українознавчого клкбу “Спадщина”. 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року

— Коли ми приїхали на місце, почали розставляти людей, витягувати прапорці, пустився густий сніг. Машини їхали нам на зустріч, сигналили, дехто просив прапори, казали, що їдуть на схід України. Комусь дали, а комусь відмовили, бо в нас теж було їх обмаль. Уже згодом Леонід Кравчук мені розповідав, що в цей день він переодягнувся у спортивний костюм, взяв Волгу і проїхався у бік Житомира. Коли він побачив багато людей, прапорів, веселі настрої, то зрозумів, що все зміниться.Іван Заєць під час акції “живий ланцюг”. 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року

Ланцюг єдності пролягав від Івано-Франківська до Києва через Львів, Тернопіль, Рівне і Житомир. За офіційними даними радянської влади, в загальнонаціональній акції взяли участь 450 тисяч осіб, за підрахунками членів Руху — мільйон людей. О 12:00 вони взялися за руки, утворивши “живий ланцюг” завдовжки майже 700 кілометрів.Акція “Живий ланцюг”, члени Українознавчого клубу “Спадщина”. 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року

Того дня радянська влада задіяла більше десяти тисяч правоохоронців, які стежили за акцією. Вже наступного дня міністр внутрішніх справ УРСР Іван Гладуш надіслав до ЦК КПУ доповідну, де зазначав, що учасники акції використали 840 автобусів, наданих екскурсійними бюро і підприємцями, а також 23 тисячі власних автомобілів.“Живий ланцюг” у Львові, 21 січня 1990 року

— Ця акція сколихнула Україну. Люди довідалися про Акт Злуки між УНР і ЗУНР. Адже про це знали одиниці. Більшість вперше дізналися, що в нас була своя держава на початку ХХ століття, був свій герб, прапор, що ми так просто не погодилися на поневолення Росією, — каже Іван Заєць. — Ланцюг планувався як масштабна національна мобілізаційна акція, яка повинна була підготувати Рух та інші патріотичні організації до виборів в парламент і місцеві органи влади, які мали відбутися в березні 1990 року. Рух розглядав ланцюг також як акцію, яка мала посилити готовність українців до боротьби за відновлення української національної державності. Водночас це була потужна просвітницька акція, спрямована на духовно-культурне відродження нації, зокрема на поглиблення національної пам’яті. Задум організаторів ланцюга полягав у тому, щоб охопити через різні урочистості в рамках цієї акції якомога більшу кількість громадян, хоч стержневим її елементом мав бути “живий ланцюг” між Івано-Франківськом та Києвом.

Мітинг у Житомирі після завершення “Живого ланцюга”, 21 січня 1990 року

Акція охопила не лише ті населені пункти, через які простягався “живий ланцюг”, а й всю Україну. Урочисті заходи з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР провели також на Закарпатті, Волині, Полтавщині, Херсонщині, Миколаївщині, Чернігівщині, в інших областях України та навіть у Криму. Ланцюг єдності 21 січня 1990 року став передвісником незалежності України. А День Соборності в Україні офіційно почали відзначати лише з 1999 року.

Авторка: Дарія Денис