На Дрогобиччині зустріли надгробну плиту полковника Андрія Мельника, яка понад шість десятиліть позначала його могилу в Люксембурзі. Реліквію привезли до Волі Якубової — рідного села лідера ОУН, де вона зберігатиметься біля музею, присвяченого його пам’яті.
Про повернення артефакту повідомила пресслужба Львівської обласної військової адміністрації. Як зазначають у відомстві, після того, як прах полковника та його дружини Софії перепоховали в Україні на Національному військовому меморіальному кладовищі, виникла потреба зберегти й надгробний камінь, повернувши його на батьківщину Мельника, пише Суспільне.
Начальник Львівської ОВА Максим Козицький розповів, що плита простояла на місці поховання в Люксембурзі майже 62 роки. Тепер її встановлять поруч із меморіальним музеєм полковника.
За словами Козицького, повернення й перепоховання видатних українців, чиї життя завершилися далеко від Батьківщини через окупацію та вимушену еміграцію, відбувається з ініціативи Президента Володимира Зеленського. “Тепер нарешті ми можемо повернути їх додому та належно вшанувати у державі, за яку вони боролися”, — зазначив очільник ЛОВА.
Плита Мельника стала вже другою подібною реліквією, доставленою на Львівщину з-за кордону. Раніше, 13 серпня, до Зашкова привезли пам’ятник полковнику Євгену Коновальцю, який 87 років простояв на його могилі на кладовищі Кросвейк у нідерландському Роттердамі. Оригінальний надгробок 1939 року відтепер зберігатиметься в музеї-садибі Коновальця.
## Хто такий Андрій Мельник
Згідно з інформацією Українського інституту національної пам’яті, Андрій Мельник — визначний військовий і політичний діяч минулого століття, полковник Армії УНР, соратник і родич Євгена Коновальця.
Він став одним із засновників Української військової організації (УВО) та обіймав посаду крайового коменданта. За активну діяльність на користь української справи Мельника заарештували 1924 року — п’ять років він провів у польських в’язницях.
Після загибелі Коновальця в 1938 році, згідно з його усною волею, Мельник очолив Провід українських націоналістів. У роки Другої світової війни перебував у Берліні, розраховуючи на можливу співпрацю з нацистською Німеччиною задля формування українських збройних сил, проте невдовзі розчарувався в німецькій політиці стосовно України.
Після розколу в ОУН він став лідером її помірковано налаштованого крила. Мельник організовував відправку похідних груп у великі українські міста для проведення пропагандистської роботи та координував діяльність ОУН на окупованих територіях, що викликало невдоволення нацистської влади. З початку 1942 року перебував під домашнім арештом, а з лютого 1944-го — у концентраційному таборі Заксенгаузен.
Після завершення війни Мельник деякий час жив у таборах для переміщених осіб. Пізніше отримав запрошення від Великого герцога Люксембурзького стати його гостем і з кінця 1945 року оселився в цій країні.
У повоєнні роки полковник докладав значних зусиль для об’єднання емігрантських українських сил. У 1947-му його обрали довічним головою ОУН, а в 1957 році він запропонував ідею створення Світового конгресу українців, яку втілили в життя вже після його смерті.
Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Кельні. Його поховали на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі.
25 травня останки полковника та його дружини Софії Мельник (Федак) урочисто перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі на Київщині.
