Від форми до передової: як Марія стала військовою
Марія Фульмес вступила до лав Збройних сил України у 2021 році — у 44 роки. Військовий однострій і приналежність до армійської спільноти були її давньою мрією. За її словами, у підрозділі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила її прийняли без жодних застережень, пише Суспільне.
Три місяці у навчальному центрі жінка разом з іншими бійцями готувалася до можливого повномасштабного вторгнення. Особливе враження на неї справили стрільби — перший досвід тримання зброї вона описує як дитячий захват. Свої перші оцінки зі стрільби Марія зберігає досі.
## “Ти спиш? А чого спиш — війна почалася”
Вранці 24 лютого 2022 року Марія дізналася про початок повномасштабного вторгнення від свого чоловіка Володимира. Він на той момент перебував за кордоном, де працював далекобійником. Саме його дзвінок о ранній порі розбудив жінку зі словами, які вона запам’ятала на все життя.
Завершивши справи в Європі, Володимир одразу вирушив додому. Дорогою він зустрів волонтерів, які шукали перевізників для доставки гуманітарного вантажу в Україну. Чоловік погодився допомогти і перевіз необхідні речі, зокрема спальники, не взявши нічого для себе — хоча вже твердо вирішив іти мобілізовуватися.
Повернувшись до України, Володимир відразу звернувся до ТЦК. Попри відсутність військового досвіду, він не мав жодних сумнівів щодо свого рішення: “Колись батьки відмовили мене від війська — тепер сачкувати не буду”, — говорив він дружині. Його мобілізували до 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького.
## Проводи на Великдень і останній дзвінок
28 квітня 2022 року підрозділ Володимира вирушив у зону бойових дій. Проводи відбулися у Великодні свята. Серед речей, які чоловік взяв із собою, були навіть штани з жіночого однострою Марії — форму тоді видавали в чоловічих розмірах, і речі виявились їй завеликі, натомість чоловікові підійшли якраз. Бронежилет для Володимира придбала сама Марія.
Чоловік регулярно телефонував і запевняв, що все добре. Лише від інших Марія дізналася, що 5 травня підрозділ потрапив під обстріл і зазнав перших втрат. Про власну контузію Володимир їй довго не зізнавався.
Наприкінці червня він опинився у шпиталі, однак вирвався, аби відсвяткувати день народження коханої разом із побратимами. Наступного дня його попросили відвезти бійців на позиції — і попросили залишитися там.
На третій день перебування Марія прочитала у спільній групі, що на позиціях стався приліт: одного поранено, другого шукають. “Ніби ножиком хтось обрізав”, — описує жінка ту мить. Через кілька годин до неї прийшов брат. Вона зрозуміла все без слів. Згодом стало відомо: стався авіаудар.
6 липня 2022 року Володимир Фульмес загинув, виконуючи бойове завдання. Його поховали у Яворові.
## Майстерня як місце розмов із чоловіком
Після загибелі чоловіка Марія знайшла рятівний вихід у творчості. Усе почалося з залишків фарб і клею від незавершеного ремонту. Переглянувши кілька майстер-класів в інтернеті, вона почала розписувати пляшки, вазони та горщики, поступово захопившись декупажем.
Майстерня стала для неї особливим місцем. “Заходжу туди й розмовляю з чоловіком — обговорюємо кольори, фарби, разом створюємо композиції. Може, збоку це виглядає дивно, але мені від цього легше. Це врятувало мене від затяжної депресії”, — зізнається жінка.
Свої роботи Марія дарує знайомим, а також готова виставляти їх на аукціон для підтримки військових і ветеранів.
## На передовій — і з думкою про чоловіка
У 2024 році Марія сама зголосилася поїхати в зону бойових дій. Попри постійні обстріли, вона почувалася там потрібною і, за її словами, навіть щасливою — від усвідомлення причетності до спільної справи.
Там вона познайомилася з розвідниками, захопленими історичною реконструкцією. Дізнавшись про її хобі, бійці почали знаходити під час виходів старі горщики і пересилати їй. Один із них несли пішки десять кілометрів. Марія реставрує кожен — дає їм друге життя.
Перебуваючи на передовій, вона інколи дивилася у той бік, де загинув Володимир. Його друг показав їй цей напрямок. На місці загибелі спершу стояв дерев’яний хрест, згодом — гранітна плита з іменем.
“Після нашої перемоги я поїду туди і, маю надію, знайду місце, де він загинув”, — каже Марія Фульмес.
