Торік один із кулінарних брендів Бібреччини, що на Львівщині, потрапив до онлайн-книги рецептів «Фуд-гід Україною» — проєкту про незвичайні та надзвичайні українські страви. А його творцем є Леон Урбанський — місцевий підприємець із Бібрки, котрий в той час володів найбільшим у повіті млином та випікав рогалики ще до Першої світової війни.
ІА Дивись.info спробувала дізнатись про це більше. Також розповімо про Урбанського як про постать, завдяки якій ще у 30-х роках минулого століття у частині міста з’явилась електрика.
Світлина з книжки “Бібреччина. Неймовірно смачно”, надана редакції ІА Дивись.info
З чого все почалося?
Спершу варто розповісти про унікальність містечка біля Львова.
Оксана Довгаль, яка є заступницею міського голови Бібрки, у своєму блозі ділилася, що район здавна славиться підприємництвом. До слова, нині сюди досі приїжджають мешканці сусудніх сіл на закупи, розповіла нам пані Ганна із Шоломиї — села, що розляглось неподалік Бібрки.
Так-от чиновниця пише, що на одній із найвідоміших панорамних світлин містечка, яка датується 1905 роком, видно одну із будівель. Це торговиця або ж BAZAR TARGOWE мовою оригіналу.
«Без сумніву, у Бібрці завжди в пріоритеті була торгівля. У 30-40-х рр. XX століття в місті нараховувалося близько 130 «склепиків». «Одна «галя» налічувала – 60. Торгували здебільшого – жиди. Їхній кмітливості в тій справі можна позавидувати», — переконує Стефан Костирка, художник, автор книжки «Бібрецькі новели».
Так, завдяки специфічним умовам, котрі впродовж багатьох років надавали королівські привілеї, Бібрка стала привабливою місциною для торгівлі.
«Ми, Сигізмунд, Божою милістю король польський, великий князь литовський, а також володар і спадкоємець краківської , сандомирської, сєрадської, ланціцької, куявської, руської, прусської, кульмської, ельблонгської, померанської і мазовецької земель, оголошуємо змістом цієї грамоти, усім, кого це стосується, щоб вони довідались про те, що посталі перед нами міщани міста Бібрки, яке знаходиться у руській землі і львівському окрузі, пред’явили нижченаведений привілей. Цим міщанам підтверджується тевтонське право і права на ярмарки і торги, а також захист доходів парафіяльної церкви у цьому ж місті, дозволене нашим батьком і попередником найяснішої пам’яті паном Казимиром, королем польським», — сказано в документі, який підтверджує надання містові маґдебурзького права.
*Себто завдяки цього встановлювалася виборча система органів місцевого самоврядування та суду, водночас це право давало можливість керувати діяльністю купецьких об’єднань та цехів, регулювало питання торгівлі, опіки чи спадкування. І визначадо покарання за злочини.
З того часу ярмарки у Бібрці відбувалися двічі на рік. Перший — на восьмий день Тіла Христового, а другий — перед днем Святого Франциска, йдеться у цій грамоті.
Довгаль пише, що у XIX столітті торговий день був у суботу, а щорічно проводили чотири ярмарки, які тривали по 10-14 днів. Згодом торги відбувалися щочетверга, до Бібрки з’їжджалися на возах селяни і продавали своє добро просто з возів.
Повернімося до постаті Урбанського. Більшість тогочасних мешканців намагались займатись бізнесом, а от Леонові вдавалось це найкраще. Щоправда, незважаючи на масштаби перспектив, котрі ставив на меті підприємець, усі плани зруйнувала війна.
Нині збереглось дуже мало відомостей про підприємця, однак ми розповімо те, що нам вдалось дізнатись.
Млин, трамвай, електростанція та випічка
Історія випічки — рогалика (про який ми згадували напочатку) — це творіння Леона Урбанського. Він був одним із найзаможніших підприємців Бібреччини та володів найбільшим млином.
Збудував його на річці Боберці. Урбанський встановив вальц для помолу зерна. Спочатку виготовляв так звану «разівку», згодом почав робити борошно першого ґатунку. Випікання смаколиків дозволило чоловікові заробити перший капітал, який він вклав у подальший розвиток бізнесу. Його діяльність бере початок з 1912 року.
Урбанський не зупиняється на торгівлі. Згодом він починає займатись і рільництвом, ще був власником автобуса, який перевозив місцевих до Львова, а також володів великою електроварнею.
Завдяки підприємцю у містечкові створили понад 100 робочих місць. Люди мали роботу до 1938 року. Потім все змінила Друга світова війна.
Володіючи електростанцією, Леон зробив усе можливе, аби заживити половину Бібрки на початку 30-х років. Світло з’явилося на вулицях і в кам’яницях, де мешкали заможні городяни.
У нього було багато планів та ідей. Наприклад, вирішив пустити трамвай від залізниці з Великих Глібович до Бібрки, та не встиг реалізувати цього.
1939 року з вторгнення Німеччини до Польщі почалась війна. Окупанти конфіскували у нього все майно, а його з родиною заслали до Сибіру.
«Рогалик Урбанського»
Через десятиліття бібречани відтворили унікальний рецепт цієї випічки. Рогаликом Урбанського можна посмакувати лише в одній місцевій ресторації. Те, як його випікають, тримають у секреті. Місцеві говорять, що відтворили рецепт завдяки опитуванням старших людей та пошукау в архівах.
Урбанський самотужки випікав ті рогалики та розвозив возом по всьому містові.
«Рецепт розповсюджений. Але розповсюджений з невеличкою поправкою — лише на теренах нашої громади, оскільки історично зумовлено так, що цей рецепт знають тільки місцеві. Проте саме наше покоління як ніколи усвідомлює, що історію, традиції та культуру потрібно відроджувати. І ми активно над цим працюємо — в тому числі в нашій сімейній ресторації. І як колись цей простий за рецептурою і водночас складний за випіканням рогалик досяг успіху, так і зараз він стає кулінарним брендом Бірбеччини», — розповів мешканець Бібрки Орест.
Підтримайте проект на Patreon
