Цікаво, скільки з нас знає, як насправді звали Марію Заньковецьку? Геніальну акторку, яку ми здебільшого асоціюємо з львівським театром і майже не знаємо, в скількох важливих речах вона була першою і якою трагічною була доля цієї талановитої українки – Марії Адасовської у дівоцтві, Хлистової за першим чоловіком і Заньковецької за псевдонімом, який вона собі придумала на згадку про рідне село Заньки на Чернігівщині.
Джерело: Українки.
Скільки з нас знає, що вона – донька дворянина і судді, онука героя воєн Наполеона І, спадкоємиця роду, який мав власний герб і походив з малоросійської шляхти. Скільки з нас усвідомлює, що саме мініатюрна (зростом 1.50 м) Заньковецька свого часу робила те, на що її сучасниці ще не наважувалися…
МАЙЖЕ ПЕРША КРУШЕЛЬНИЦЬКА
Заньковецька дійсно мала всі шанси стати першою Крушельницькою – і у часі, народившись на 18 років раніше, і за красою голосу. Марія мала сильне меццо-сопрано і плани підкорити оперні сцени, займалася вокалом, купалася в оваціях на аматорських виступах у родинному колі, але через дифтерит втратила голос. Щоб залишитися на сцені, зайнялася акторством і захопилася театром.
ПЕРША НАТАЛКА ПОЛТАВКА
Варто було Заньковецькій показати себе на сцені, їй одразу запропонували роль – неабикого, а Наталки Полтавки. Це була її перша роль і перша постановка п’єси у театрі. Цю роль вона зіграла у 1882 році в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) у трупі Марка Кропивницького. Загалом їй належать понад 30 ролей у кращих українських трупах Старицького, Садовського-Тобілевича, Саксаганського, Карпенка-Карого.
ПЕРША ЗІРКА СЦЕНИ
Це вже потім були Соломія Крушельницька, Віра Холодна, Наталя Ужвій, а першою українською зірковою сцени була саме Марія Заньковецька.
Її грою захоплювалися і корифеї театру, і глядачі, і можновладці. Кропивницький на знак визання акторського таланту подарував їй перстень. Чайковський під час гастролей української театральної трупи в петербурзі надсилав Заньковецькій лавровий вінок – як символ безсмертності її таланту. Чехов захоплювався її роллю Олени в «Глитай або ж паук», Толстой листувався з українкою та планував написати під неї п’єсу.
Три місяці гастролей росією мали нечуваний аншлаг. Настільки, що навіть російський цар Олександр III запропонував Заньковецькій перейти в імператорський театр і призначив платню 24 тисячі рублів. «Я не проміняю на 24 тисячі рублів 24 мільйони (кількість українців у той час)», – відповіла Марія.
ПЕРША ЖІНКА-ОЧІЛЬНИЦЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ТРУПИ
Заньковецька була, фактично, першою в Україні жінкою-очільницею театру – Української народної трупи, яку сама ж заснувала у 1918 році. За це гетьман Скоропадський призначив їй довічну держпенсію – теж першу в незалежній Україні. Першою, але вже у радянській Україні, Заньковецька отримала звання народної артистки УРСР.
ПЕРША ЖІНКА, ЯКА ПОДАЛА НА РОЗЛУЧЕННЯ
Заньковецька чи не перша українка, яка насмілилася подати на розлучення. У 33 роки, після 12 років життя з нелюбом – офіцером Хлистовим, через ревнощі якого втратила дитину (він штовхнув, вона впала, стався викидень) і не могла толком займатися в театрі.
Заньковецька не просто розірвала церковний шлюб, а ще й перша в історії українського жіноцтва публічно взяла всю вину за невдалий шлюб на себе – нечувана у ті часи сміливість для жінки, адже за тодішніми законами винний у розлученні не мав права ще раз одружитися. Але Заньковецькій було байдуже: вона й без шлюбу давно, ще з юності, кохала іншого – театральну зірку того часу, свого партнера по сцені й керівника театру Миколу Садовського-Тобілевича. Власне за його покликом й стала акторкою.
НЕ ПЕРША, НЕ ЄДИНА
Серце Миколи Садовського-Тобілевича – це, напевно, єдине, де Заньковецька не була першою. Роман двох зірок тривав майже 30 років! Спершу пристрасний, жагучий зв’язок надихав обох на нові творчі звершення. Потім сталося розчарування і почалася драма. Садовський-Тобілевич «гуляв», каявся, Заньковецька терпіла, прощала, наостанок пішла і від нього, і з його театру. Пішла на межі самогубства.
Він «назло» одружився, народив двох синів, але так і не пристав до офіційного сімейного вогнища – метався між коханками й театрами, все шукаючи творчого натхнення без Марії. Не знайшов. І після кількох років життя без неї до неї ж повернувся. Ще й з молодшим сином.
…І НЕ ОСТАННЯ
Марія прийняла обох Садовських-Тобілевичів – коханого Миколу та його сина. Виховувала хлопчика, як рідного, опікувалася ним.
А от його велелюбний батько продовжував опікуватися молодими акторками. І знову одружився – знову не з Марією…
Вона важко це переживала. Поринула у творчість, ролі, свій театр. Останні роки доживала з родиною племінниці. І померла через рік після Тобілевича, у свої майже 80.
Дивовижна жінка дивовижної долі. Настільки, що давно час створити про неї серіал. Не лише п’єсу, яку знаменитій акторці у 1971 році присвятив письменник Іван Рябокляч…
Підтримайте проект на Patreon
