24 лютого 2022 року Іван Тимців востаннє зібрав свій наплічник, щоб вирушити на фронт. Саме цього дня батьки бачили військовослужбовця живим вкотнє. Минуло два роки після його загибелі, і подружжя Оксана та Андрій Тимціви вирішили усиновити хлопчика з дитячого будинку. Про цю історію мама загиблого десантника 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади розповіла Суспільному.
## Народження в Святвечір, пише Суспільне.
Іван з’явився на світ 19 січня 1991 року, напередодні цього батьки святкували Святвечір. “Ввечері одну вечерю з’їла. Потім пішли до мами, другу вечерю з’їла. І я кажу: добре якраз народжувати”, — усміхаючись, згадує Оксана.
Імені для сина заздалегідь не обирали — чекали на доньку. “Коли мені сказали, що народився хлопчик, я довго не могла до себе прийти. А того дня народилася 21 дитина, і всі хлопчики. Він сам собі ім’я приніс — Іван. Я навіть не сперечалася”, — розповідає жінка.
Виписку з пологового затьмарила грошова реформа — водій таксі, з яким домовилися заздалегідь, стояв у банківській черзі, тож додому довелося добиратися іншим транспортом у сильний мороз.
## Дитинство в часи дефіциту
Дитинство Івана припало на роки порожніх полиць магазинів та черг за елементарними продуктами. “Ми жили на Володимира Великого, то як йшли гуляти, то у всі магазини дорогою зазирали — раптом щось та й вдасться купити”, — пригадує мати.
Хлопчик зростав допитливим і вольовим — коли йому не сподобався дитсадок, він категорично відмовився туди ходити, тож батьки виховували сина вдома, працюючи позмінно. Натомість школу він полюбив, навчався у математичному класі та захоплювався шахами.
Після школи Іван здобував освіту в політехнічному коледжі, а згодом — у Львівській політехніці за спеціальністю радіотехніка. Паралельно з навчанням юнак почав глибоко цікавитися визвольною боротьбою українського народу.
## Шлях активіста та перші випробування
“Він був серед активістів, які не дозволили забудову Горіхового Гаю. І він став одним з організаторів Євромайдану у Львові”, — розповідає Оксана. На момент Революції Гідності Іван навчався на другому курсі й практично жив на майдані біля пам’ятника Шевченку.
19 січня 2014 року, у день народження Івана, коли родина святкувала з гостями, йому зателефонували з повідомленням про відправку львівського “Беркуту” на Київ. Юнак миттєво зірвався з-за столу. Наступного ранку він поїхав до столиці, незважаючи на спроби матері сховати його документи.
Лише після поховання сина у 2022 році Оксана дізналася правду — Іван перебував не в приміщенні КМДА, як казав їй, а на барикадах, де надихався димом паленого шинного вогню. Також тоді вона почула історію про те, як її син урятував пораненого хлопця з Вознесенська, витягнувши та перев’язавши його. Саме під час Революції Гідності Іван отримав позивний “Австрієць”.
## Передчуття війни
Після перемоги Майдану юнак хотів їхати визволяти Крим, кажучи матері: “Мамо, як ти не розумієш, буде війна”. Тоді Оксані вдалося його зупинити, однак через рік Іван таємно долучився до добровольчого батальйону в Пісках, збрехавши батькам, що їде на літо до Києва. Про це вона дізналася значно пізніше.
## Повномасштабне вторгнення
24 лютого 2022 року родина планувала звичайний робочий день. “Іван каже: ‘Війна’. Я кажу: ‘Яка війна?’. Ми з чоловіком пішли на роботу, але роботи не було. Ми повернулися, а він вже рюкзак збирає”, — згадує мати. Тоді ж син зізнався, що вже встиг повоювати в зоні АТО.
Ввечері батьки відвезли синові необхідні речі до військової частини. “Тоді ми його востаннє бачили живого. Він ще сказав: ‘Мамо, не хвилюйся, все буде добре'”, — витирає сльози жінка.
Наступного дня підрозділ виїхав у зону бойових дій, а 25 лютого 80-та бригада вступила в бій під Вознесенськом. Син писав матері, що все добре, надсилав фото квітів, але жодного слова про бойові дії.
Оксана тим часом долучилася до волонтерського руху — сортувала гуманітарну допомогу, плела маскувальні сітки.
## Остання розмова
13 серпня 2022 року відбулася остання розмова матері із сином. Іван, як завжди, цікавився здоров’ям батька, який переніс два інфаркти. “Тільки одного разу розповів, що вони приїхали з завдання, а побратимів засипало в бліндажі. Каже: ‘Ми їх врятували, всі живі були’. Тоді я зрозуміла, що він близько до бойових дій”, — розповідає Оксана.
Син також скаржився на нестачу води, пояснюючи матері, що річку, яка поруч, контролює ворог. Удома й досі зберігаються дві пляшки дорогого вина, які Іван планував відкрити з побратимами після перемоги.
## Звістка про загибель
Іван Тимців загинув уранці 14 серпня 2022 року, у неділю. Батькам повідомили не відразу. “Ми поїхали до сестри й пробули там цілий день. Ввечері повернулися… сусід сказав, що приходили з військкомату, що загинув син. Я не повірила”, — ділиться жінка. Офіційне сповіщення родина отримала наступного дня.
Через деякий час мати побачила сина уві сні — він запевняв, що разом з побратимами, серед яких був і Юрій Лунь, усе гаразд. Невдовзі після цього сну жінка дізналася про загибель Юрія.
## Продовження справи сина
Ще зі студентських років Іван на власні кошти купував продукти та солодощі для дитячого будинку, а відкривши власний бізнес, щомісяця виділяв гроші на потреби сиріт. “Він казав: ‘Мамо, ти не уявляєш, які там діти, їм треба допомагати'”, — згадує Оксана.
Через рік після загибелі сина подружжя вирішило продовжити цю справу й узяти дитину під опіку. Виявилося, що процедура усиновлення непроста — потрібно пройти спеціальне навчання, зібрати численні довідки, термін дії яких часто минав раніше, ніж усі документи були готові. Весь процес зайняв понад пів року.
Зрештою родина отримала доступ до бази даних з інформацією про дітей і обрала дев’ятирічного хлопчика, зображеного на фото у вишиванці. Знайомство з майбутніми батьками, подарунки-солодощі та поступове спілкування тривали ще пів року, перш ніж хлопчик оселився в оселі Тимцівих.
“Вже коли ми його привезли додому, він відразу казав до нас ‘тато’ й ‘мамо'”, — розповідає Оксана. Цікаво, що Миколка тепер навчається у тій самій школі, де вчився Іван, а в початкових класах його навчала та сама вчителька.
## Пам’ять живе в справах
Оксана продовжує справи сина й в інших напрямках. Іван любив природу і ще студентом висаджував фруктові дерева біля занедбаної алеї поблизу школи. На прохання жінки посадити дуб у пам’ять про сина міськрада спочатку відмовила, пропонуючи яблуні, але зрештою погодилася створити сквер пам’яті з дубом, гортензіями, лавками та стежками.
Також Іван любив гірський туризм, тож тепер мати щороку організовує походи в гори — уже побувала на Пікуї та Парашці. “Робимо все, що він робив”, — каже жінка.
Автомобільний бізнес сина родина поки що не відновила — Оксана не має водійських прав, але планує знайти застосування наявним автомобілям.
