19 листопада Львів вшанує пам’ять п’ятьох українських воїнів, які віддали життя, захищаючи незалежність держави. Місто проведе в останню путь Юрія Попадакіна, Володимира Шишоліка, Олександра Буряка, Степана Чмиря та Миколу Зінька.
## Розклад прощальних церемоній, пише ЛМР.
Церемонія розпочнеться о 09:15 у храмі святого Андрія Первозванного на Соборній площі, 3, де відбудеться прощання з Юрієм Попадакіним.
Об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла пройде спільний похоронний обряд одразу за чотирма воїнами — Юрієм Попадакіним, Володимиром Шишоліком, Олександром Буряком та Степаном Чмирем. Приблизно о 11:40 на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія прощання.
Юрія Попадакіна та Володимира Шишоліка поховають на Личаківському цвинтарі, у секторі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній. Олександра Буряка віддадуть землі на Голосківському кладовищі, поле №34-В.
Проводи Степана Чмиря триватимуть довше — похоронна процесія вирушить до міста Ходорів, а звідти до селища Ліщини, де мешкала родина загиблого. Наступного дня, 20 листопада, у місцевому храмі відбудеться прощання, після чого воїна поховають на цвинтарі селища Ліщини.
Окремо о 15:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла пройде похоронний обряд за Миколою Зіньком. Орієнтовно о 15:30 на площі Ринок відбудеться загальноміське прощання, після чого процесія вирушить до Рави-Руської.
## Степан Чмир
Степан Чмир народився 20 травня 1995 року в селищі Ліщини на Львівщині. Здобував освіту в місцевій школі, а потім у Новороздільському опорному закладі освіти. До війни працював у будівельній галузі на приватних підприємствах.
Рідні згадують Степана як доброзичливу, щиру й працьовиту людину, завжди готову допомогти іншим. Для батьків він був надійною опорою, а для близьких — джерелом підтримки. Захоплювався кулінарією та фотографією, був хорошим господарем.
У 2023 році долучився до оборони України, воював на Запорізькому напрямку у складі 33-ї окремої механізованої бригади імені Дмитра Байди Вишневецького. Нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”. Загинув 17 жовтня 2023 року. У нього залишилися мати, сестра, похресник та інші родичі.
## Юрій Попадакін
Юрій Попадакін, уродженець Львова, народився 14 січня 1976 року. Навчався в ліцеї №37, згодом здобув фахову освіту в Автомобільно-дорожньому коледжі Львівської політехніки. Пройшов строкову службу в армії.
За словами близьких, Юрій мав спокійну й стриману вдачу, цінував вчинки більше за слова. Розбирався в техніці, цікавився автомобілями та електронікою, любив майструвати, відпочивати на природі та спілкуватися з тваринами.
У 2024 році пішов захищати Україну, брав участь у боях на Курському напрямку у складі 225-го окремого штурмового полку. Загинув 25 грудня 2024 року. У Юрія залишилися мати, син, сестра та племінник.
## Володимир Шишолік
Володимир Шишолік народився 3 вересня 1998 року в Новогродівці на Донеччині. Навчався в місцевій школі імені Тараса Шевченка, згодом здобув освіту у Львівській політехніці. Працював у холдингу емоцій “!FEST”.
Рідні описують Володимира як доброго, товариського й життєрадісного чоловіка з оптимістичним поглядом на життя. Він любив майструвати, грати у відеоігри, піклуватися про тварин та готувати. Особливо цінував Львів і прогулянки його вулицями.
У 2025 році став на захист держави, воював на кількох напрямках — Північно-Слобожанському, Курському, Дніпропетровському та Донецькому — у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Загинув 30 червня 2026 року. У нього залишилися батьки, два брати, бабуся, дідусь та кохана дівчина.
## Олександр Буряк
Олександр Буряк народився 10 червня 1973 року в Каховці на Херсонщині. Здобув середню освіту в рідному місті, а фахову — у Каховському агротехнологічному коледжі. Займався підприємництвом.
Близькі згадують його як доброго, щирого та кмітливого чоловіка, який захоплювався нумізматикою та колекціонуванням історичних предметів.
Олександр був учасником АТО та Операції Об’єднаних сил. З початком повномасштабного вторгнення продовжив службу у військовій частині А2772. Має численні державні нагороди. Загинув 20 жовтня 2026 року. У нього залишилися мати, син, донька та сестра.
## Микола Зінько
Микола Зінько народився 24 жовтня 1987 року в Раві-Руській на Львівщині. Навчався в місцевій школі №1, потім на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, а також здобув спеціальність “Автомобілі та автомобільне господарство” у Львівській політехніці.
Микола активно займався громадською та політичною діяльністю. З 2009 року був членом Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, згодом очолював міську та обласну організації партії. Брав участь у Революції Гідності. У 2015–2020 роках обіймав посаду міського голови Рави-Руської, а у 2020 році став депутатом міськради, очоливши фракцію “Свободи”.
За словами рідних, Микола вирізнявся чесністю, принциповістю та активною громадянською позицією. Багато читав, цікавився життям громади, глибоко вірив у Бога та любив Україну.
Був учасником АТО у складі батальйону “Січ” МВС України. Після початку повномасштабної війни продовжив боротьбу — брав участь в обороні Києва, а потім воював на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої штурмової бригади.
Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест” та “За взірцевість у військовій службі”, а також медаллю Міністерства оборони України “За поранення”. Загинув 16 листопада 2026 року. У Миколи залишилися батьки, брат та дві племінниці.