Про неї згадували поети у своїх віршах, а письменники – у творах, митці змальовували її у своїх картинах, а фотографи цього та минулого століття – шукали найкращий ракурс для знимкування… Це щось таке без чого Львів не був би Львовом і в цьому переконані всі його мешканці – це львівська бруківка.
“У Львові вже у 1452 р. Ринок і головніші вулиці були бруковані” – виявляється це була перша відома нам згадка про львівську бруківку. І залишена вона у хроніці губернатора Львова – Бартоломея Зіморовича. Цікаво, що виготовленням та укладанням бруківки займався не будь-хто, для цього існувала навіть окрема професія – т. зв. брукарі, яких “місто утримувало, щорічно оплачуючи їхню роботу”.
Екземпляри старої львівської бруківки (Дім Легенд). Фото: Наталія Данилів
Циферблат, де жартівливо вказується кількість всієї львівської бруківки. (Дім Легенд). Фото: Наталія Данилів
Жителі міста Львова (особливо у центральній частині), вийшовши зі свого помешкання, мали потрапляти на зручні та комфортні дороги. Для цього, з міської скарбниці постійно виділялися кошти для “впорядкування площ, тротуарів, доріг”. Львів’яни, звичайно були задоволені міською владою, яка постійно вдосконалювала зовнішній вигляд місцевості, а гості міста – приємно здивовані.
“Львівська бруківка” – автор картини Сергій Павлов
Не дивно, що площа Ринок стала першою територією, на якій було покладено бруківку, тут ще й відбувалися корисні для суспільства експерименти: “Навколо Ринку перед будинками іде тротуар, гладко викладений тесаним камінням. Він такий широкий, що можуть іти чотири особи разом або дві пари назустріч одна одній”.
“Церква св. Миколая” – автор картини Юрій Химич
Стара бруківка гріє ніжно,
Слова з фонтану воду п’ють,
Різець років, неначе Пінзель,
У камені шукає суть.
Кузан В.
Процес укладання бруківки був довготривалий, проте цікавий: спочатку потрібно було видобути натуральний камінь, для цього – місто використовувало найкращі каменоломні. Потім шматки каменю обтесували до спеціальної форми, і цією ювелірною роботою займалися лише досвідчені майстри, котрі вміло оперували молотком та теслом.
Площа Фердинанда (суч. Міцкевича) на фрагменті літографії Августа Гаттона 1847 р.
Проте, варто зазначити, що вулиці міста Львова, свого часу, були вимощені не тільки кам’яною, але й дерев’яною бруківкою. Побачити її можна було у тих місцях: “де гуркіт возів та цокіт копит могли заважати працювати львівській еліті”, а також під вікнами міських багатіїв, котрі могли собі дозволити придбати дерев’яну бруківку, яка була значно дорожча за кам’яну.
Вулиця Карла Людвига (тепер – проспект Свободи). Листівка початку 1900 років
Левеня – воно ж дитина,
…
Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти ґрати.
І бруківкою кидатись.
Людкевич М.
Виготовлення дерев’яної бруківки теж було своєрідним мистецтвом. Для цього використовували міцну та несхильну до гниття деревину – сосну. Бруки найчастіше виготовляли прямокутної форми і викладали на піскову основу, щоб вона протрималась якнайдовше, крім того, проміжки між плитками заливали смолою, щоб цеглини не набирали води.
Дерев’яна бруківка, яку можна побачити і сьогодні (вхід до Глинянської брами). Фото: Наталія Данилів
Дерев’яна бруківка у проході Глинянської брами. Фото: Наталія Данилів
Завдяки давнім записам дізнаємось, що дерев’яною бруківкою було вимощено територію попід стінами Галицького сейму (тепер – Львівський Національний університет імені Івана Франка) та на вулиці М. Грушевського – де, на той час, знаходився головний корпус університету. Крім згадуваних місць, були ще й інші, наприклад, дерев’яну бруківку у проході Глинянських воріт можна побачити і до сьогоднішніх днів.
Джерело: photo-lviv.in.ua
