п`ятниця, 29 березня

Футбольна українізація: Як збірна України переходить на рідну мову

Аж на 30-му році української Незалежності та, відповідно, незалежності нашого футболу розпочала відчуватися тверда тенденція до українізації. Нарешті деякі лідери збірної України та її головний тренер на офіційних заходах спілкуються українською. Раніше ледь не повсюдно в цій сфері, з невеликими винятками за участю уродженців Західної України, панував «рускій язик».

Джерело: НТА.

Мовний абсурд українського футболу

В українському футболі вистачає абсурдних моментів. Один із них стосується питань мови та патріотизму. Футбольне середовище професійного рівня майже повністю російськомовне.

У всіх 16-ти клубах Української Прем’єр-ліги тренувальний процес ведеться російською. І це при тому, що в елітній лізі українського футболу є два клуби зі Львова, один – із Рівного й один – із Закарпаття.

Окремі винятки такі:

– «Шахтар», де головний тренер італієць (Роберто Де Дзербі), а більшість футболістів бразильці, тобто португаломовні, тому робочих мов декілька, але української серед них немає;

– «Динамо», де у зв’язку з наставником румуном (Мірча Луческу) деякі тренерські рішення доводиться перекладати з румунської;

– «Дніпро-1», де хорватський головний тренер Ігор Йовічевіч є великим патріотом України, нашу мову він знає значно краще від російської, а в його тренерському штабі львів’яни Юрій Беньо й Андрій Ханас, тому певна частина роботи ведеться українською, але лише частина, бо всі інші в дніпровській команді російськомовні в побуті.

Логічно, що в такій ситуації у збірній України футболісти між собою спілкувалися і спілкуються російською, ця ж мова є робочою під час тренувань і внутрішніх заходів.

Назовні ж уболівальникам, серед яких переважна більшість дотримуються націоналістичних поглядів і вболівають за Україну серцем і душею, подають патріотичну оболонку.

Відрадно, що останнім часом у цій оболонці все помітнішим стає український зміст. І така тенденція стала особливо відчутною саме 2021-го року.

Трансформація Петракова

За 30-річну історію національної збірної України україномовним головним тренером у ній був лише Мирон Маркевич, який пропрацював у головній футбольній команді країни недовго – пів року з лютого до серпня 2010-го року.

До нього і після нього пресконференції та інші заходи за участю наставників «синьо-жовтих» відбувалися російською. Аж поки не прийшов уродженець Києва Олександр Петраков.

Відбулося це прямо на офіційному заході – під час розмови з журналістами за участі півзахисника Андрія Ярмоленка та кореспондентки Ірини Козюпи – і виглядало досить весело.

Підбиваючи підсумки року в грудні в інтерв’ю «Великому футболу», головний тренер збірної України Олександр Петраков так пояснив свій перехід на українську мову:

«Ніхто не казав, щоб я це зробив. Я ніколи не розмовляв українською мовою. Лише вивчав її у школі. Але перейшов на українську, і мені сказали: «Васильовичу, в тебе добре виходить». Розумію, що головний тренер на офіційних заходах повинен розмовляти рідною мовою».

Львів – головний українізатор

«Мене у Львові підтримали хлопці-вболівальники, написали на трибунах «Українська рідна мова – бери приклад з Петракова». Я навіть сам засміявся», – додав головний тренер збірної України.

Ось як виглядав цей банер на фан-секторі «Арени Львів» під час матчу Україна – Боснія і Герцеговина (1:1, 12-го жовтня).

Взагалі, та єдина за тренерства Петракова львівська гра «синьо-жовтих» дуже вплинула на російськомовного в побуті 64-річного киянина. Схоже, він сповна відчув рівень патріотизму футбольних уболівальників і досі ледь не в кожному інтерв’ю згадує ту підтримку, в тому числі – й особисто йому.

Тоді, в жовтні, вже перші години перебування у Львові по-доброму шокували Петракова.

«Ми тільки приїхали до Львова, і мені потрібно було до банкомату сходити. Йду вулицею, а люди впізнають, махають руками і бажають перемоги. Так добре на душі стало. Відчувається, що все місто живе футболом. Дуже дякую Львову. Я тут уперше як тренер, такої підтримки ще не бачив. У місті, на тренуваннях люди підходили, дякували. Дуже прикро, що не виграли. Прошу вибачення у львів’ян», – казав тоді наставник «синьо-жовтих».

І тепер під час офіційних заходів і часто просто в інтерв’ю Олександр Петраков намагається розмовляти українською мовою. Хоча видно, що йому це не так і легко. У деяких моментах не може підібрати слова чи правильно висловити думку, помітно, що фрази формує насамперед російською.

«Примирення з Росією апріорі бути не може…»

Одним із перших Олександр Петраков щиро та відверто висловився щодо російсько-української війни та, відповідно, можливості запрошення у збірну України футболістів, котрі виступають у російському чемпіонаті.

«Зараз я не розглядаю такого питання. А знаєте, чому? У лютому я сидів удома, самі розумієте – пандемія, стільки не працював. Кажу дружині, мовляв, піду пройдуся. Я – корінний киянин, вирішив просто пройти містом. І пішов пішки. Підійшов до Михайлівської церкви. Звідти вниз до стадіону «Динамо» веде дорога, до музею. Зайшов в Андріївську церкву відреставровану, в Софіївський собор… А біля Михайлівської – фотографії. Я побачив, скільки наших загинуло військових. І дівчата, і хлопці молоді. Стільки прізвищ, стільки фотографій… Я зрозумів, що зараз ані футболістів з Росії, ані примирення апріорі бути не може. Там залишилося стільки і дітей, і сиріт… Тому – ні, зараз ні, ніяк. Може, з часом… Але зараз – ні. Кажу прямо і відверто», – сказав Петраков.

Такі слова викликали шквал критики у Росії та серед місцевих «ватних персонажів». Пропагандисти різних мастей записали Олександра Петракова ледь не в радикальні націоналісти. Але він і надалі гне свою лінію, кажучи прямо та те, що думає.

«Звичайно, війна з Росією сильно підкосила наші сили, але я думаю, що потрохи ми відновлюватимемося. Я в цьому впевнений… Дуже хочу, щоби наші люди поїхали до Катару разом із національною збірною. Це наша мрія та мета, а як вийде – побачимо, тим і чудовий футбол», – сказав він в одно з недавніх інтерв’ю.

Президент Української асоціації футболу Андрій Павелко, який, до речі, поганенько володіє українською, принаймні гірше від Петракова, так пояснив позицію головного тренера збірної України щодо гравців із чемпіонату Росії:

«Він прийшов і чітко розставив акценти. У нас тренери раніше боялися висловитися, чому вони не запрошують гравців із Росії. Петраков у перший день про це сказав, і ніхто його не готував до цього, ніхто не підштовхував цього робити. Це його життєва позиція, вона мені імпонує. Він відчуває той біль, який бачить у нашій країні».

Ярмоленко, Малиновський і Гімн України

Останнім часом української мови значно побільшало і від футболістів збірної. Андрій Ярмоленко, який грає за лондонський «Вест Гем», здається, повністю перейшов на неї – принаймні у спілкуванні з журналістами.

«Я раніше дещо соромився розмовляти українською. З батьками нею розмовляю, але це не чиста українську. Думав, що якщо я вживатиму слова-паразити, то люди будуть сміятися. А потім якось дав інтерв’ю українською, і мені сказали, що начебто нічого, красиво розмовляю. Тому вирішив це робити часто», – розповів Андрій Ярмоленко.

Ще один атакувальний півзахисник «синьо-жовтих» – Руслан Малиновський з італійської «Аталанти» (Бергамо) – теж відзначив тенденцію давати інтерв’ю українською мовою. 28-річний уродженець Житомира раніше розмовляв винятково російською, але тепер легко дає інтерв’ю рідною мовою.

До того ж, навіть у Бергамо, вітаючи вболівальників «Аталанти» з Різдвом він цього року послуговувався українською та італійською, на відміну від попередніх разів, коли використовував російську. Відео привітання українського футболіста італійського клубу за цим посиланням (на 4:38).

За минулий рік почули вболівальники українську і від воротаря «Шахтаря» Андрія П’ятова, і від захисника «Динамо» Олександра Караваєва, і від інших футболістів, які раніше таким чином не завойовували прихильність фанатів футболу.

Натомість Олександр Зінченко, попри те, що одружився з україномовною телевізійною журналісткою Владою Седан, на рідну мову переходить вкрай рідко. Чи не єдиний такий факт зафіксовано під час його зустрічі з українською діаспорою в Англії – у тому середовищі російської просто не розуміють.

Не все гладко і в інших наших футболістів. Віталій Миколенко, який перейшов у ліверпульський «Евертон», спромігся лише на декілька речень українською (хоча виходило в нього дуже природно), решту частину перших інтерв’ю в Англії давав російською. Форвард Данило Сікан, який грав у «Карпатах», а зараз у «Шахтарі», рідну мову наразі ігнорує, соромляться чи банально не володіють й деякі інші наші збірники.

Однак позитивна тенденція відчувається чітко. Для порівняння: ось як збірна України виконувала Гімн 2000-го року, коли один Олег Лужний співав його.

А тепер порівняйте з тим, що відбувається тепер. За цим посиланням об’єднаний хор за участю Дзідзя, вболівальників на «Арені Львів» і всіх без винятку футболістів і тренерів національної збірної України – мурашки по шкірі…

Віталій Павлишин

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.