Десять прекрасних фотографій Миколаєва сто років тому

На думку видатного історика Антонія Шнайдера на місці теперішнього Миколаєва існувало слов’янське місто Тетерев. Свої здогадки він підкріплював ще існуючими в середині ХІХ ст. фрагментами валів та знахідками руських монет і чималого бердиша (сокири) при будівництві костелу в 1607 р.

Сандомирський хорунжий Микола Тарло з Щекарович отримав привілей на заснування нового міста поблизу Дроговижа в 1570 р. Спочатку містечко розвивалося як ремісничий центр. Та вже невдовзі після заснування воно було поруйновано під час Національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. XVII-XVIII ст. в житті руського населення Миколаєва були вкрай несприятливі через постійні утиски з боку польського шляхетства. Тому в місті, як і в інших великих населених пунктах на Галичині, при церкві виникає братство імені Святого Миколая. Початком його діяльності вважається 1717 р., коли львівським архієпископом був затверджений статут цієї організації. Братчики боролися за урівнянні прав руських ремісників поруч з польськими, можливість участі в управлінні міста та провадили широку культурно-освітню діяльність.

Ситуація в Миколаєві поліпшилася після поділів Речі Посполитої.. Тоді його набуває у свою власність відомий землевласник Галичини граф Скарбек. Він дбає не лише про наповнення власної кишені, але й за економічний розвиток міста. Граф також відзначався своєю благодійністю і милосердністю, між Дроговижем і Демнею він заклав притулок для сиріт і вбогих.

Уся Миколаївщина під час Першої світової війни була ареною затяжних і кровопролитних боїв. В 1918 р. Миколаїв був місцем велелюдного віча, на якому були присутні майже 10000 осіб.

З приходом радянської влади в 1940 р. поблизу міста почалося спорудження великого цементного заводу, оскільки в околицях було багато необхідних у виробництві вапняку і глини. І по сьогоднішній день провідною галуззю промисловості Миколаєва є виготовлення будівельних конструкцій та матеріалів.

З 1939 по 1962 р. існував Миколаївський район Дрогобицької області. Декілька років Миколаїв був містом Жидачівського району. Миколаївський район відновлено 6 грудня 1966 р.

Миколаїв – місце народження декількох світочів української культури. В сім’ї миколаївського бурмістра народився Микола Устиянович. Він – один із засновників літературно-освітнього товариства «Галицько-Руська Матиця», «Собору українських учених». Микола Леонтійович відомий також як автор низки поетичних і прозових творів.

В родині українця німецького походження 18 квітня 1860 р. народилася Юлія Шнайдер (псевдонім – Уляна Кравченко). Почала друкуватися в 23-літньому віці, літературний дебют відбувся завдяки сприянню І. Франка на шпальтах «Зорі». Провідна тематика у її творах – це образки з життя простолюддя, особливо жіноцтва, його місця в тогочасному суспільстві.

В робітничій родині 13 листопада 1875 р. народився М. М. Мочульський – перекладач, критик та історик літератури. Плідно працював над вивченням творчості так званої «української школи» в польській літературі, українських письменників І. Манжури, Т. Шевченка та І. Франка.

Миколаїв не багатий на архітектурні пам’ятки. В містечку переважає радянська забудова. Поблизу Миколаєва зберігся дот, який будувався як частина фортифікаційної лінії австрійським військом напередодні Першої світової війни.

В місті діє історико-краєзнавчий та літературно-мистецький музей видатних миколаївчан. В експозиції матеріали, що ілюструють життєвий і творчий шлях Олександра Козловського, Уляни Кравченко та Миколи Устияновича. Тут же виставлені твори «галицького Фаберже» О. Мірошникова, художника П. Холодного.

Наталка СТУДНЯ

Джерело Фото: Мандрівка Старим Кордоном