Опікунська рада, яка мала б відстоювати інтереси дитини, вимагає виписати її “хоч куди”.
Джерело: Еспресо.Захід.
Будинок сім’ї Арбузових у Завадові – єдиний, якого досі не викупили для будівництва Північної окружної. Аби оформити договір купівлі-продажу, треба виписати півторарічну дитину. Але сім’я не має куди її прописати! Будинок, який мають знести, – єдине житло чималої родини. Коштів за викуп хати й земельної ділянки, яку вилучають “для суспільних потреб”, їм поки що не виплатили. Та й навіть якщо виплатять, їх навряд чи вистачить на придбання житла, в яке відразу можна переселитись. Адже будинок біля озера разом із земельною ділянкою оцінили приблизно у 700 тисяч гривень. І це практично під Львовом.
У цьому будинку Леся Арбузова з чоловіком і трьома дітьми прожили практично все життя. Нині сини вже дорослі. Донька вийшла заміж, народила дівчинку, якій зараз півтора року. Але жити залишилась у батьківській хаті. І саме маленька дівчинка стала великою проблемою для чиновників з ЛОДА. Поки в помешканні зареєстрована малолітня дитина, проблематично оформити договір про викуп будинку. Адже дитину не можна “виписати” в нікуди. Має бути альтернативне житло, де її можна зареєструвати. Родина такого житла не має, а ЛОДА не надає.
“З Опікунської ради, що в Жовкві, телефонували голові сільської ради й казали, яке право мали прописувати дитину, якщо будинки мали йти під знесення? Нехай виписують хоч куди, бо це об’єкт соціального значення. Я спеціально їздила в Жовкву до тієї пані, хотіла подивитися їй в очі. Як можна взяти й так цинічно вимагати виписати всіх, знаючи, що немає куди йти? – розповіла Леся Арбузова “Еспресо.Захід” – Був момент, коли зателефонували о шостій вечора з невизначеного номера. Мужчина сказав, що я мушу всіх виписати, бо з державою неможливо судитись. Я кажу: представтесь, будь ласка, то поклав трубку. Потім я зателефонувала до голови райадміністрації Христини Замули. Кажу: мені телефонують з невизначеного номера і вимагають виписатись. А вона відповідає: то хтось пожартував”.
Леся Арбузова розповідає, коли лише говорили, що їхні будинки знесуть для будівництва дороги, обіцяли їм відбудувати житло “під ключ”. Потім влада передумала будувати житло й вирішили виплатити компенсації. Провели грошову оцінку будинків і землі, і виявилося, що будинок Арбузових не коштує навіть 200 тисяч гривень. Земельну ділянку (25 соток) оцінили трохи краще, тож разом вийшло майже 700 тисяч гривень. Жінка каже, вони сподівалися, що за ці гроші власними силами зведуть будинок. Та виявилося, що сусідам, яким у квітні таки виплатили гроші, дали час на виселення до серпня! За такий короткий термін спорудити новий будинок нереально.
“Зараз чекаю на нову оцінку землі. У нас були збори в адміністрації на Винниченка. Я сказала, що в нас зареєстрована молода сім’я з дитиною, тож їм повинні надати житло. Обіцяли, що, можливо, поставлять на чергу на квартиру в міській раді, бо ми тепер належимо до Львова, – каже Леся Арбузова. – Розумію, що в черзі є інші люди, які потребують житла. Але в нас інакша ситуація. Не я прийшла просити нове житло. Ви прийшли до мене й вирішили виселити мене з хати, в якій ми всі живемо, бо вам потрібна дорога. То ви маєте забезпечити нас житлом або виплатити таку суму, за яку ми це житло зможемо купити. А не виходити з того, в якому році мій будинок збудований і що тут тільки 25 соток землі. Для нас це не дача, на яку приїжджають на вихідні. Ми тут живемо й іншого житла не маємо”.
Колишня голова Зашківської сільської ради (до якої входив Завадів) Оксана Чекайло каже, що будинок Арбузових хоч і старий, але добре доглянутий.
“Чоловік пані Лесі добре за ним доглядав, тож будинок у доброму стані. Він не аварійний. Зрештою, люди там живуть. А за 700 тисяч гривень зараз важко збудувати житло, в яке можна відразу переїхати. Навіть якщо будувати не з цегли, а з блоків, то все одно лише дах винесе орієнтовно 300 тисяч. А ще ж треба опалення, підлоги тощо. Тим паче, що в них дитина, – каже Оксана Чекайло. – Мене здивувала позиція Опікунської ради, мовляв, не можна було реєструвати дитину, бо будинок був запланований під знос. По-перше, ніхто не знав, коли точно це буде. По-друге, навіть якщо будинок колись і мали знести, то що, мешканцям не можна народжувати? Я розумію, що дорога – важливий суспільний об’єкт і є потреба у відселенні людей. Але держава має дбати не лише про дороги, а й про тих самих людей. Розумію страх Лесі, адже від неї вимагають виписати всіх, у тому числі й дитину, але натомість не дають ніяких гарантій. Гадаю, якби сім’я мала куди переїхати, вони це зробили б”.
