Яка ситуація у Львові з електроенергією, як місцеві допомагають переселенцям і що думають про російськомовних українців, – в інтерв’ю РБК-Україна розповів мер міста Андрій Садовий.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Львів став одним з хабів, куди, з одного боку, приїхали українці зі Сходу, Півдня і Центру, а з іншого – величезна кількість гуманітарної допомоги, яку необхідно було розділити і відправити в інші міста.
Паралельно з цим Львів також страждає від ракетних обстрілів, які руйнують енергетичну інфраструктуру. РБК-Україна записувало інтерв’ю з мером міста Львів Андрієм Садовим під час чергової хвилі ударів ракет. Цього разу все обійшлося і місто не зазнало серйозних ушкоджень.
Про те, що відбувається у Львові, як місцеві реагують на російську мову тепер, що робили з тими, хто штучно підняв ціну на житло і як львів’яни готувались до війни, – в інтерв’ю РБК-Україна розповів Андрій Садовий.
– Як зараз місто?
– Якраз мали щойно міжнародну зустріч, єпископ Борис Гудзяк прийшов разом з колегами, єпископами і керівництвом Карітасу світового і колеги знаходяться зараз в укритті, я також в укритті. У Львові чутно вибухи, але, слава богу, це робота сил протиповітряної оборони.
Ситуація хвилююча, якщо чесно, це ж робиться по інших регіонах. День сьогодні буде дуже складний.
– Як взагалі у Львові зараз ситуація з електроенергією?
– В середньому половину дня зі світлом, половину дня люди без світла. В пріоритеті виробництва, медичні установи, всі ці заклади, які забезпечують функціонування нашого міста. Звичайно побудована система генерації, кожна наша установа має подвійний запас і дизель-генерації, і вибудована альтернатива, що кожна наша установа має твердопаливні котельні у разі потреби, якщо буде виведена з ладу централізована система теплопостачання.
Вчора ми відкрили ще одне містечко для тимчасово переміщених осіб. Це таких зимовий варіант, я би так сказав, на 1400 людей. Я спілкувався вчора з людьми. В першу чергу – це підтримка Збройних сил, наступний крок – підтримка сил територіальної оборони, допомога всім львів’янам, ми не ділимо їх на старих і нових – всі нам рідні. Ну, і звичайно це система реабілітації військових Unbroken, тому що дуже багато кожного дня нових поранених. Роботи дуже багато, і протезування ми вже почали робити в нашому першому медичному об’єднанні. Кожного дня різна робота.
– До 24 лютого Росія 8 років воювала на Сході України. Ви для себе розуміли, що ця війна рано чи пізно стане повномасштабною?
– Поранений ведмідь є більш небезпечний, ніж ведмідь в спокої. Якщо ми хочемо мати перемогу, ми повинні цього ведмедя загнати глибоко в берлогу і ізолювати його років на 50. Іншого шансу, як розділ Росії на 4-5-7 незалежних країн, я собі не уявляю, єдиний шанс, коли ми будемо мати більш-менш спокійне життя.
Якщо би війна зупинилася, це було би тимчасовим моментом і наші діти-онуки потім були вимушені би далі воювати. Якщо ви хочете зрозуміти Росію, почитайте заповіт Петра І, там де написано, що кожну мить спокою треба використовувати, щоб готуватися до наступних воєн, а кожну війну використовувати для захоплення нових територій. Така природа Росії. Чи це Радянський Союз, чи це Росія – це не грає ролі. Тому треба битися і треба робити все можливе, тому що це унікальний момент в історії Україні за останні 400 років, коли ми маємо таку велику міжнародну коаліцію, яка нас підтримує.
– Як ви думаєте, чого хоче Росія?
– Знищити Україну як державу, використовуючи різні інструментарії. Тому що успішна Україна – успішна, європейська, модерна, інноваційна, вона по своїй суті не дає можливості жити цій корупційній Росії, яка є сьогодні. Яка гнобить людей, яка перетворилася на таке гетто, де люди не можуть вільно дихати.
Андрій Садовий (фото: Getty Images)
– Росіяни у своїй пропаганді часто використовують саме Львів, де ніби-то засилля “бандерівців”, які постійно їздять на Схід України і “вбивають” російськомовних українців. А як насправді у Львові відносяться до російськомовних українців?
– У Львові завжди було людське відношення до людей. І ми розрізняємо, хто є друг, а хто є ворог. Ми розуміємо, що багато людей, які мешкали на Сході, вони були під впливом російської пропаганди. Я пригадую як в перші місяці війни я розмовляв з одною пані з Луганської області, вона була поранена, вона, власне, проходила лікування у нашій медичній системі Unbroken. Коли її везли до Львова, вона розповідала, що вона мала надзвичайно великі хвилювання, бо вона їхала в осердя націоналізму. І коли її тут прийняли як рідну, була максимальна допомога, вона просто не змогла стримати сльози, тому що так само були налаштована велика кількість її знайомих і друзів.
Такі кейси найкраще формують. Дуже часто люди, які приїздять до Львова і погано спілкуються українською, дуже часто за деякий час вони самостійно переходять на українську мову. З повагою до України і до наших українських традицій. Лід можна розтопити тільки теплом.
– Розкажіть про гуманітарну ситуацію у Львові. В місто приїхало з початку вторгнення дуже багато людей, як місто справилося з цим?
– Через Львів пройшло більше 5 мільйонів наших українців. У нас було близько 300 міжнародних журналістів і вони ніяк не могли зрозуміти, як місто функціонує, тому що, якби ситуація була б в одній з європейських столиць, це був би колапс. Ми всіх, хто до Львова приїхав, приймали як рідних – як тата, як маму. І практично у кожного львів’янина вдома жили люди з інших регіонів України. У нас, наприклад, вдома мешкали люди з Запорізької області.
Тому і не було жодних проблем. Ну і ми ж готувалися, ми ще за місяць до війни почали готувати приміщення для переселенців…
– Тобто ви тоді вже розуміли, що буде велика війна?
– Звичайно. Ми ж моніторили ситуацію, що робиться в Польші, що робиться в Америці, в інших країнах.
– Просто центральна влада навпаки казала, що війни, скоріше за все, не буде.
– Ще за місяць до початку війни я через Zoom збирав мерів міст Західної України, ми почали з ними вибудовувати систему, хто скільки може прийняти переселенців – хтось 10, хто 20, хто 50, хто 100 тисяч. Такі процеси були напружені для моїх колег, але вже 2-3 зустріч перейшла в системну роботу. Тому, коли приїхали перші переселенці, ми чітко знали, де хто має жити, хто що має робити, і система показала себе доволі якісно і чітко. Те саме стосується і інфраструктури міста. Ми дуже багато речей перебудували ще до війни. Ми якраз в 2022 року мали таку цікаву програму з британцями “Resillience”. Це спільно з Emergency Planning College міста York Великої Британії.
Ми з ними фактично впродовж року мали навчальні семінари і онлайн, і офлайн. Ми шукали вирішення різних нереальних ситуацій. У нас в команді були і військові, і рятівники, і представники всіх наших служб міських. Але це не перші особи, це є фактично друга ланка, це люди, які, як правило, розв’язують проблеми. І у нас дуже хороша комунікація між людьми, чисто людська комунікація. І коли пролунали перші удари, кожен знав, чим займатись, що робити. Це дуже допомагає, ми би хотіли, щоб цей досвід потім був переданий іншим громадам України.
– Серед інформації про величезну допомогу також була інформація про те, що деякі львів’яни здають квартири за дуже завищеними цінами. Місто могло вплинути на цю ситуацію?
– Я вам можу навести сотні прикладів, коли люди зменшили вартість житла, а готелі на 30-40% зменшили ціну. В перші тижні і місяці війни. У Львові житло в принципі ніколи не було дешевим. Стосовно випадків, дій, які ми назвали мародерством, по кожному кейсу ми почали таке внутрішнє розслідування і деякі кейси були, була проведена профілактична розмова з людьми, вони вибачилися, а деякі кейси – це було накручування ситуації.
– А як можна взагалі це пояснити?
– Розумієте, я нещодавно був на форумі в Давосі. Ми жили за дві години від Давосу, тому що вартість житла в самому Давосі зросла на 200% під час проведення форуму. І що ти зробиш з цим? Під час перших тижнів-місяців багато хто з хати останнє виносив і допомагав. А, звичайно, хтось хотів нажитися, заробити на цьому. Бог їм суддя, я вважаю такі кроки мародерськими, якщо хтось хоче заробити кошти на війні.
Андрій Садовий (фото: Getty Images)
– Скільки на сьогоднішній день у Львові зруйновано будівель, що ви з ними плануєте робити, можна вже казати про кількість потрібних коштів?
– Достатньо багато є руйнувань в межах міста і області. Як правило, це об’єкти критичної інфраструктури. Кожен з цих об’єктів має свого власника, це державні інституції. Частина цих об’єктів все ще функціонує. Велика частина, на превеликий жаль, не піддається відновленню, тому треба заново все перебудовувати. Щоб ви розуміли, у нас знищені практично всі електропідстанції в межах Львова і області. Тому електропостачання є великою проблемою, але наші електрики знаходять нестандартні кмітливі рішення, тому промисловість і ці установи, які мають забезпечити місто, працюють. Так, мешканці страждають, але всі чітко знають, які коли є графіки відключень.
Також була фактично повністю зруйнована приватна станція ремонту машин. Оце було трагічно, тому що там багато загинуло цивільних людей. Станція повністю була знищена. Звичайно, ми допомогли їм відновитися, тому вони почали свою роботу. Ви знаєте, українці – це унікальні люди. Навіть, говорячи про переселенців, у нас їх проживає 150 тисяч у Львові, 107 офіційно, а 43 тисячі без реєстрації. Коли відбулась деокупація Херсонського регіону, у нас багато людей вирішило повертатись назад до Херсону. Ми питаємо – а є вода, є світло? Кажуть – ні, нема, але ми їдемо додому, тому що це все треба відновлювати. Українець мусить посадити бульбу, городину і обробити, бо то є своє. Тому все будемо відновлювати, що знищено, звичайно, дещо будемо перебудовувати.
– Щодо партнерства Львова з іноземними партнерами, чи є на сьогодні у Львова місто-покровитель, яке допоможе місту відновитись?
– Ми маємо достатньо хороші партнерські відносини з різними містами світу, найближча співпраця є з містом Фрайбург, яке і фінансово допомагає, і навіть на вибудовуванні нашої системи реабілітації вони виділили більше мільйона євро. Вільнюс прийняв рішення виділити 700 тисяч євро. Також відповідні рішення прийняли мери Варшави, Вроцлава. Сьогодні буду мати роботу зустріч онлайн з мером Орхусу, це Данія.
Фактично у нас є багато різних контактів і кожен в міру своїх можливостей, він нам допомагає. Так, щоб була конкретно країна закріплена за Львовом, такого немає. Я вважаю, що цей приклад, коли Миколаїв має контакти з Данією, це дуже добре, але, повірте, їм відновлювати треба достатньо серйозно і системно. 95% нашої допомоги гуманітарної ми скерували нашим колегам з інших міст Сходу і Півдня нашої країни. Воно просто транзитом йшло через Львів й далі. Ми морального права не мали щось лишати у себе, тому що там складніше.
– Ви були на суді у мера Чернігова Владислава Атрошенка. З тих пір, як реформа децентралізації почала діяти, міське самоврядування почало відчувати себе більш впевненим. Втім, час від часу у мерів деяких міст виникають конфлікти з центральною владою. У вас публічних скандалів з ОП не було, але ви побували на суді Атрошенко, якого опозиційні до ОП мери записують у “жертви політичного переслідування”. Те, що ви прийшли до нього на суд, говорить про те, що ви згодні з цим?
– По-перше, ми були разом з Кличко і з мером Житомира. І завжди важливо один одного підтримувати, тому що, коли був суд проти мене – дуже багато мерів прийшло і я їм всім вдячний. Важлива чисто моральна підтримка. Якщо говорити про юридичний чинник, то на превеликий жаль, на сьогоднішній день ще не прийнята антикорупційна програма. І НАЗК, яке склало протокол на Атрошенка, воно ж не просило його відстороняти. Рішення прийняв на свій розсуд суд.
Звичайно, Атрошенко буде далі апелювати, захищати себе, своє ім’я. Я вважаю цю ситуацію не зовсім доброю для України, тому що в перші тижні війни він вивіз на службовій машині жінку і дітей. Це був такий момент. Можна з точки зору права по-іншому діяти, але він діяв, як чоловік, як батько. Дуже багато мерів попало в полон, було побито, тому родина мера – це такий чинник для маніпуляції. Я не вдаюсь в деталі, я вважаю, що такі речі робити не на часі. З іншої сторони, ми всі повинні розуміти, що в часи війни у нас у всіх є один ворог – це є Росія. Ми повинні зціпити зуби і бути разом. Мати хороший контакт з Офісом президента, з нашими міністрами, урядовцями, тому що це є питання нашого виживання. Якщо ми зараз будемо розпорошуватись, це буде на користь ворогу. Тому ми всі як один кулак маємо працювати на нашу перемогу.
– Після кількох резонансних подій щодо виїзду чиновників за кордон, Зеленський закрив для них кордони. Як ви думаєте, чи є взагалі в тилах тенденція до того, що люди трохи розслабились?
– Думаю, що є. І ці резонансні розслідування, які ми бачили про топ-політиків, як вони ніжаться на сонечку, поки росіяни обстрілюють наші міста, це б’є нижче пояса мені, як громадянину, це обурливо. Це не можна допустити. Так, сьогодні ситуація стала жорсткішою, сьогодні депутат чи чиновник може виїхати тільки з персональної згоди керівника, якщо для цього є юридичні підстави.
Багато хто зараз з депутатів хвилюється, як поїхати. А чого ти хочеш поїхати, привезти маленький дизель-генератор? Так хай кинуть в машину, тобі його привезуть. Тобі чого туди треба персонально їхати? У мене є інший приклад, є депутат міської ради Шолтис, який склав мандат, тому що вирішив присвятити себе Збройним силам. Мій заступник, секретар також служить в ЗСУ. Вони не потребують виїзжати за кордон. А ті, що сильно розїздилися, ну нехай подумають, яка користь від їхніх поїздок.
– В Таїланд, наприклад.
– Та це взагалі, ви розумієте, що це підхоплюють наші вороги? Тут президент їздить, просить літаки, танки, Patriot, а йому показуть, як хтось десь відпочиває. Це ж удар по кожному з нас. Це такі викрутаси, які роблять люди, навіть важко їх назвати політиками.
Андрій Садовий (фото: Getty Images)
– У нас взагалі з моменту незалежності існує думка про різницю в менталітеті українців з Західної України і Східної. Окуповані частини Східної України знаходяться під впливом пропаганди вже 9 років. Що з ними робити, коли деокупуємо?
– Треба припинити мовлення пропагандистських каналів. Якщо людина знаходиться у цьому полі, якою б міцною вона не була, через 2-3 тижні у неї з’являються сумніви. Тому давайте припинимо трансляцію пропаганди. Якщо мешканці Донецька, Луганська, Сімферополя будуть в нашому полі інформаційному, за певний час ви побачите дуже серйозні зміни.
А стосовно взагалі України – це для мене як цілісний організм, як людина. Людина, у якої забрали руку чи ногу, вона вже має проблеми. Якщо ми маємо хоча би один шанс швидко деокупувати наші землі, це треба швидко робити, тому що воно наше, Богом дане, з діда-прадіда. І насправді, ми зробимо велику поміч тим людям, які там живуть, тому що те, що з ними там виробляють росіяни, це приниження людської гідності. Це навіть не вписується в жодні правила. Це поза межами.
– Якою буде наша перемога?
– Я би хотів, щоб вона була кінцева, тверда, щоб ми деокупували всі наші території, щоб Росія розпалася на багато частин, а Україна показала приклад цілому світові, як країна, де на 100 тисяч людей народжується критична кількість мудрих дітей, країна новітніх технологій, країна, на базі якої відбудовується новий світовий порядок, тому що ми сьогодні захищаємо право бути вільним і жити у вільній країні для всього вільного демократичного світу. Такий наш сьогодні обов’язок і ми мусимо пройти цю дорогу з честю. Бо з нами бог, з нами правда.
Підтримайте проект на Patreon
