170 сіл та хуторів зрiвняно з землею, 125 тисяч селян вивезено, 20 храмiв сплюндровано, один із них розстріляно, знищено 14 кладовищ, знівечено понад 40 тисяч гектарів родючих земель, садів, лісів, засипано майже півтори тисячі колодязів — така ціна одного з найбiльших у Європi вiйськових полiгонів — Яворівського.
Згідно з рішенням Радянського уряду і Ради Народних Комісарів СРСР від 13 лютого 1940 р. тисячі родин було переселено на Бесарабщину і Буковину, в меншій мірі людей перекидали в Запорізьку і Дніпропетровську область.
Особливо непокірних чекала дорога в Сибір. Найбільше постраждали села Велика і Мала Вишеньки, Хотинець, Біла, Щирець, Курники, Тростянець, Озірна, Крушина, Березина, Бідун, Ясенівка, Марків, Запуста, Парипси, Заозерно і Нове Село. Частково депортовано населення з Верблян, Немирова, Верещиці, Старич. Всього для військових цілей було вилучено 42 тисячі гектарів землі.
Живим свідком і справжнім пам’ятником тогочасним злочинам тоталітарного режиму став зруйнований храм св. Архистратига Михаїла, пам’ятка сакральної архітектури першої третини ХХ століття, у колишньому селі Велика Вишенька.
Напередодні Другої світової війни село Вишенька Велика населяло близько 5000 мешканців. Поселення було великим — потребувало великого храму, будівництво якого було завершене у 1927 році на місці більш давньої дерев’яної церкви. Парох храму отець Омелян Радзикевич особисто очолив проект побудови церкви. Храм був освячений у 1927 році за участі Митрополита Андрея Шептицького.
Церква проіснувала лише 13 років. Після вторгнення СРСР до Польщі у 1939 році та анексії західноукраїнських земель, нова радянська влада вирішила розширити існуючий неподалік військовий полігон Війська Польського за рахунок навколишніх поселень, в тому числі Вишеньки Великої.
У 1940 році розпочалась депортація мешканців Вишеньки Великої, в тому ж році храм св. Архистратига Михаїла було зруйновано. Його використовували як мішень для стрільби танків, бронетранспортерів і гармат. Знищення церкви відбувалось особливо цинічно. Після перших попадань снарядів і руйнувань куполів, на їх місце ставились картонні імітації і по них стріляли знову.
Стрілянина по церкві припинилася після проголошення незалежності України у 1991 році. Відтоді церква стоїть у руїнах, від неї залишився по суті один каркас з деякими елементами оздоблення.
Поряд з храмом, через сучасну дорогу, є залишки цвинтаря. Сьогодні існують ініціативи по збереженню вцілілої частини зруйнованого храму та перетворення його у пам’ятник репресій комуністичного режиму. Раз на рік тут проводяться богослужіння в пам’ять про депортованих.
Підтримайте проект на Patreon
