Ґорґани – незаймана краса Карпат

Виявляється, щоб знайти шматок незайманої природи, непотрібно кудись далеко їхати у джунглі Амазонії чи ліси Аляски.

І ніхто б не міг подумати, що він знаходиться зовсім поряд у нашій країні. Таким ще диким та незайманим місцем є частина Українських Карпат, яку звуть Ґорґани.

У Ґорґанах немає значних поселень, тому тут дуже низька густота населення.

З огляду на це та через відсутність туристичної інфраструктури у європейських путівниках ці гори вважаються одними із найбільш диких на континенті. На території Ґорґанів є чимало промаркованих туристичних маршрутів, однак, незважаючи на те, компас чи навігатор не будуть зайвими.

Ґорґани знаходяться на межі Івано-франківської та Закарпатської областей. Розрізняють Крайові низькогірні Ґорґани, Зовнішні (Скибові) Ґорґани  та Внутрішні (Привододільні) Ґорґани. Крайові низькогірні Ґорґани та Зовнішні Ґорґани повністю знаходяться у межах Івано-франківської області та є невисокими досить добре залісненими горами. Внутрішні Ґорґани ж частково заходять у Закарпаття та межують там з хребтом Свидовець, вони мають досить пустельний вигляд та вкриті численними осипами та заростями жерепу.

Простягаються Ґорґани від Вишківського (Торунського) перевалу на північному заході до Татарського (Яблуницького) перевалу на південному сході. Із північного заходу Ґорґани відокремлюються від Східних Бескидів долиною ріки Мизунка, на південному заході вони межують із Полонинським хребтом, на південь від Ґорґан знаходяться хребти Свидовець та Чорногора, зі сходу долини річок Прут та Прутець відрізають Ґорґани від Покутсько-Буковинських Карпат, а на північному сході Ґорґани переходять у Передкарпатську височину.

Ґорґани з півночі на південь можна поділити на три великі частини: Північні Ґорґани між річками Мизунка та Лімниця (найвища точка г. Грофа, 1748 м), Центральні  Ґорґани – між Лімницею та Бистрицею Надвірнянською (найвища гора – Сивуля Велика, 1836 м) та Південні Ґорґани   між Бистрецею Надвірнянською та Прутом (найвища гора – Братківська, 1788 м).  Колись через Ґорґани проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною.

Ґорґани складаються із десятка хребтів від р. Мізунки до Прута протяжністю 75 км та шириною 40 км, що поділені глибокими поперечними долинами рік. Найвищі гори масиву:

• Велика Сивуля (1836 м)
• Мала Сивуля (1818 м)
• Ігровець (1804 м)
• Висока (1803 м)
• Братківська (1788 м)
• Ґропа (1763 м)
• Довбушанка (1754 м)
• Ґрофа (1748 м)
• Попадя (1740 м)
• Ведмежик (1735 м)
• Паренки (1735 м)
• Молода (1723 м)
• Стримба (1719 м)

Для Ґорґан властивими є стрімкі асиметричні схили з гострими гребенями гір, які є крутішими із північно-східної сторони та пологішими із південного заходу. До висоти 1400 м над рівнем моря Ґорґани вкриті лісами. Вище цієї відмітки ліси переходять у жереп та гігантські кам’яні розсипи «ґреґоти», «цокоти» чи «ґрохоти» – так їх називають мешканці гір.

Матеріалом кам’янистих розсипів є пісковик. Походження ґреґотів науковці пов’язують зі сходженням із гір льодовика. Влітку в полудень ґреґоти розжарюються під гірським сонцем, що до них годі торкнутись, а вночі остивають майже до паморозі на них. Ґреґоти постійно рухаються. Часто буває, що зі сходженням снігу навесні, каменюки також сходять із насиджених місць, тому доводиться второвані дороги та стежки через них майже наново вимощувати. Також рухомі розсипи  називають ще «кам’яними ріками».

Деякі із брил у них сягають 3 м у довжину й нависають, наче балкони, над головою. Проходити під ними – це наражатись на небезпеку. Також, переходячи через ґреґоти, слід бути уважним, щоб не застрягнути ногою між каменюками. У дощову погоду ґреґоти стають просто непрохідними через свою слизьку поверхню.  Найвідоміші із таких кам’яних полів є на горах, Високій, Довбушанці, Ігровці, Сивулі, Синяку, Перенках. Біля Зелениці та Петросу розсипи сходять аж до долини. Загальна площа ґреґотів у Ґорґанах становить близько 15 км.кв.

Нижче рівня ґреґотів у Ґорґанах буяють зарості жерепу – дикої гірської сосни покрученої форми, яка займає альпійський пояс Карпат. Там, де немає ні ґреґотів, ні жерепу природа милує око красою диких айстр, горицвіту, гвоздики, арніки, вовчоягідника, дзвоників та орхідей-зозулинців. Нижче рівня жерепу до висоти 1300-1200 м  синіють ялиново-смерекові ліси, які служать природнім бар’єром від сповзання каменюк.

Сліди цієї боротьби між живою та неживою природою можна помітити у численних шрамах на стовбурах дерев. У верхній смузі смерекових лісів поширений рідкісний реліктовий вид – сосна кедрова європейська, яка пережила тут льодовиковий період. Нижче ялицево-смерекових лісів до висоти 950-1000 м ростуть смереково-ялицево-букові ліси. А до висоти 850-900 м ростуть ліси із переважанням буку та ялиці.

Саме у Ґорґанах та на їх межі зі Свидовецьким хребтом ростуть найвищі ялиці та смереки Карпат, які сягають 50 м у висоту.

В Ґорґанах мешкає чимало диких тварин: олені, козулі, куниці, лисиці, дикі коти, вовки та ведмеді. Ґорґани – одне із небагатьох місць, де гніздиться «цар птахів» – беркут.

У 1996 р. на території Івано-Франківщини було створено заповідник «Ґорґани», який займає масиви гір Довбушанки та Полєнський. Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природній національний парк. Масиви гір Попаді та Ґрофи займає Карпатський ландшафтний заказник «Ґрофа».

Також у Ґорґанах знаходяться ландшафтний парк «Бредулецький», ботанічний заказник «Таупіширка» та заповідні урочища «Сивуля» й «Лопушна». Незайману ж красу тої частини Горган, яка не потрапила у природоохоронні зони береже їхня важкодоступність.

У багатьох місцях масиву збереглись ще залишки вузькоколійки, якою до 70-их рр. ХХ ст. вивозили ліс. Нерідкістю тут є також залишки оборонних споруд часів Першої та Другої світових воєн. Зокрема землянки та окопи тут збереглись ще з часу Першої світової війни, а «лінія Арпада», побудована угорцями, яка складалась із сотень залізобетонних сховищ, дотів та огорож з колючого дроту протяжністю 350 км, дійшла до нас з часів Другої світової війни.

Слід зазначити, що на вершинах Ґорґан немає джерел прісної води, тому при плануванні сходження слід запастись нею ще внизу. Для походу в Ґорґани – найкращий час літо та перша половина осені, оскільки пізніше починається період затяжних дощів, а навесні сніг лежить майже до червня. Тому, ще трішки терпіння до літа і можна братись за штурм цієї незайманої частини Карпатських гір.

Джерело: photo-mandry.com.ua