Зворушлива притча про любов і розлуку

3553
Зворушлива притча про любов і розлуку

Для кожної людини поняття «любов» дуже різне і багатогранне. Без любові життя просто б не існувала.

Тому що завдяки їй у світі існує Добро, Розуміння, Радість й інші найпрекрасніші почуття.

Ця чудова притча про вічну, справжню любов, без якої світ не може існувати.

Біля краю поля стояли Любов і Розлука, й милувалися молодою парою. Розлука каже Любові: «Закладемось, я їх розлучу?!» Любов відповідає:

«Зачекай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш — і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити». Розлука погодилася.

Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, подивилася в їхні очі і побачила, яка між ними виникла іскра… Любов відійшла і каже: «Тепер твоя черга»

Розлука відповіла: «Ні, зараз я нічого не можу зробити — зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.

Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їх будинку. Але, заглянувши в очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулася і сказала: «Я прийду до них пізніше»

Минув час. Розлука знову з’явилася до них — в будинку галасували діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер вона точно зможе їх розлучити — адже за цей час і Любов, і Вдячність вже давно повинні були покинути  їхні серця. Але, заглянувши в очі, вона побачила Повагу і Розуміння. «Я загляну пізніше», — сказала Розлука.

Минув час. Знову прийшла в їх будинок Розлука. Дивиться вона — діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула вона в їхні очі й розчаровано зітхнула: вона побачила в них Довіру. «Я прийду пізніше», – сказала Розлука і вийшла.

Минуло ще трохи часу. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: «Ну ось, напевно, мій час прийшов». Хотіла було заглянути їй в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її чоловіка.

«Напевно, я запізнилася, — подумала Розлука, — час зробив за мене мою роботу». І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила Пам’ять — Пам’ять про Любов, Вдячність, Повагу, Розуміння й Довіру…

Джерело: Тутка

За матеріалами

Стежте за нами!