Люди стають бездомними з різних причин: бідність, залежності, безробіття, шахрайство, конфлікти у сім’ї. Взимку, коли дуже холодно, вкрай небезпечно перебувати надворі, а тим паче – ночувати. Зігрітися, виспатися, прийняти душ і випрати речі тим, хто опинився у скруті, у Львові можна у філії соціальної роботи з бездомними особами Центру соціальних послуг «Джерело», що на вул. Кирилівська, 3а. Разом з тим, у межах соціальної кампанії «Даруймо тепло разом», цієї зими щоп’ятниці курсує «Автобус турботи», який доставляє бездомних людей до осередків допомоги, серед яких – притулок на Кирилівській, а соціальні працівники здійснюють щотижневе вечірнє патрулювання.
Джерело: Львівський портал.
Вони не мають дому
У філії соціальної роботи з бездомними особами 45-річна Сніжана понад пів року. Вона не є львів’янкою, але через певні обставини все ж опинилася тут. Жінка зізнається, що родом із Закарпаття. У 19 років «натворила чудес» – через конфлікт вдарила по голові двоюрідного брата і він помер. В одеській в’язниці відсиділа шість із восьми років. За зразкову поведінку жінка вийшла на волю достроково.
Опинившись у нашому місті Сніжана спала під одним із балконів львівської багатоповерхівки. Гроші на «проживання» просила у перехожих, часто їжу та гроші небайдужі самі давали, проте весь заробіток йшов на спиртне.
У лютому минулого року бездомна жінка сильно обморозила ноги. Певний час вона намагалась рятуватися сама, але до добра це не привело. У лікарні ліву ногу врятувати так і не вдалося. Ампутували. З лікарні жінку забрали на Кирилівську, де дали прихисток.
Свою розмову зі Сніжаною ведемо у кімнаті притулку. Невелика на зріст жінка сидить внизу двоповерхового ліжка, накрившись пледом. Вона то прикриває, то відкриває ампутовану до коліна праву ногу. Поблизу – крісло колісне, яке дали у користування у філії соціальної роботи з бездомними особами. Каже, що на милицях ходити не вміє, а ось на кріслі може виїхати і до вбиральні, і надвір.
Паспорт Сніжана вже має, його відновили раніше. Зараз у процесі – прописка та оформлення інвалідності.
З родичів, наскільки знає жінка, є тітки. Та все ж повертатися на Закарпаття не планує. Тут звикла.
«Коли надворі було тепліше, то цілими днями могла тинятись вулицями, бо у прихистку не можна перебувати вдень. Коли люди бачать, що я без ноги – охочіше дають гроші. Одного разу викидала сміття, то чоловік дав аж 500 гривень. За них купую щось поїсти, сигарети. Коли буде пенсія, то стане трохи легше», – каже співрозмовниця.
Справді, вдень усі ліжка у притулку практично порожні. Вщент заповнені вони після 20:00 год і вночі. Особливо, коли дуже холодно і морозно. Зранку о 08:00 год усі розходяться. Такі тут правила, бо це нічне перебування. Щовечора бездомних годують – видають повноцінну вечерю. Крім їжі та одягу тут також допомагають, підказують, як можна вирішити свої життєві проблеми, куди звернутися для оформлення тих чи тих документів.
У нашу розмову вслухається пані Іванка, яка лежить у тій самій кімнаті. Вона зі Львова і їй 65 років. У філію соціальної роботи з бездомними особами приходить уже півтора року. Каже, що опинилась у притулку, коли її рідний син виписав із помешкання. Певний час жила у співмешканця, а коли той помер, відразу прийшла на Кирилівську.
«Син не мав права мене виписувати, але послухався дружину і так вийшло. Тепер для рідних я – чужа», – розповідає свою версію жінка.
Як і Сніжані, Іванці тут дозволили час до часу перебувати і вдень, адже має хворі ноги та проблеми з артеріальним тиском. У філії медсестра робить жінці уколи, перев’язки. З медикаментів у притулку лише найпотрібніше, все решта бездомні люди купують самі.
Коли теплішає, Іванка ходить вулицями міста, зокрема, просить «копійчину» поблизу церкви Ольги і Єлизавети, що на вул. Городоцькій, а в неділю їздить до церкви у Брюховичі.
«Люди часто допомагають. Потім за ці гроші я собі можу купити їжі, водички, ліки проти болю, – каже вона, показуючи на пакет з ліками, що лежить поруч. – Тут у філії тепло, дають вечерю, а як треба, то допоможуть, підкажуть, полікують».
Із сином, донькою та двома онуками не спілкуються взагалі. Бідкається, що через хворі ноги не може влаштуватися на роботу. При тому нагадує, як тривалий час працювала в їдальні в Українському товаристві сліпих.
«Прихисток на Кирилівській став мені рідним домом, тому точно буду приходити тільки сюди», – додала пані Іванка.
У приміщенні філії соціальної роботи з бездомними особами центру «Джерело» сидить у візку пан Валерій. Він втратив дві ноги. Каже, що «по дурості» – після обмороження. З лікарні його направили у притулок для бездомних людей.
Валерій – афганець. До Львова приїхав із Херсонської області у 2016 році. Тут живе його син. Валерій розлучився з дружиною, коли синові було чотири, відтоді жив сам по собі. Син покликав батька до Львова, однак взаємини не склалися. Чоловік каже, що до нього ніхто не приїжджає, хоча він має невістку і внучку. Навіть не знають, де він. Соціальні працівники філії допомогли Валерію оформити інвалідність.
«Я вже тут більше півтора року. Лежав у 8-мій лікарні. Мені відрізали ноги. Коли рани вже загоїлися і почали звільняти поверх для поранених, мене скерували сюди, на Кирилівську. Дали візок», – розповідає чоловік.
Валерій каже, що соціальні працівники у філії – уважні, та й потреб у нього небагато. «Одягають, допомагають. Хоча одяг я шукаю сам: прошу хлопців на гуманітарках дістати те, що мені подобається. Раз у день дають їсти, та я і того не з’їдаю», – розповідає він.
Коли не дуже холодно, то Валерій багато часу проводить надворі, знає сусідів.
Допомагати та підтримувати
Бездомним людям допомагає соціальна працівниця Зоряна Кметь. Вона диктує, підказує, як правильно написати автобіографію, а ще пояснює, що важливо згадати всі дані та відповідні роки, щоби підтвердити особу, зробити потрібні запити у служби.
Зоряна Кметь працює соціальною працівницею у філії соціальної роботи з бездомними особами понад рік. Щомісяця веде близько десяти справ бездомних людей.
До цього Зоряна працювала у благодійних організаціях та в Центрі соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт і внутрішньо переміщених осіб, що на Угорській, 2.
Найважче у роботі соціального працівника, як розповідає Зоряна, – шукати гроші для відновлення документів і влаштовувати бездомних людей до медичних закладів.
«Якщо особу вдається підтвердити, то на виготовлення паспорта потрібно 530 гривень. Хтось може здати макулатуру і закумулювати ці кошти, а хтось ні. Тоді ми шукаємо різні можливості залучити благодійників. Крім того, якщо людина не має документів і підписаної декларації з лікарем, її дуже важко влаштувати у лікарню. Досить тривалий процес також влаштувати дідусів і бабусь у геріатричний пансіонат, мусиш пройти з ними цей шлях», – ділиться Зоряна Кметь.
До розмови приєднується 65-річний Микола. Сам він із Рівного, до Львова приїхав ще перед початком повномасштабного вторгнення. Має хворі ноги, тому ледь пересувається. У Рівному понад рік проживав у пансіонаті. Хотів потрапити на реабілітацію до Трускавця, але вийшло так, що затримався у Львові.
Допомагає порозумітись із чоловіком Зоряна. Каже, що довго не могли зрозуміти, в якому саме пансіонаті перебував Микола, згодом допомогли йому з деякими документами, періодично возять на медичні огляди.
Чоловік запевняє: щойно надворі стане не так холодно, поїде назад у Рівне – у дім для людей літнього віку, де також перебуває його двоюрідна сестра.
Хто залишається на одну ніч, а хтось – на роки
На обліку у філії соціальної роботи з бездомними особами на вул. Кирилівській, 3а перебувають сотні безхатьків. За словами керівника філії Максима Лішенка, тих, хто тут ночує, близько 70% – вимушені переселенці, які сюди переїхали через воєнні дії, а 30% – місцеві, які опинилися на вулиці.
«Ми почали надавати нічліг і вимушено переселеним особам. Так, у нас є визначені установи в місті, де ВПО можуть переночувати, але є низка тих, хто був там бездомним, чи тих, хто має девіантні прояви поведінки (поведінка, що відхиляється від соціальних норм – ред.), то вони йдуть до нас», – розповідає він.
Максим пройшов шлях від соціального працівника і провідного фахівця з соціальної роботи до директора. Він тут із початку заснування ще колишнього Центру обліку та нічного перебування бездомних осіб у 2007 році, тож добре знає всі проблеми, з якими стикаються бездомні люди.
«Наша робота полягає у тому, щоб дати людині змогу повірити в те, що вона не є самотньою, а комусь потрібна. Бездомні люди часто потребують, щоб їх насамперед вислухали. Коли вони відчують цю підтримку, то вже пів роботи зроблено. Вже можна далі працювати», – говорить Максим.
Найчастіше, за його словами, люди опиняються на вулиці через квартирні оборудки/махінації, зловживання алкоголем, сімейні конфлікти та психічні розлади. Є такі, що потрапляють у місця позбавлення волі, виходять і не мають куди вже повернутися. Це стосується й ВПО, які тепер у Львові.
Найбільше, за словами соціальних працівників філії, таки сімейних конфліктів – коли людина не відчуває себе частинкою тої сім’ї, де проживала, і тому тікає з дому. Це може бути пов’язане з різними зловживаннями або конфліктами із дітьми.
Колись найважчим періодом був зимовий, бо безхатьки отримували обмороження, але тепер, за словами соціальних працівників, цілий рік роботи достатньо – бездомні люди, люди з інвалідністю постійно потребують догляду та опіки.
Є такі безхатьки, що живуть тут роками, не можуть знайти в собі снаги влаштувати власне життя. Але більше, звичайно, тих, кому вдається успішно пройти ресоціалізацію і повернутися з вулиці у суспільство: відновити навички самообслуговування, знайти роботу й орендувати житло.
Допомогти бездомному може кожен
Наплив людей у філії постійний. Щовечора у нічліжці ночують близько 50 людей, інколи й більше від наявних місць, доводиться навіть розкладати каримати. До вторгнення росії влітку ніколи не було більше, ніж 25-30 бездомних осіб, а тепер, з вимушеними переселенцями, кількість безпритульників – максимальна. Взимку всі ліжка зайняті. Тут можна безплатно поїсти, помитися та перевдягнутися. Якщо їжа залишається, то вранці порції роздають тим, хто залишається на день. Харчування забезпечують за кошти громади з міського бюджету. В їдальні, до речі, можна почитати – тут є шафа з книгами.
Перш ніж отримати прихисток, кожен безхатько має пройти флюорографічне обстеження у лікарні Святого Пантелеймона. Це єдина лікарня, яка погодилась безплатно обслуговувати таких людей.
В екстреному випадку, коли на вулиці сильний мороз, можуть прийняти без цього, але на другий день таки доведеться принести результати обстеження. У стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, а також з ознаками психічного розладу людей не обслуговують і не впускають. Для перевірки використовують алкотестер.
«У людини, яка до нас звернулась вперше, питаємо причину звернення. У декого мета одна – мати місце реєстрації, а в декого переночувати, щоб ми допомогли виробити документи, оформити пенсію, групу інвалідності. Ми ж визначаємо, чи є в людини складні життєві обставини, заповнюємо акт оцінки потреб, скеровуємо у соціальний захист», – пояснює Зоряна.
Нещодавно у «нічліжці» вдалося змінити ліжка для безхатьків. А зараз однією з нагальних потреб є встановлення витяжки на першому поверсі, оскільки доводиться періодично робити ремонт кімнат через грибок і неприємний запах. Серед іншого – питання доступу до їдальні бездомних осіб з інвалідністю, бо наразі соціальні працівники їм або допомагають піднятися на другий поверх, або зносять їсти донизу. Також тут планують у майбутньому облаштувати доступний вхід для людей з інвалідністю – з тактильною плиткою, зручними сходами та поруччями.
У філії на Кирилівській також працює Банк одягу та взуття. Здебільшого речі приносять небайдужі мешканці. Все тут чисте, складене на полицях або розвішане на вішачки. Відповідальна за Банк одягу та взуття пані Наталя розповідає, що речі бездомним людям видають за потреби – визначають розмір, добирають потрібне і видають.
Хоч одягу і вистачає, але є постійна потреба у зимовому взутті, одязі, а також чоловічій білизні та спортивних штанах.
Одяг, взуття та книжки просять приносити на вул. Кирилівську, 3а щодня в будь-який час доби до комендантської години, але чистий і незіпсований. Також можна зателефонувати у контакт-центр: 063 400 2288, 066 400 2288, 097 400 2288.
Як зізнається Максим Лішенко, гостро не вистачає соціальних працівників. Зараз, фактично, працює шість осіб: двоє у вечірню зміну, четверо – у денну. А роботи з оформленням документів чимало, ще й фізичний супровід тих, хто себе не обслуговує. Є такі люди, що важко пересуваються, або ті, що можуть заблукати.
Уночі, до прикладу, на зміні один соціальний працівник, медична сестра і черговий з режиму. Черговий запускає людей, медсестра робить перев’язки. Соціальний працівник веде порядок, приймає новеньких, а він один на півсотні людей. Комусь треба речі попрати, комусь – допомогти помитися. За кордоном у нічліжках вночі працювало від шести соціальних працівників, порівнює Максим Лішенко. У львівській філії для бездомних осіб загалом працює шестеро соціальних працівників, двоє медичних сестер і четверо чергових з режиму.
«Найважче для наших працівників – працювати з людьми з підозрою на психічні розлади, які ведуть асоціальний бездомний спосіб життя. Адже в нас у штаті немає психолога чи психіатра. Психолог нам би дуже знадобився, бо психоневрологічний диспансер на Коциловського подекуди відмовляє в огляді або не вважає їх хворими, психіатрична лікарня на Кульпарківській також не завжди шпиталізує. Відповідно ці люди залишаються тут», – зазначає Зоряна Кметь.
Важко спілкуватися з людьми, які тривалий час мешкають на вулиці, бо вони втрачають навички самообслуговування. «Цим людям постійно треба нагадувати, що ти – людина, і що треба приводити себе до ладу», – додає Зоряна.
Довозити безхатьків до осередків щоп’ятниці допомагає «Автобус турботи». Щоб підтримати тих, кому потрібна допомога та нічліг фахівці також здійснюють щотижневе вечірнє патрулювання, під час якого дають гарячу їжу, інформують про послуги, які надають, зокрема, що є можливість помитися, випрати речі чи взяти чисті на заміну, отримати домедичну допомогу та поспати у теплі.
Автори: Ольга Шведа, Христина Гоголь.
Підтримайте проект на Patreon
