У 1947 році 150 тис. українців, які проживали у Польщі, вигнали зі своїх домівок та “розпорошили” по малозаселених районах країни
Операція з депортації українців отримала назву “Вісла” та продовжувалася з 28 квітня по 29 липня 1947 року. Українське населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) депортували до північно-західних земель.
З рідних місць було виселено приблизно 150 тисяч українців. Загалом же під час усіх операції з переселення постраждало 700 тисяч українців.
Еспресо нагадує хронологію тих сумних подій за матеріалами Українського інституту національної пам’яті.
Перше переселення. З Польщі в СРСР
Підвалини операції були закладені 9 вересня 1944 року. Створений радянською владою Комітет національного визволення Польщі (“Люблінський комітет”) й уряд УРСР уклали угоду про “взаємний обмін населенням”: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.
У 1944-1946 роках із Польщі до УРСР переселили понад 480 тисяч етнічних українців.Використовували різні методи впливу на людей – від психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування тощо) до фізичної сили із залученням війська.
Після закінчення терміну угоди на теренах Східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на терени УРСР.
Підготовка та причини операції
Після того, як стало зрозуміло, що переселити українців до УРСР не вийде, виник задум переселяти їх углиб Польщі – на малозаселені західні та північні землі, які до завершення Другої Світової належали Німеччині.
Комуністична влада намагалася виправдати проведення депортації, представляючи її виключно як антиповстанську операцію. Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА. Головною ціллю було саме цивільне населення, а не загони повстанців.
Підготовка виселення почалася у другій половині 1946 року. В серпні Відомство інформації та пропаганди в Любліні повідомило, що “…загальна думка поляків із теренів [охоплених діями УПА] домагається виселення українського елементу повністю – чи в Радянський Союз, чи на Західні землі…”
Восени 1946 року повітові відділення інформації та пропаганди мали скласти максимально вичерпні списки українських сімей, які залишилися після переселення 1944 року, або вже встигли самовільно повернутися з УРСР.
“[У 1944–1946 роках] багато одиниць і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв’язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин, необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремими родинами в розпорошенні землі, де вони швидко асимілюються”, – йшлося у звіті заступника начальника Генштабу Стефана Моссора голові державної комісії безпеки, міністрові національної оборони Міхалу Ролі-Жимерському.
Вбивство Свєрчевського. Старт операції
28 березня 1947 року українські повстанці вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Ця подія була використана як привід для початку депортації.
Наступного дня зібралося Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії. В його рішенні зазначалося, що “переселення українців є наслідком вбивства популярного генерала сотнею “Хріна” і здійснюється в ім’я боротьби з українськими збройними силами…”
Спочатку план називався “спеціальна операція “Схід” і включав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменовано на “Вісла”. Для реалізації створили спеціальну оперативну групу “Вісла”, у складі якої була приблизно 21 тисяча військових.
До кінця квітня 1947 року східну територію Польщі поділили на райони. Туди спрямували військових ОГ “Вісла” з розрахунку від 20 до 50 солдатів на одне село. Щоб не повторити помилок депортації 1944-1946 років, Чехословаччину й СРСР заздалегідь попросили закрити кордон на період проведення операції. О 4-й годині 28 квітня оперативна група приступила до виконання.
Піші “марші” та перевезення в товарняках
Схема операції виглядала зазвичай так: на світанку військові щільним кільцем оточували села і наказували мешканцям “зі списку” готуватися в дорогу. Тим часом солдати проводили обшуки в хатах, господарських приміщеннях і дворах, а то й підпалювали дім і обійстя.
Щоб спакувати майно, давалося 2 години (інколи 15-20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося “вхопити” тільки найнеобхідніше.
Операція “Вісла”
Нерідко встановлювали обмеження щодо ваги багажу – до 25 кг на особу. Після завантаження майна, колона людей під збройним наглядом вирушала до збірного пункту. Такі “марші” подекуди тривали понад 20 годин.
На одному пункті збиралися люди із кількох місцевостей і очікували на перевезення до завантажувальної залізничної станції. Пункти були переповнені. Інколи переселенцям вдавалося втекти звідти і повернутись до своїх домівок.
На завантажувальних станціях, що охоронялися військовими, українців розміщували у товарняках. За нормами, в одному вагоні мали перевозити дві родини. Однак реалії були іншими. Наприклад, в Сяноці в 31 вагоні розмістили, крім 897 людей, ще 24 коня, 120 корів, 45 кіз, 7 телят і 2 лошат.
Поїзди прямували до пунктів переадресації – в Катовіце, Освенцим та Люблін, а звідти вже до розподільних пунктів у Щецині, Ольштині, Вроцлаві та Познані. Цю відстань долали в середньому за тиждень, іноді – протягом 20-30 днів через часті зупинки, плутанину зі списками або великі затори на станціях, коли замість 6 ешелонів прибувало від 15 до 20.
На пунктах переадресації теж доводилося чекати, інколи по 20 днів, поки вирушать до залізничних станцій у відповідних повітах. Звідти прибулих розвозили по селах, що також відбувалося не одразу. Відомий випадок, коли 22 утриманців будинку для людей похилого віку прибули в повіт 19 червня 1947 року, а в село потрапили в січні 1948 року.
Акція нерідко супроводжувалася насиллям: українські домівки спалювали, старовинні церкви руйнували, представників української інтелігенції та селянства за підозрою у сприянні УПА ув’язнювали у концтаборі в Явожні Краківського воєводства. Його створили спеціально для “підозрілих” українців на території колишнього гітлерівського концтабору “Аушвіц – Біркенау”.
Кінець та результати операції
29 липня 1947 року ОГ “Вісла” припинила діяльність та передала повноваження оперативній групі Краківської округи. Загалом депортація тривала три місяці.
Як результат польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розкидавши західною й північною Польщею 140 575 українців і поляків, які були у шлюбі з українцями (близько 14 000).
Окрім того, було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно – 173. До кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.
На місцях, куди привозили українців, їм діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польська влада переслідувала навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій.
Засудження операції
27 серпня 1949 року у Польщі урядовим декретом переселенців позбавили прав на колишні господарства та залишене майно. У середині 1950-х років Польща на політичному рівні вперше висловила негативне ставлення до методів проведення акції, але не до самої операції. У 1956 році переселенці отримали можливість за попереднім дозволом змінювати місце проживання.
3 серпня 1990 року Сенат (верхня палата парламенту) Польської Республіки засудив акцію “Вісла”. Однак Сейм (нижня палата парламенту) цю ухвалу заблокував. У лютому 2007 року Президент Польщі Лех Качинський і Президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили акцію “Вісла”.
Мовою чисел
19500 квадратних кілометрів охоплювала територія, з якої були виселені українці.
137-150 тисяч українців і членів змішаних сімей переміщено із 22 повітів, що входили до складу 3 воєводств, і розселено у 71 повіті 9 північно-західних воєводств.
357 бойових акцій провела оперативна група “Вісла” з квітня до липня 1947 року. Ліквідовано 1509 повстанців, знищено 1178 бункерів і криївок, заарештовано майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні.
3936 осіб, підозрюваних у співпраці з УПА, було ув’язнено в концтаборі Явожно. З них: 823 жінки, 27 священників. Внаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.
Не ближче 50 кілометрів від сухопутного, 30 кілометрів – від морського кордонів, 30 кілометрів від воєводських міст – такими були межі територій, де дозволили селитися українцям.
Чотири хвилі масових переселень пережили українці Західної України та південно-східних регіонів Польщі у повоєнні роки:
- 1944–1946 роки – вивезення за угодою між УРСР і Польським комітетом національного визволення.
- Операція “Вісла”.
- Операція “Захід” (жовтень 1947 року) – масова депортація населення Західної України до Сибіру. Постраждало 26 332 родини (77 291 особа).
- Примусове переміщення 9125 українців із Польщі вглиб УРСР унаслідок “вирівнювання” в 1951 році державного кордону між СРСР і РП. Усього з батьківщиною (Дрогобицька область) попрощалися всі мешканці 42 сіл і містечка Нижні Устрики.
Підтримайте проект на Patreon
