Симон Петлюра – людина, що створила національні збройні сили України

Симон Петлюра – фундатор Збройних Сил України, голова директорії УНР

Петлюра Симон Васильович, народився 10 травня 1879 року в Полтаві, був убитий агентом НКВС у віці 47 років в Парижі 25 травня 1926. Організатор українських збройних сил, військовий міністр (“військовий генеральний секретар”) першого українського уряду Центральної Ради в 1917-1918 рр., Голова Директорії УНР в 1918-1920 рр.

3 подвиги Симона Петлюри.

1. Він організатор перших національних збройних сил України у 1917 р.

Як перший український військовий міністр (“генеральний секретар військових справ”) з червня 1917 р.:

  • домігся дозволу від Тимчасового уряду Росії на чолі з Керенським на створення ЗС України: в підпорядкуванні у Петрограда залишилися лише військові частини на фронті, в тилу “почалася українізація армії”. Українізовано всі гарнізони на території України, а також резервні полки. Вся військова адміністрація була замінена українськими патріотами, відбулось переміщення українізованих частин з інших фронтів на територію України (на Румунський та Південно-Західний фронти);
  • у листопаді 1917 р. вже від більшовицького Раднаркому Леніна домігся перепідпорядкування українському уряду військ Південно-Західного і Румунського фронтів, поставивши на чолі фронту антибольшовицьки налаштованого царського генерал-полковника Д. Г. Щербачова, екс-командувача Румунським фронтом;
  • придушив перші більшовицькі повстання (генерал Павло Скоропадський на чолі двадцятитисячного “корпусу УНР” роззброїв і розігнав по домівках 2-й армійський корпус, який перейшов на бік більшовиків);
  • у грудні 1917 р. заарештував всіх більшовицьких членів Військово-революційних комітетів і комісарів-більшовиків при штабах Південно-Західного і Румунського фронтів, змусивши ряд більшовицько налаштованих полків роззброїтися і “пішки відправлятися без зброї додому, в Росію”;
  • наприкінці грудня 1917 р. організував оборону Олександрівська (Запоріжжя), Синельниково, Лозової при наступі більшовицьких військ полковника Муравйова.

На жаль, український уряд (“Генеральний секретаріат”) УНР на чолі з Винниченком 31 грудня відправив у відставку Петлюру за… сварку з Радянською Росією, сподіваючись, що зняття його з посади дозволить уникнути війни з Росією. Як наслідок, більшовицькі війська 8 лютого 1918 захопили Київ.

Симон Петлюра

2. Петлюра на чолі Директорії УНР: становлення української державності та її збройних сил (грудень 1918-листопад 1920). 

Влада в Києві змінювалася з калейдоскопічною швидкістю:

  • більшовики (лютий-квітень 1918);
  • гетьман Скоропадський (квітень-листопад 1918), якого поставили на чолі України німецько-австрійські окупаційні війська, що увійшли до України за Брестським мирним договором 1918 (пішли з гетьманом Скоропадським після того, як спалахнула в Німеччині в листопаді 1918 р. революція);

З грудня 1918, розгромивши війська гетьмана Скоропадського (сюжет роману М. Булгакова “Дні Турбіних”), до влади прийшла Директорія на чолі спочатку з Винниченком, потім, з 13 лютого, – з Петлюрою. У цей період Симону Петлюрі вдалося закласти основи української державності та її армії;

  • 22 січня 1919 Директорія УНР підписала з урядом Західної України «Акт злуки», вперше об’єднавши Західну, Центральну і Східну Україну в єдину державу;
  • у січні-квітні 1919 року після провалу переговорів з більшовицькою Москвою про мир (уряд Леніна заявив, що ніяких російських військ в Україні немає, боротьбу з Петлюрою ведуть “українські радянські війська”), Директорія зазнала військовой поразки від Росії і втікла з Києва до прикордонної річки Збруч;
  • 21 квітня 1920 Симон Петлюра від імені УНР уклав договір з Польщею про спільні військові дії проти Радянської Росії і 7 травня 1920 року зумів на 2 тижні захопити Київ, звідки при новому наступі більшовицької Росії був змушений з боями відступити до Львова;

керівники директорії та армії УНР

3. Боротьба Петлюри за незалежність України в еміграції. Після військової поразки від Радянської Росії Петлюра в еміграції намагається знову організувати боротьбу за незалежність України. Так, в жовтні 1921 р. за допомогою Франції та Польщі вдалося організувати два одночасних вторгнення в Україну:

  • на Рівненщину вторгся загін генерала УНР Юрія Тютюнника і генерала-хорунжого Янченка (990 чоловік);
  • на північ Тернопільщини увійшов загін з 880 шабель полковника УНР Палія. За планами повстанців, вони повинні були захопити низку районів, організувати місцеві органи українського самоврядування, які готові були визнати Франція і Польща з наданням їм військової та дипломатичної допомоги. План виявився провальним. Українські повстанці зазнали поразки в Житомирській області від більшовицьких загонів Примакова і Котовського.

РНК СРСР був серйозно наляканий союзом українських націоналістів з європейськими політиками у плані відродження незалежної України. Як наслідок – три гучних терористичних акти проти лідерів українських націоналістів:

  • у травні 1925 р. в Парижі Симон Петлюра був убитий агентом ОДПУ СРСР С. Шварцбардом. Петлюра став першою жертвою;
  • в 1939 р. співробітником НКВС Судоплатовим в Роттердамі було вбито наступного голову українського національного руху, організатора ОУН Євгена Коновальця;
  • в 1959 р. КДБ знищений третій лідер українських націоналістів – Степан Бандера.

Петлюра став символом боротьби за незалежність України, довівши, що українців зламати неможливо, їх здатна зупинити тільки смерть від найманого вбивці більшовицької Росії.

Нагороди Симона Петлюри.

  • Залізний хрест УНР.

Біографія Симона Петлюри.

  • 1901 – брав участь у Всеукраїнському студентському з’їзді, представляючи спілку духовної семінарії, хоча на той час вже був виключений з навчального закладу за свою політичну діяльність;
  • навесні 1902 року став одним з організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, ввести в програму українознавчі предмети. Результатом протесту для Петлюри міг стати арешт. Щоб уникнути затримання Симон Петлюра разом зі своїм приятелем Понятенком їде на Кубань;
  • відразу по приїзді стає членом Революційної української партії, починає свою журналістську діяльність;
  • 1903 рік – влаштувався в археографічну експедицію члена-кореспондента РАН Федора Щербини, який займався впорядкуванням архівів кубанських козаків. Арештований за свою політичну діяльність, через яку і поїхав на Кубань. Його батько вніс за Петлюру заставу, і той незабаром був звільнений з-під варти;
  • осінь 1904 року – змінює ім’я на Святослав Таргоній і нелегально перетинає кордон, повернувшись на батьківщину. Оселився у Львові, де на той час розміщений Закордонний комітет РУП;
  • з березня по квітень 1905 року – редагував партійний журнал “Селянин”;
  • грудень 1904 – виступив у Львові на конференції РУП проти Російської соціал-демократичної робітничої партії;
  • листопад 1905 року – після проголошення політичної амністії в Російській імперії повертається додому;
  • серпень 1906 року – виїжджає до Петербурга редагувати центральне видання партії – місячник “Вільна Україна”. Однак видання невдовзі закрили, і Симон Петлюра повертається до Києва, де стає секретарем київського щоденного видання “Рада”;
  • 1908 рік – співредактор легального соціал-демократичного часопису “Слово”;
  • 1908-1910 роки – проживає в Петербурзі, де бере активну участь у українському русі;
  • 1911 рік – переїжджає до Москви, де його чекала дівчина, народилася дочка, яку назвали Леся Петлюра. Працював бухгалтером в страховому товаристві “Росія”. Поступово перетворився в відомого громадського діяча;
  • 1916 рік – вступає в Союз земств і міст. Перебуває на посаді Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З’їзду, а також голови Контрольної Колегії Земського З’їзду на Західному фронті. Переїжджає до Мінська, де розташовувався штаб Західного фронту;
  • 1917 рік – Виступає ініціатором проведення в Мінську українського з’їзду Фронту. Стає головою фронтової ради та делегується на Всеукраїнський військовий з’їзд;
  • 1917-1918 роки – стає головою Українського генерального військового комітету, входить до складу Центральної Ради. Очолює Київське губернське земство і створює на його базі Всеукраїнський союз земств;
  • 27 липня 1918 – заарештований за антигетьманський маніфест, відсидів 4 місяці в Лук’янівському СІЗО. Після звільнення виїхав до Білої Церкви, де на той час базувався загін Євгена Коновальця;
  • 6 грудня 1919 року – виїжджає до Варшави, щоб організувати там військово-політичний союз із Польщею проти більшовицької Росії, який був підписаний у квітні 1920 року;
  • 9 грудня 1919 року – підписаний Варшавський договір за участю Петлюри;
  • 3 листопада 1920 року – керував роботою уряду УНР у Польщі;
  • 31 січня 1923 року – виїхав до Австрії, а потім до Угорщини і Швейцарії;
  • жовтень 1924 року – оселився в Парижі. Організував видання тижневика “Тризуб” і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР.

Про Симона Петлюру знятий документальний фільм.

Вбивство Петлюри.

25 травня 1926 року – Симон Петлюра був убитий С.-Ш. Шварцбардом, таємним агентом НКВС. Петлюра був розстріляний на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель в Парижі о 2:00 дня, коли отаман зупинився біля книгарні. Шварцбард випустив у нього сім куль. Він був спійманий на місці злочину, а поранений Петлюра доставлений в лікарню, де медики намагалися врятувати йому життя, але всі старання виявилися марними.

 

Могила Симона Петлюри у Парижі

Могила Симона Петлюри у Парижі

Похований Симон Петлюра на кладовищі Монпарнас у Парижі.

У день похорону 40 польських генералів стали на коліна в костелі у Варшаві.

Увічнення пам’яті Симона Петлюри.

Пам'ятник Симону Петлюрі у Рівному

Пам’ятник Симону Петлюрі у Рівному

 

  • 16 травня 2005 підписаний указ про увічнення пам’яті Симона Петлюри і встановлення йому пам’ятників у Києві та інших містах України, а також присвоєння окремим військовим частинам його імені;
  • на честь Петлюри були названі вулиці в наступних містах: Львів, Рівне, Тернопіль, Івано-Франківськ, Шепетівка та багатьох інших;
  • 11 листопада 2008 року – комісія Київської міської адміністрації з питань найменувань та пам’ятних знаків прийняла рішення про перейменування однієї з вулиць Києва на вулицю Симона Петлюри;
  • 16 червня 2009 року – Комісія Київради з місцевого самоврядування, регіональних, міжнародних зв’язків та інформаційної політики рекомендувала Київраді перейменувати вулицю Комінтерну в Шевченківському районі столиці на вулицю Симона Петлюри;
  • 18 червня 2009 року – відбулося перейменування;
  • Симону Петлюрі відкрито пам’ятник в місті Рівному;
  • в Парижі працює українська бібліотека і музей імені Симона Петлюри.
Вид з Башні "Монпарнас" на однойменне кладовище, де зберігається прах Симона Петлюри.

Вид з Башні “Монпарнас” на однойменне кладовище, де зберігається прах Симона Петлюри.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.