п`ятниця, 29 березня

“Він знав”. Розслідування журналістів по-новому оцінило роль Івана Павла II у покриванні педофілії

Автори журналістського розслідування, проведеного польським телеканалом TVN24, стверджують, що у 1960-70-ті роки краківський архієпископ Кароль Войтила, майбутній папа Іван Павло II, не лише знав про випадки педофілії серед священників його єпархії, а й намагався приховати їх, аби вивести педофілів з-під удару.

Джерело: ВВС.

Ставлення до постаті Івана Павла II у Польщі близьке до сакрального – втім, у 2014 році він і так був цілком офіційно канонізований. “Папа-поляк”, який помер у 2005 році, і досі залишається не лише одним із символів, що об’єднують польську націю, а й вважається тут одним з найбільших гуманістів ХХ століття.

Досі педофільські скандали у католицькій церкві не стосувалися Івана Павла II безпосередньо: згідно із загальноприйнятою точкою зору, папа не знав про конкретні сексуальні злочини тих священників, з якими безпосередньо працював і контактував, і взагалі послідовно працював над викоріненням цього явища в церкві.

Оприлюднення нового розслідування вже змусило деяких представників церкви відкрито виступити за корінне переосмислення постаті Івана Павла ІІ. Водночас консервативні кола церкви продовжують розглядати такі публікації як атаку на церкву та однин з елементів “боротьби добра зі злом”, де журналістам відводять роль беззаперечних посібників зла.

Про що йшлося у розслідуванні

Розслідування під назвою “Францисканська 3” (потрібна підписка) – це адреса краківської курії, резиденції місцевого єпископа, кафедру якого в 1964-1978 рр. до обрання папою займав Кароль Войтила, – вийшло в ефір польського каналу TVN24.

Його автор, журналіст Марцин Гутовський, стверджує, що робота над матеріалом тривала два з половиною роки. Висновки цього розслідування, побудованого на роботі з розсекреченими документами комуністичних спецслужб та розмовах з учасниками й свідками подій півстолітньої давнини, шокували польське суспільство.

Гутовський стверджує, що упродовж 1960-70-х років Войтила приховував інформацію про сексуальні злочини проти дітей з боку священників його єпархії. Замість того, щоб накладати на таких священників канонічні покарання, він переводив їх у нові парафії або сприяв виїзду за кордон.

Розслідування концентрується на кількох таких випадках, хоча його автор обмовляється, що через закритість церковних архівів він не може виключати, що до його уваги потрапила лише мала частина подібних прикладів.

1972 року архієпископ Войтила звернувся до віденського єпископа з проханням прийняти у своїй єпархії отця Болеслава Садуся. В Австрії Садусь, добрий знайомий Войтили, мав займатися науковою роботою – вивчати “вплив технічної цивілізації на дитячу психіку”.

У супровідному листі Войтила не згадав про справжню причину переведення священника, йдеться у розслідуванні TVN24. А вона, стверджується в розсекречених актах комуністичних спецслужб, полягала в тому, що на своїх попередніх місцях служби – а міняв він їх у середньому раз на півтора року – священник чіплявся до хлопчиків. Доходило до того, йдеться в одному з таких документів, що розлючені матері просто зупиняли Садуся на вулицях Кракова й погрожували йому помстою.

Один зі співрозмовників автора розслідування повідомив, що влітку 1973 року особисто розповідав архієпископу Войтилі про сексуальні злочини іншого священника краківської єпархії Євгеніуша Сургента.

“Єпископ Войтила попросив, щоб я про це нікуди не повідомляв, що він сам цим займеться”, – каже ця людина, яка побажала зберегти анонімність.

Втім, того ж року Сургента затримали й засудили за педофілію. Під час процесу він визнав свою провину, пояснюючи, що у такий спосіб намагався “відірватися від щоденних турбот”.

Автор репортажу поїхав у село Ляховіце, на одну з парафій, у яких служив Сургент. Там цього священника досі пам’ятають.

“Що він до хлопчиків чіплявся – не було секретом”, – почув журналіст від місцевих старожилів. Один з його співрозмовників (обличчя цього чоловіка у розслідуванні не показали) розповів, що, коли йому було 15 років, одного разу вночі він ледве втік від Сургента, який намагався його “обмацати”.

Після півтора року за ґратами (священника звільнили за амністією) Сургента перевели до кошалінської єпархії на півночі Польщі. Він продовжував здійснювати служіння до смерті у 2008 році.

Інший священник однієї з сільських парафій краківської єпархії, Юзеф Лоранц, наприкінці 60-х розбещував учениць молодших класів початкової школи, тобто 6-11 літніх дівчаток, просто на своїх уроках релігії. “Шкода, що я йому тоді в ту його сутану не наблювала”, – згадує в розслідуванні “Францисканська 3” анонімна співрозмовниця журналіста, одна з більш як десяти жертв педофіла.

Після того, як до краківської курії звернулися мами жертв Лоранца, архієпископ Войтила відкликав священника з сільського приходу й відправив його до монастиря. Вже там Лоранцем зацікавились правоохоронці.

Його затримали й засудили до двох років позбавлення волі за педофілію. Після того, як священник вийшов на волю, Кароль Войтила написав йому листа, в якому поінформував, що канонічне покарання на нього не накладуть, оскільки його вже покарала світська влада.

Ба більше – незабаром Лоранцу дозволили повернутись до служіння. Автори розслідування з подивом констатують: згодом засуджений педофіл став священником при лікарні, а це, на їхню думку, наражало на небезпеку пацієнтів.

Вже наступного дня після показу розслідування його автор Марцин Гутовський розповів газеті Gazeta Wyborcza, що на його адресу почали надходити листи від ченців і священників, які дякують йому за роботу та повідомляють про інші злочини людей у сутанах, про які знала, але які замовчувала церковна влада.

“Вийшли з нами на зв’язок й інші жертви (священників), зокрема тих, про які ми розповіли у нашому матеріалі”, – сказав журналіст, не виключивши, що займеться підготовкою наступної частини свого розслідування.

Людина і пам’ятник

Щоб зрозуміти, який ефект озвучені в розслідуванні звинувачення справили на польське суспільство, треба розуміти, що Іван Павло II у Польщі – це не просто релігійний діяч, який помер майже двадцять років тому.

Донедавна саме його постать була своєрідним “спільним знаменником”, що об’єднував розірване соціальними, економічними й політичними суперечностями польське суспільство.

Ліберальні ЗМІ вже не перший рік стверджують, що некритичне шанування Івана Павла II на його батьківщині має всі ознаки культу особистості. Один приклад: священник Тадеуш Ісакович-Залеський в ефірі TVN24 стверджував, що тільки в рідному для покійного папи Кракові звели 26 пам’ятників йому. У масштабах країни ця кількість може становити багато сотень, якщо не тисячі.

Іван Павло II для багатьох поляків став національним символом їхньої країни, святим у прямому розумінні цього слова – після канонізації у 2014 році. Будь-яка ж критика його прижиттєвих дій прирівнюється до атаки на домінантну в країні католицьку церкву, на традиції суспільства, на Польщу як таку.

З іншого боку, у Польщі – в країні, де нещодавно були фактично заборонені аборти, в якій державні ЗМІ часто виконують функцію провладної пропаганди, в якій влада й консервативні церковні кола, на думку багатьох експертів, діють в одній зв’язці – критика католицької церкви та її символу, найвидатнішої постаті XX століття, папи Івана Павла II, є найочевиднішим способом протесту проти самої суспільно-політичної системи, що склалася у Польщі.

Тим більше зараз, у ситуації, коли журналістський матеріал ставить під обґрунтований сумнів імідж папи щодо сексуальних скандалів у католицькій церкві, який старанно вибудовують його прихильники впродовж років, а то й десятиліть. Згідно з цим наративом, Іван Павло II був безкомпромісним борцем з педофілією в церковному середовищі: саме під час його понтифікату ухвалили нове правило, що зобов’язує повідомляти про кожен подібний випадок до Апостольської столиці. І до певного часу похитнути таку версію дійсності не вдавалося – хоча й не можна сказати, що питань щодо цього не виникало.

Інша справа – зараз, коли в руках у журналістів опинилися дуже сильні матеріали, що свідчать про те, що Іван Павло II – нехай навіть до того, як він став Іваном Павлом II – м’яко кажучи, не вживав максимуму зусиль для боротьби з проблемою педофілії у церкві.

Добро і зло

Можливо, тому першою реакцією на розслідування TVN24 – каналу, який не приховує своєї опозиційності до нинішньої влади, – став шквал коментарів від ліберальних та просто опозиційних активістів.

“Войтила особисто переводив педофілів з однієї парафії до іншої. Це огидно. Вражає як огидність цієї людини, так і всієї цієї чорної діри під назвою католицька церква”, – написала у твіттері варшавська феміністка Божена Пшилуська.

“Пам’ятники Івану Павлу II – демонтувати. Це не так уже й важко”, – написав профспілковий активіст Петро Шумлевич.

Представники чинної польської влади розслідування розкритикували.

Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що поляки як нація “багато чим зобов’язані Івану Павлу II. Можливо, зобов’язані всім”.

“Сьогодні війна точиться не лише за нашим східним кордоном. На жаль, є кола, що намагаються розпочати не військову, а цивілізаційну війну у нас, у Польщі”, – оцінив він ефект від цього розслідування у своєму твіттері.

Сам Моравецький, а також низка інших представників влади розмістили у “шапках” своїх сторінок у соцмережах світлини Івана Павла II. А депутат парламенту від польської партії влади “Право і Справедливість” Рафал Бохенек заявив, що на поточній сесії Сейму парламентарі ухвалять спеціальну постанову про “захист доброго імені Івана Павла II”.

Як не дивно, не можна назвати однозначною реакцію католицької церкви на журналістське розслідування.

З одного боку, спікер конференції польського єпископату опублікував досить обтічну заяву, з якої випливало, що оцінка рішень і дій Кароля Войтили “вимагає подальших архівних досліджень”, а поки що жодних доказів його причетності до приховування злочинів священників немає.

З іншого боку, кілька відомих представників церковної верхівки вибухнули гучними заявами, м’яко кажучи, критичними щодо журналістського розслідування.

“Іван Павло II досі залишається ворогом для глашатаїв ідеології ґендера, прихильників абортів та евтаназії, тому вони намагаються його знищити”, – заявив на богослужінні в середу нинішній краківський архієпископ Марек Ендрашевський.

“Спроби розхитати авторитет Івана Павла II вписуються в контекст одвічної битви між добром і злом. Я переконаний, що диявол існує і використовує людей, які часто не підозрюють про це, щоб сіяти занепокоєння і сумніви. Те, що зараз відбувається з Іваном Павлом II, – це черговий приклад цього. Він – потужний захисник людей перед Богом. Так чи варто дивуватися, що сатана нервує, маючи такого супротивника?” – заявив в інтерв’ю польському Католицькому інформаційному агентству KAI єпископ глівіцький Станіслав Одер, який свого часу відповідав за визнання Івана Павла ІІ святим.

На цьому тлі фактично губиться голос ще одного учасника процесу канонізації папи, його товариша й студента, професора богослов’я отця Адама Шостека, який брав участь у дискусії на каналі TVN24 безпосередньо після прем’єри розслідування.

“Нам потрібно прийти до нового способу розуміння безперечної святості Івана Павла II… Потрібно перевизначити його святість, не зводячи її до примітивної безгрішності й безмежного обожнювання. Побачити в ньому живу людину, яка помилялася, мала інші слабкості. Він був великим паломником, що проповідував Євангеліє у всьому світі, (але водночас) менше цікавився й мав менші здібності до управління і своєю єпархією, і цілою церквою”, – сказав він.

Шостек визнав: знайдені журналістами матеріали свідчать про те, що Кароль Войтила ще до обрання папою знав про існування проблем з педофілією у церкві. Але, продовжував він, це не скасовує того факту, що він боровся з ними після того, як став понтифіком.

“Він теж до цього дозрівав!” – вигукнув він.

Тому, констатував Шостек, потрібно відмовитися від спроб вмістити фігуру Івана Павла II у вочевидь вузькі рамки, а констатувати, що, в тому числі завдяки йому, ставлення католицької церкви до проблеми педофілії змінилося і продовжує змінюватися зараз – зокрема, повертаючись обличчям до жертв сексуальних злочинів священників.

Інакше формулює висновок свого розслідування його автор Марцин Гутовський.

“Припинімо повторювати розповіді представників церкви, церковної верхівки про те, що Іван Павло ІІ чимось відрізнявся від єпископів свого часу і не знав про такі злочини, а якби знав, то напевно реагував би по-іншому. Ні. Кароль Войтила знав й реагував так само як реагували йому подібні”, – каже Гутовський в інтерв’ю Gazeta Wyborcza.

“Це не перекреслює інших його заслуг. Але насамперед ми маємо визнати, що він знав. А лише потім шукати пояснень, чому це сталося і чому церква забула про жертви”, – резюмує він.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.