Після 24 років у монастирі. Історія черниці та монаха, які закохалися та одружилися

Сестра Мері Елізабет жила побожним, суворим і здебільшого мовчазним життям черниці, проводячи більшу частину своїх днів у кармелітській келії в північній Англії. Але після швидкоплинної зустрічі з таким же побожним католицьким ченцем він надіслав їй повідомлення зі словами, від яких похитнувся весь її світ: “Чи залишиш ти орден і вийдеш за мене?”

Джерело: ВВС.

Після 24 років чернецтва для сестри Мері Елізабет усе змінив лише один дотик до рукава ченця у вітальні монастиря в Престоні, графство Ланкашир.

Обоє на момент зустрічі мали дотримуватись прийнятої в римо-католицькій церкві обітниці целібату. Їй було 43 роки, а йому – 53.

Настоятелька ордену повела її зустріти монаха Роберта, який приїхав з кармелітського монастиря в Оксфорді, щоб запитати, чи хоче він поїсти. Але настоятельку покликали відповісти на телефонний дзвінок, тож вони залишилися наодинці.

“Це був наш перший раз у кімнаті разом. Ми сиділи за столом, поки він їв, і оскільки настоятелька не повернулася, мені довелося також його проводжати”, – згадує сестра Мері Елізабет.

Коли Роберт виходив з дверей, вона торкнулася його рукава і наче відчула якийсь поштовх.

“Я відчула якусь хімію, і мене це трохи збентежило. І я подумала, боже, чи він теж це відчув? І коли я випускала його з дверей, було досить ніяково”, – каже вона.

Мері Елізабет пригадує, що приблизно за тиждень вона отримала повідомлення від Роберта із запитанням, чи не хоче вона покинути чернецтво, щоб вийти за нього заміж.

Lisa Opala when she was a nun

Коли Ліза була сестрою Мері Елізабет, вона належала до суворого кармелітського римо-католицького релігійного ордену

“Я була трохи шокована. В мене було покрита голова, тому він навіть не бачив кольору мого волосся. Насправді він нічого не знав про мене, про моє виховання. Він навіть не знав мого мирського імені”, – згадує вона.

До вступу в орден кармелітів у віці 19 років сестра Мері Елізабет була Лізою Тінклер із Мідлсбро.

Її батьки не були релігійними, однак паломництво її тітки до Лурда щось пробудило в шестирічній Лізі, й вона попросила свого батька спорудити у її спальні вівтар.

“На ньому була маленька статуя Богоматері та маленька пляшка з водою з Лурда. Насправді я думала, що святою є пляшка, а не вода, тож я просто наповнювала її з-під крана та пила воду”, – каже вона.

Ліза сама ходила до однієї з римо-католицьких церков у своєму рідному місті й сиділа сама на другій лавці, де, за її словами, в ній росла величезна любов до Діви Марії, матері Ісуса, і, зрештою, вона відчула, що має покликання.

Поїздка на вихідні до монастиря, коли вона була ще підлітком, утвердила її в цьому покликанні. Монастирем керували черниці-кармелітки з ордену, який виник у 12 столітті, і в якому життя було особливо спартанським, усамітненим і суворим – але вона вирішила, що це саме те життя, яке вона хоче вести.

Robert Opala

Роберт виріс у Польщі, але став ченцем-кармелітом в Оксфорді

Хоча Ліза хотіла приєднатися до ордену негайно, її мати, яка була стурбована рішенням дочки, таємно написала в монастир, щоб відкласти її від’їзд на кілька місяців, щоб Ліза могла провести ще одне Різдво вдома. Вона стала черницею в новому році.

“Відтоді я жила як відлюдниця. Ми мали два рази на день, близько пів години, коли могли говорити, а решту часу ми усамітнювалися в келії. Ми ніколи не працювали разом, завжди були самі”, – каже вона.

З роками сестра Мері Елізабет відчула, що її словниковий запас зменшився, оскільки вона майже ні про що не спілкувалася з іншими монахинями, які були на десятки років старшими за неї, окрім погоди та природи в саду. З мамою вона бачилася чотири рази на рік через решітку.

Вона каже, що відчувала, як відкривається її “внутрішній світ”, коли зовнішній для неї закрився. Було відчуття задоволення та наповненості. Але того дня в вітальні монастиря все змінилося – після дотику до рукава та послання із запитанням, чи хоче вона залишити чернече життя та вийти заміж.

Сестра Мері Елізабет не дала Роберту відповіді на його запитання і не знала, що робити.

Хоча він нічого не знав про неї, але вона про нього трохи знала.

Lisa Opala

Ліза каже, що до зустрічі з Робертом вона не знала, що таке бути закоханою

Під час своїх візитів з Оксфорда до центру кармелітів у Престоні він час від часу приходив служити месу в сусідній монастир, і Ліза спостерігала за його проповідями з-за решітки.

З його слів під час проповіді вона дізналася уривки про його життя в Сілезії в Польщі поблизу німецького кордону та про любов до гір. Водночас вона каже, що тоді це не справило на неї глибокого враження.

Але тепер це раптом змінилося.

“Я не знала, що таке бути закоханою, і думала, що сестри бачать це на моєму обличчі. Тож я стала дуже нервувати. Я відчувала зміни в собі, і це мене лякало”, – каже вона.

Зрештою сестра Мері Елізабет набралася сміливості сказати своїй настоятельці, що має почуття до Роберта, але зіткнулася з недовірою з її боку.

“Вона не могла зрозуміти, як це сталося, тому що ми цілодобово були під її наглядом. Настоятелька запитала, як я могла закохатися, не маючи можливості спілкування”, – каже вона.

Сестра Мері Елізабет уявила реакцію своєї сім’ї чи єпископа, якщо вона покине чернецтво. Вона також переживала, чи зміняться її стосунки з Богом.

Але розмова з настоятелькою змусила її зробити нехарактерний рішучий крок.

“Настоятелька була на мене трохи роздратована, тож я поклала штани та зубну щітку в сумку, вийшла й уже ніколи не повернулася як сестра Мері Елізабет”, – розповідає тепер Ліза.

Роберт надіслав їй повідомлення, що планує знову відвідати Престон того вечора. Цього разу він мав зустрітися з другом-кармелітом, якому розповів про свою ситуацію і хотів спитати поради.

Ліза припустила, що вони зустрінуться у пабі “Чорний бик”, тому вона попрямувала туди.

Але замість радості та листопадова ніч 2015 року принесла Лізі глибоке сум’яття.

Robert Opala

Роберт каже, що коли він побачив Лізу в пабі, його паралізував страх

“Коли я йшла дорогою, лив дощ. Машини їхали мені назустріч з яскравими фарами, і я подумала, що могла б усе це зараз закінчити”, – каже вона, маючи на увазі миттєву думку про самогубство.

Але Ліза продовжувала йти, поки не опинилася біля “Чорного Бика”. Вона набралася сміливості зайти всередину лише тоді, коли побачила всередині ченця крізь відчинені двері.

“Коли я її побачив, моє серце зупинилося”, – каже Роберт.

“Але насправді я був паралізований страхом, а не радістю, тому що в той момент я знав, що маю все зробити для Лізи, але водночас розумів, що практично ми не готові до цього”, – каже він.

На той момент Роберт був монахом-кармелітом 13 років. Він був мислителем, науковцем і теологом, який прийшов до чернечого життя в пошуках сенсу під час, як він каже, кризи віри та ідентичності.

Озираючись зараз назад, він розуміє, що ця криза була майже неминучою, враховуючи його походження – він зростав у регіоні, який нещодавно перейшов від Німеччини до Польщі, з батьком-лютеранином і матір’ю-католичкою.

Але продовжити пошуки себе його змусив важкий період після невдалих стосунків – вже в Англії, де, попри лютеранську протестантську теологію, якою він займався, розраду він знайшов саме в кармелітському римо-католицькому монастирі.

“Раніше я мало знав про кармелітів і не думав бути ченцем. Насправді я завжди дуже підозріло ставився до такого вираження віри”, – каже Роберт.

Але він додає, що орден навчив його, як усвідомити та подолати темряву, труднощі та кризу. Однак зустріч з Лізою, яку він тоді ледве знав як сестру Мері Елізабет, перевернула його життя.

Lisa and Robert Opala

Роберт не знав, як він почне нове життя в 53 роки

“Той дотик Лізи до мого рукава розпочав у мені зміни, але хоча я відчував, як щось поступово росте в моєму серці, я не думаю, що досяг точки і божевільно закохався, адже коли ти стаєш ченцем, тебе вчать справлятися з такими емоціями, як кохання”, – каже Роберт.

Він каже, що його лист Лізі із запитанням про одруження було свого роду інтелектуальною боротьбою із самим собою.

“Коли вона з’явилася в пабі, маленький демон у мені злякався. Але мій страх не був релігійним чи духовним, він стосувався лише того, як я розпочну нове життя у віці 53 років”, – каже Роберт.

Перехідний період був важким, особливо на початку. Ліза пригадує момент перед Різдвом, невдовзі після того, як вони обоє покинули своє чернече життя.

“Я подивилася на Роберта, і він був засмучений і плакав. У той момент ми обидва досягли дна, і здавалося, що ми повинні зробити щось на кшталт Ромео і Джульєтти і просто покінчити з цим”, – каже Ліза.

“Це було так важко, тому що він почувався таким самотнім та ізольованим і не бачив шляху вперед. Але ми просто взялися за руки і пережили це”, – каже вона.

Вони згадують момент у центрі зайнятості, коли вони обоє розплакалися, коли їх запитали про їхні навички, а також інший раз, коли вони їхали з Престона до Йоркшира.

“Я замовив книгу польською мовою про монахинь, які з різних причин покинули свої ордени. Я читав і переклав її для Лізи в машині, але їй довелося зупинитися на M62. Нам обом потрібно було виплакатися, тому що їхні історії були такими емоційними, і дуже близькими і зрозумілими”, – каже Роберт.

Lisa and Robert Opala

Зараз Ліза – капеланка в лікарні, а Роберт – вікарій Англіканської церкви

Мир їм принесло те саме, що від початку й скерувало їх до чернецтва – особиста віра.

“Протягом усього релігійного життя вам кажуть, що ваше серце має бути нероздільно відданим Богу. Раптом я відчула, що моє серце ніби розширюється, щоб умістити Роберта, але водночас досі містить усе, що було в ньому раніше. Мої почуття до Бога не змінилися, і це мене заспокоїло”, – каже Ліза.

Спочатку Ліза знайшла роботу в похоронному бюро, а потім стала капеланкою у лікарні.

Хоча Роберта засмутив лист із Риму про те, що він більше не є членом ордену кармелітів, незабаром його прийняли до англіканської церкви.

Вони таки одружилися і тепер живуть у селі Хаттон-Радбі в Північному Йоркширі, де Роберта призначили вікарієм (священником) місцевої церкви. Але їхня адаптація до життя поза монастирем досі триває.

Священникам в англіканській церкві дозволено вступати у шлюб.

Lisa and Robert Opala on their wedding day

Ліза та Роберт у день свого весілля.

Ліза, яка була ізольованою протягом 24 років і не мала такого академічного досвіду, як Роберт, каже, що почувається наче спостерігачкою у зовнішньому світі. Лише зараз вона починає обирати, які зачіски та одяг їй пасують.

Вони обоє звикли до чернечого життя, і Ліза навіть каже, що якби не Роберт, вона б повернулася до кармеліток хоч завтра.

“Ми настільки звикли до тиші та самотності, які так важко знайти в цьому світі, де вас тягне в різні боки, тому нам з Робертом подекуди важко залишатися зосередженими та приземленими”, – каже Ліза.

Але вони знайшли для себе рішення.

“Мені часто здається, що я живу в монастирі з Робертом, як двоє кармелітів, де все, що ми робимо, віддано Богові. Ми зосереджуємося на молитві, але любов може зробити таїнством усе, що ти робиш, і я розумію, що для мене нічого насправді не змінилося”, – каже вона.

Ліза каже, що вони обоє погоджуються, що їх у шлюбі троє.

“Христос перебуває у центрі і є головним. Якби ми виключили його з рівняння, не думаю, що в нас би щось вийшло”, – зізнається вона.

Фото Ієна Форсайта

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.
ТЕГИ: