Понеділок, 28 листопада

Майже півроку як вчителюю у Нідерландах. Читаю лекції для дітей українських біженців. Левова частка не може (не вміє, не хоче) говорити українською

Що, кітики, як там лагідна українізація?

Майже півроку як вчителюю під красивою назвою доцент в Stedelijk Dalton Lyceum у Нідерландах. Читаю лекції для дітей українських біженців, які, звісно ж, приїхали з різних куточків. Від Сяну до Дону, тксзть. Всього півтори сотні душ.

Левова частка не може (не вміє, не хоче) говорити українською. Нерідко доходило до того, що навіть на уроках української – української, Чарльзе! – відповідали на вєлікам і магучєм.

– ну не могу я говорить на укрАинском, меня всю трясет! – казала учениця з Запоріжжя.

Або аргумент від учня з Одеси: не говорили на мове – нечего и начинать.

Звісно, не всі. Є, скажімо, світлі голови з тієї ж таки Одеси чи окупованого нині Мелітополя, які в майбутньому дадуть фору на ЗНО однокласникам з Львівщини чи Закарпаття. Але багато дітей з Донбасу, Слобожанщини чи навіть Полісся кажуть, що в них українську не викладали. В когось – до 6 класу. В когось взагалі не було уроків. Деякі математичні терміни вони не розуміють, бо їм їх викладали російською.

Страшенно цікаво, що би сказав на це МОН. Але немає часу питати. Бо треба закривати ці прогалини.

З мене не виходить лагідної українізаторки. Дітям, які звертаються на уроках російською, кажу:

– перепрошую, я не розумію.

У цей момент вони як правило впадають в легкий ступор. Бо звикли, що це україномовні переходять на російську, а не навпаки. Тому знову пробують пояснити: іншими словами…. Знову російською.

– я не розумію цю іноземну. можемо спробувати англійською. або французькою.

Вони недовго зважують всі за і проти: з іноземними мовами як правило все геть кепсько. Тому десь так разу з третього вони все ж намагаються заговорити. Ще – на жаль – не рідною для них. Але вже українською. Так і живемо.

Авторка: Анна Левицька

Джерело: INTERMARIUM.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.