Чому ми короткозорі?

Міопія – одна з найпоширеніших людських хвороб; та чи може бути, що ми геть неправильно розуміємо її причини та методи лікування? Кореспондент BBC Future уважно розглядає це питання крізь свої контактні лінзи.

Мій зір почав погіршуватися ще у підлітковому віці, тож я мусив придбати окуляри. Спочатку це були тонесенькі скельця, та невдовзі вони стали подібні до подвійних склопакетів.

“Чому я погано бачу?” – питав я свого офтальмолога, мружачись у відчайдушній спробі розгледіти букви у таблиці, перш ніж піти з рецептом на сильніші скельця. Він завжди давав одну й ту саму відповідь: винні мої гени та любов до читання.

Я не мав причин йому не вірити; напевно, те саме чули від лікаря і ви, якщо у вас короткозорість. Втім, нещодавні дослідження дозволяють припустити, що така відповідь у корені не правильна.

У сучасному середовищі є багато інших чинників, що ведуть до погіршення зору. Але цілком можливо, що кілька простих рекомендацій убережуть наших дітей від туману перед очима, що дошкуляє багатьом у нашому поколінні.

Ідея про те, що поганий зір зумовлюється переважно генетикою, давно видавалася мені малоймовірною. Без окулярів я буквально не відрізнив би слона від каменюки. Невже моїм предкам вдалося втриматись у генофонді, навпомацки прокладаючи шлях поміж диких звірів?

Короткозорість сьогодні сягає масштабів епідемії; окулярів потребують 30-40% європейців і американців, а в деяких азійських країнах – 90% населення. Якщо є “ген короткозорості”, дуже дивно, що він дійшов до нас крізь тисячоліття попри явні незручності, які створює.

Спитайте в ескімосів

Досвід канадських інуїтів міг би дати вичерпну відповідь на це питання ще 50 років тому. Тодішнє старше покоління мало хіба що поодинокі випадки порушення зору; але з їхніх дітей 10-25% потребували окулярів.

“Це ніяк не могло бути генетичним захворюванням”, – пояснює Ніна Якобсен з Університетської лікарні Ґлострупа поблизу Копенгагена.

В той самий період часу інуїти почали лишати традиційні для себе мисливство та рибальство й переходити до західного способу життя. Це набагато ймовірніша причина погіршення.

“Короткозорість – індустріальна хвороба”, – каже Ієн Фліткрофт з Дитячої університетської лікарні (м. Дублін). Можливо, наші гени й відіграють певну роль, вирішуючи, хто піддасться міопії; та тільки зміни у середовищі безпосередньо викликають цю хворобу.

Одна з таких змін – загальна освіта та грамотність, якими найчастіше пояснюють короткозорість. На перший погляд, це схоже на правду: лише подивіться, скільки скелець відсвічує з облич у будь-якій університетській аудиторії чи на науковій конференції, і ви будете схильні у це повірити.

Втім, дослідження вказують, що цей зв’язок набагато слабший, ніж прийнято вважати. “Що більше ми вивчали це питання, заміряючи, хто скільки читає, то менше певності лишалося у цьому зв’язку”, – каже пан Фліткрофт.

Натомість багато хто з фахівців заявляє, що ключову роль відіграє не читання як таке, а час, що проводиться у приміщенні. Довга низка досліджень з Європи, Австралії та Азії показує подібні результати: люди, які проводять багато часу на свіжому повітрі, набагато менше схильні до короткозорості, ніж ті, чиє життя проходить переважно у чотирьох стінах.

Чому? Одне з популярних пояснень – те, що сонячне світло живильне для очей. Наприклад, Скотт Рід з Технологічного університету Квінсленду нещодавно видав групі школярів спеціальні годинники, які протягом двох тижнів кожні тридцять секунд фіксували рівень їхньої активності та інтенсивність світла.

Діти з хорошим зором виявились не більш активними, ніж діти в окулярах – а значить, фізичні вправи і загальне здоров’я мало впливають на зір.

Потреба в окулярах, за цим дослідженням, майже виключно залежала від часу перебування на сонячному світлі. Яскраве сонячне світло може бути у тисячі разів інтенсивніше від світла у приміщенні (хоча ваші очі згладжують цю різницю).

Що більше сонця отримували діти, то менша була ймовірність, що їм знадобляться окуляри.

Можливо, це тому, що сонячне світло стимулює вироблення вітаміну D, який відповідає за імунну систему та мозкову діяльність – і, не виключено, за здоров’я очей.

Більш загальноприйнята ідея: сонячне світло стимулює вивільнення дофаміну безпосередньо в оці.

Короткозорість спричиняється надмірним збільшенням очного яблука, через яке кришталик не може чітко сфокусувати зображення на сітківці; але дофамін, схоже, запобігає збільшенню ока, допомагаючи йому зберегти здорову форму.

Питання кольору

Ще одна гіпотеза: вирішальну роль грає колір. Зелені та сині хвилі, як правило, фокусуються на передній частині сітківки, а червоні – на задній. Оскільки штучне освітлення зазвичай червоніше, ніж сонячні промені, це може “збити налаштування” ока.

“Око отримує сигнал, нібито промені не фокусуються де слід, і тому йому треба підрости, щоб це компенсувати”, – каже Чі Люу з Мельбурнського університету.

Він експериментально виявив, що курчата, вирощені у червоному світлі, частіше потерпають від короткозорості, ніж ті, які виросли у синьому або зеленому оточенні.

Однак пан Фліткрофт вважає, що проблема у надлишку предметів, які заполоняють ваше зорове поле. Озирніться навколо, і ви зрозумієте, про що він говорить.

“Коли ви дивитесь на монітор, все, що знаходиться за ним, доволі розмите, – каже він. – Якщо ж ви захочете подивитися на годинник, око мусить раптово переключитися – навести фокус на циферблат і розмити багато інших речей неподалік”.

На чому б ви не фокусувалися, потреба різко розмити задній план розхитує механізми роботи ока. На вулиці ж предмети зазвичай знаходяться далі й перемикання між ними не таке різке; картинка зазвичай чітка, без розмитих зон, а це корисно для ока.

Такі спостереження мають не лише академічне значення, адже можуть підштовхнути до винаходу нових методів лікування. Наприклад, пан Люу збирається випробувати на дітях із короткозорістю «терапію блакитними лампами».

Він сподівається, що це не лише сповільнить подальше падіння зору, а й дозволить його покращити. З курчатами, він виявив, що кілька годин на день при світлі синьої лампи виправляло шкоду від червоного світла й повертало зір піддослідних до норми.

Випадкове відкриття

Пан Фліткрофт згадує про нові перспективні розробки контактних лінз, що зменшують розмиття периферійних зон. Він також сповнений оптимізму щодо крапель під назвою Атропін.

Як давно відомо, ці краплі уповільнюють зростання очного яблука і, відповідно, розвиток міопії. Вони не користуються популярністю через небажані побічні ефекти, такі як розширення зіниці й поява ореолу навколо джерел світла.

Та нещодавно вчені випадково відкрили, що ці краплі так само ефективні, якщо зменшити дозу у сто разів. На такому рівні, побічні ефекти мають бути мінімальними. Це відродило інтерес до можливостей Атропіну.

Не варто квапитися із самолікуванням, наголошує пан Фліткрофт. Люди мають багато хибних уявлень, пов’язаних з міопією. Наприклад, вважається, що носіння окулярів поступово погіршує зір – але наукові дані доводять, що це не так.

Я переконався у цьому на сумному досвіді: натхненний суперечливою книгою “Бачити краще без окулярів”, я вирішив пожити якийсь час без них. Замість того щоб поліпшитись, мій зір за три роки впав удвічі.

“Якщо ви дбаєте за те, щоб ваші діти добре бачили, нехай і з окулярами – ви вчиняєте правильно”, – каже пан Фліткрофт.

Якщо ж вам не терпиться застосувати нові відкриття – що ж, ігри на вулиці дітям точно не зашкодять, погоджуються науковці. “У природному середовищі, на сонці, короткозорість не прогресує, – підсумовує мій співрозмовник. – Заохочуйте дітей проводити час на вулиці. Це неодмінно піде їм на користь”.

Шкода, що я не знав цього в юності. Сьогодні я ношу контактні лінзи, що майже повністю коригують мій зір.

Час від часу мої очі пересихають чи подразнюються, але це незначні проблеми, з якими можна миритися.

Та коли, прокидаючись, я не можу навіть впізнати людину на сусідній подушці, я подумки бажаю наступним поколінням кришталево чистого зору, який наші предки сприймали як належне.