Назва цієї вулиці змінювалася кілька разів. Більшість корінних львів’ян пам’ятають її як вулицю Лермонтова. А ще згадують про чудовий хлібний та молочний магазини, в черзі до яких народжувалася не одна львівська плітка. Або ж у багатьох, при згадці про юні студентські часи, постає чітка асоціація із смачними та недорогими тортиками у кафе-кондитерській…
Джерело: lviv-future.com.ua.
Вулиця Джохара Дудаєва розташована у Галицькому районі міста Лева. Сполучає вулицю Василя Стефаника із проспектом Тараса Шевченка – однією з основних вулиць міста. До Дудаєва примикають вулиці Ковжуна, Григоровича, Томашівського та Волошина. Вулиця завершується 22 номером. Архітектурний стиль забудови – класицизм та історизм.
З якого року вулиця веде свою історію?
Вулиця Дудаєва з початку XIX століття називалася Хорунщина, адже тут у XVII столітті простягалися землі великого коронного хорунжого Андрія Потоцького. Від 1855 року носила назву Зіморовича в честь львівського бургомістра, історика та поета Бартоломея Зіморовича. З 1871 року називалася Хорунщина нижча. У часи німецької окупації Львова (1941 – 1944 роки) вулиця була Агорнштрассе (Кленова). А вже від 1944 і до 1996 року носила ймення Лермонтова – в честь російського поета Михайла Лермонтова. Теперішню назву Дудаєва вулиця здобула 1996 року. Її перейменували на честь першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва, який відстоював незалежність свого народу від московської диктатури.
З 2010-х років кілька разів піднімалося питання щодо перейменування цієї вулиці. Так в 2014 році лунали пропозиції вулицю Дудаєва назвати на честь загиблого в зоні бойових дій під час АТО українського військового генерала Сергія Кульчицького. Тоді міська рада перейменування не схвалили, залишивши нові назви для нових вулиць.
Будинки вулиці Дудаєва в ретроспективі
Будинок №5. До початку II світової війни (1939 року) в цьому будинку розташовувалося видавниче товариство «Атенеум» та магазин квітів Кшижевського.
Будинок №7. Під час радянської доби тут був продуктовий магазин-салон замовлень.
Будинок №8. У цій будівлі за польських часів розміщалася редакція українського видавництва та газети «Світ дитини». В 1913–1939 роках тут діяв Кінотеатр «Сокола-Матері». У 1939 році містилося Товариство фізичної культури, з 1950-х – гуртожиток №3 Інституту фізкультури.
Будинок №9. До 1939 року тут розташовувалося Польське політехнічне товариство та Інженерна палата Малопольщі. Із 1950-х років будівля стала гуртожитком для студентів Львівського політехнічного інституту.
Будинок №14. Відзначався народною друкарнею Шийковського та редакціями видань «Відомості театральні» та «Життя театральне» (до 1939 року). В радянські часи і до 1980-х років за цією адресою розташовувався кондитерський цех №6.
Будинок №15. В польську добу тут працювала редакція газети «Слово Польське», за часів СРСР — Інститут прикладних проблем механіки і математики Академії наук УРСР.
Будинок №17. В різний час у будівлі розміщувалися Педагогічне товариство, турецький віце-консулат та навіть перукарня «Очереда».
Будинок №18. Запам’ятався кондитерською Цукермана.
Будинок №19. Із початку спорудження кам’яниці (1924 рік) до 1939 року будинок належав дирекції цукровні «Ходорів». Також розміщалося будівельне підприємство Никодимовича.
Будинок № 20. За польських часів тут діяли Спілка українських агрономів, редакція української газети «Сільський господар» і кооператив «Центросоюз».
Джерело: Ілько Лемко «1243 вулиці Львова (1939-2009)»
