6 листопада увечері в селі Чайки на Київщині від вибуху гранати загинув Геннадій Частяков – майор ЗСУ та помічник головнокомандувача Валерія Залужного. Військового не стало у його 39-й день народження. Тяжкі поранення отримав і його 13-річний син.
За однією з версій, Частяков повернувся додому із подарунком від колег, які почав показувати рідним. Зокрема, серед презентів був ящик із гранами всередині. Він почав демонструвати їх синові, повідомив перші з’ясовані обставини трагедії міністр МВС Ігор Клименко.
“Це були гранати нового західного зразка. Спершу до рук боєприпаси взяв син та почав крутити кільце. Далі військовослужбовець забрав гранату в дитини та висмикнув кільце, спровокувавши трагічний вибух”, – повідомив Клименко у Telegram. Так відреагував на численні дописи про нібито вбивство Частякова, які почали поширюватися у соціальних мережах.
За інформацією ЗМІ, Частякову подарував гранати його колега, полковник Тімченко. У нього вже провели обшуки.
Остаточно обставини трагедії має встановити Державне бюро розслідувань, яке узяло справу під свій контроль.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у селі, де загинув військовий. Поговорила із людьми, які з ним спілкувалися. Розпитала, яким сусідом був Частяков та чи вірять односельці у нещасний випадок.
ОДИН НЕПРАВИЛЬНИЙ РУХ
На околицях Петропавлівської Борщагівки, що межує з селом Чайки, у продуктовому магазині біля дороги троє продавчинь сидять під стелажами з товаром. Щось пошепки обговорюють і важко зітхають.
– Ще ж недавно заходив, а тут таке, – бідкається темноволоса жінка у чорній сукні і йде до вітрини з ковбасами. – Знаєм тільки те, що прочитали в новостях. Часто заходив до нас – дуже добра людина.
Валерій Залужний розповів, що з початку повномасштабного вторгнення помічник був для нього “надійним плечем” та повністю присвятив своє життя Збройним силам України і боротьбі з російською агресією
Біля критої альтанки у дворі стоять троє чоловіків у чорній формі. До будинку час від часу підʼїжджають дорогі машини й військові броньовані позашляховики.
– Я тут не місцевий, то тільки чув по розмовах, – розповідає чоловік, що живе у сусідній багатоповерхівці. Запалює цигарку. – Вийшов на вулицю вчора ввечері, уже темно було. Стояла купа машин, поліцейські, але туди не ходив.
Олег родом із окупованої Василівки Запорізької області. Минулого року вдалося евакуюватися разом з родиною. На Борщагівці живе нещодавно, друзі пустили пожити тимчасово. Я не знав, хто там живе, зізнається.
Як могла взірваться граната з чекою?
– Тільки з підʼїзда знаю людей, але сплєтні не собираю, – продовжує Олег. – Знаю, що красивий дом, а хто там – без поняття. Це може бути диверсія, бо у нас же, знаєте, доброзичливців хватає. І не поймеш – наші чи кацапи. Тут тільки можуть здогадуватись, бо як могла взірваться граната з чекою? Навіть якщо б він прийняв такий подарок – то що буде дітям показувать? Один неправильний рух – і все.
Хвіртка зачинена кодовим замком, тому щоб потрапити всередину, відвідувачі попередньо телефонують. Із машин виносять стільці, коробки й пакети.
Із житлового квартирного комплексу виходить літня жінка у сріблястій вітровці. Розмовляє неохоче, але згадує, що родина Геннадія Частякова завжди була відкритою до людей.
– Я знала, що він тут жив, – говорить сусідка, але імені називати не хоче. Її очі червоніють і наповнюються слізьми. – Знаю, що вони волонтерством займалися, а поганого нічого не можу сказати. Вони прості були й відкриті. Коли почалася ця війна, води й світла не було, вони людям давали воду у себе в дворі. Я скажу вам чесно, що ми навіть не знали, у якому він званні. Вони писали у чат: “У нас відкрито. Ідіть беріть воду і заряджайте телефони”. Це люди не ті, що за високим забором живуть, розумієте?
ВІДІРВАНІ РУКИ
Садок перед парканом засаджений деревами, а тротуар викладений бруківкою. Більшість вулиці тут асфальтовані й прибрані. Періодично чути різкий звук робочих інструментів, що долітає від будівництва неподалік.
До хвіртки виходить жінка у чорній повʼязці на голові. На плечі накинула куртку. Зустрічає машини, що звозять стільці.
На вулиці поряд розташовані багатоповрхівки й приватні елітні маєтки. Біля оселі Частякова височіє синьо-жовтий стяг, а за будинком видніється широка територія зі спортивним майданчиком.
– Я сьогодні прочитала тільки в телефоні, – розповідає місцева мешканка Софія, на вигляд років 70. – Буде розслідування і докажуть – правда чи ні. Ой Боже! Він же недавно ходив тут. Це наш сусід близький.
Востаннє бачила Геннадія кілька днів тому, коли вранці поспішала на роботу. Частяков у гаражі ремонтував машину, згадує жінка.
– Кажуть, що в Росії прибирають неугодних, а тут і в нас таке получілося, – зітхає Софія. – Не знаю, чи докажуть тепер. Молодий ще чоловік був, дуже скромно жив. Я даже не думала, що у нас тут такі люди живуть. Коли приїхала сюди, то дом цей вже стояв.
Поряд із будинком Частякова сусіди зводять новий маєток. Територію загородили залізним парканом, а за ворітьми видніється деревʼяне накриття з прапором, що встромили під стріху. На тротуарі стоїть сивий чоловік з цигаркою у руці, біля його ніг влігся пес із сірою шерстю.
Олександр охороняє будівництво й живе у вагончику. Уже чотири роки на Петропавлівській Борщагівці, тому часто зустрічав помічника Залужного на вулиці.
І чую – ба-бах!
– Бачив його, а хто він такий – не знав, – зізнається охоронець. – Тут вчора шість машин патруля було, заградили все, що проїзда не було. Якраз помився, ліг і телевізор дивився, бо желудок болів. І чую – ба-бах! Думаю, що воно таке, бо ж сірєни не було. Потом вийшов надвір, а там вже куча народа.
Чоловіку розповіли, що вибух стався на першому поверсі в кімнаті, що з протилежного боку дороги. У фасаді будинку навіть пішли тріщини й вигнуло залізо, запевняє.
– Хлопець бородатий хотів перву медицинску помощь робить, – згадує. – А один йому каже: “Що ж там уже робить, як у одного руки поодривані, живіт розірваний – кишки видно”. А другий лежить “хропить” – не знаю, про кого він.
У той вечір ніяких святкувань родина не проводила, переконаний Олександр. Чужих автівок біля двору не бачив і було тихо до самого вибуху.
– Дивлюся, що все звозять, то може звідси ховатимуть. Але ж все засекречено, бо ж даже ніхто не знав, що він зам. Спокійні сусіди були, ніколи їм не чули чи ще щось. Хлопці сьогодні балакали, що то подарок, і там віскі був, і гранати всюди. Не знаю, як інші не зірвалися, бо одна на полу, а три ще на столі лежали, – розмірковує охоронець наостанок, викидає цигарку й заходить у двір.
