“В’ячеслав Чорновіл плакав, коли його зрадили”

545
В’ячеслав Чорновіл

Вiн залишився таким, яким запам’ятали його люди — бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя.

Вiн не вмiв торгувати принципами, не йшов на компромiс iз совiстю. Через це здобув величезну популярнiсть. Але й водночас пережив страшну трагедiю — зраду найближчих соратникiв.

…У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його.

«Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.

Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди.

А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновiл дiляться спогадами про тi часи.

— Ви пам’ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдеру? Я. Кендзьор: — Так, це сталося 19 лютого 1999 року.

чорновіл

Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта — чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.

«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в бiльшовицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»

А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.

— Для В’ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару? Т. Чорновiл: — Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс.

Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав два ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося. Скоро вiн повернувся сповненим сили i рiшучостi.

Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в регiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу.

I вже тодi його довелося знищити фiзично. — Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?

Я. Кендзьор: — Тридцять однопартiйцiв iз 48-ми. Багато молодих, хто потрапив до парламенту завдяки авторитету Чорновола, «примазавшись» до його iменi, — той же Юрiй Костенко, В’ячеслав Кириленко.

Чорновіл-політик

Вiдомi Iван Драч, Дмитро Павличко, якi, по сутi, й не були справжнiми «рухiвцями». А ще Iгор Юхновський, Роман Зварич, Iван Заєць, Iгор Тарасюк… Найболiснiше, коли з тобою чинять так люди, котрим ти довiряєш.

Т. Чорновiл: — Мушу зауважити, що на старих побратимiв вiн якраз i не мiг покластися. Розумiєте, ота зрада 1999 року не була випадковою. Вона проросла здавна i має довгу iсторiю. Наприклад, добре пам’ятаю подiї 1988 року, засiдання об’єднаного з’їзду нацiонально-визвольного руху.

Тодi до Львова приїхали грузинськi, естонськi демократи i похвалилися, що вже мають свої партiї. Батько запально вигукнув: «А ми теж її створюємо!» Руху як такого тодi ще не було, лише Українська Гельсiнська спiлка. Та й ситуацiя в Українi далеко не та була, що у Грузiї чи Естонiї.

Так-от, коли гостi пiшли, батько мав страшенний конфлiкт з Михайлом Горинем. «Ти що мелеш, нас усiх повбивають!» — кричав йому той. Пригадайте також президентськi вибори, коли Чорновiл посiв друге мiсце, поступившись Леонiдовi Кравчуку зовсiм невеликою кiлькiстю голосiв.

Я тодi працював радником у його командi i вiдстежував, що кажуть про нього в пресi. Мене вразило, що Левко Лук’яненко, Лариса Скорик, Iгор Юхновський запекло критикували Чорновола, проте жодного поганого слова не сказали на адресу комунiста Кравчука.

А чого варта iстерика Iгоря Юхновського у 1992 роцi, коли Чорновiл вимагав провести перевибори до парламенту… У демократiв тодi були всi шанси отримати 300 мiсць у парламентi.

Але Iгор Рафаїлович тодi емоцiйно й неоднозначно заявив, що розiрве всi стосунки з Рухом, якщо ми на таке пiдемо. Ось чому, пояснiть? Невже лише з тiєї причини, що iнiцiатива пiшла вiд Чорновола, а не вiд нього? Батько тодi такий розгублений був.

Чорновіл-політик

«Що я не так зробив?» — постiйно повторював цю фразу. Ночами не спав, все сидiв на краєчку лiжка й у вiкно дивився. Справдi, для мене й досi загадка, чому в найвiдповiдальнiшi моменти, коли В’ячеслав Чорновiл майже доходив до своєї мети, йому завдавали удару найближчi люди.

Що це — людська заздрiсть, страх? Не знаю… Дуже поважаю i Юхновського, i Лук’яненка, i Горинiв — це чеснi люди, вони дуже багато зробили для України, i я не поливаю їх брудом. Але факт залишається фактом: з моїм батьком їм часто було не по дорозi. Зважте, на той час були двi реальнi сили: комунiсти i демократи.

I в момент, коли всi сили потрiбно було кинути на об’єднання, консолiдацiю, враз загострювалися розбiжностi, виникали чвари. Довгi роки я намагаюся зрозумiти, чому так вiдбувалось, яких помилок припускався Чорновiл.

Але не можу знайти пояснення цiй ситуацiї. — Повернiмося до подiй 1999 року. За офiцiйним оголошенням, однопартiйцiв-розкольникiв не влаштовував авторитарний стиль керiвництва Чорновола. А що було за кулiсами?

Я. Кендзьор: — В’ячеслав не був диктатором. Нiколи! А те, що безкомпромiсним i принциповим у важливих питаннях, — чиста правда. Комусь це, може, не подобалось. Але, в принципi, бiльшiсть розкольникiв спокусилися на грошi.

У нас був з’їзд наприкiнцi 1998 року. I от хтось iз партiйних побратимiв викрикує йому: «Чому однi керiвники фракцiй i очiльники партiй вiдчиняють дверi президента Кучми ногою i добиваються вiд нього лiцензiй на ведення бiзнесу, рiзних пiльг? У наш меркантильний час лише полiтикою ситий не будеш!»

В’ячеслав Максимович емоцiйно пояснює: «Для чого ми сюди прийшли, друзi? Торгувати Україною? Схаменiться, це врештi-решт непорядно!» I тодi з когорти «костенкiвцiв» лунає: «Що з нього взяти… старий дiдуган!

Невже ви не розумiєте, що ваш час давно минув разом з примарними iлюзiями!» В’ячеслав Максимович зблiд, опустився на стiлець i сказав: «За що ж ви мене так? Навiть наглядачi у тюрмах мали до мене бiльше поваги…»

Т. Чорновiл: — Пригадую, як чубились мiж собою Лавринович i Червонiй, бо мали рiзнi бiзнесовi iнтереси в урядi. Однак, коли мова заходила про Чорновола, якими ж дружними вони робились i як запекло лаяли його в один голос — просто дивне порозумiння! А буквально за мiсяць до цього «вироку тридцятки» до Чорновола пiдiйшов Iван Заєць i так здалеку почав:

«От я вже багато рокiв у полiтицi, а що маю з того? Не будь впертим, ти ж розумiєш, що партiї грошi потрiбнi, та й нам про хлiб треба думати…»

Батько вiдповiв, що на хлiб йому вистачає. А потiм Заєць опинився серед тих розкольникiв, чого батько вiд нього нiяк не чекав. I дуже скоро нардеп вже їздив не на стареньких «Жигулях», а на новенькому джипi.

Взагалi, Чорноволу багато чого закидали. Наприклад, Костенко на одному з останнiх з’їздiв дорiкнув, що вiн шукає зближення з владою i «бiгає» до Кучми. У той же час Юрiй Костенко i його прихильники «годувалися» вiд соцiального фонду, яким керував Волков, а фiнансовими питаннями займався Вiктор Ющенко. А фактично цей фонд пiдпорядковувався виборчому штабу Леонiда Кучми.

Власне, Ющенко давав розпорядження своїм заступникам у НБУ вичавлювати грошi з комерцiйних банкiв. — Тобто розкол Руху, зрада Чорновола соратниками — все це, за вашими словами, вiдбулося на грошi Кучми i за участю Ющенка?

Т. Чорновiл: — Саме так. За кiлька мiсяцiв до розколу в кабiнетi Ющенка вiдбулась нарада: що робити з Чорноволом? Тому що з Ющенка тодi активно робили лiдера всiх нацiонал-демократiв, лише Чорновiл сказав, що вiн його нiколи не пiдтримає. А до Чорновола люди прислухались, йому вiрили!

вячеслав чорновіл

Знаєте, чому в 2004 роцi я пiшов до Януковича? Не тому, що вважав його гiдним кандидатом, але принаймнi на його обличчi прочитувалось, хто вiн такий. А з Ющенка робили iкону, i мене це обурювало, бо я знав справжню цiну цiй людинi. I сенс боротися проти Ющенка в мене був.

— Пане Ярославе, свого часу ви метафорично назвали розкол у Русi «ефектом отруєння совiстi газотрейдерами». Чому?
Я. Кендзьор: — На той час за право торгувати газом боролися НАК «Нафтогаз України» на чолi з Iгорем Бакаєм i група спонсорiв Руху на чолi з Олегом Iщенком, який представляв «Олгаз». Чорновiл пiдтримав «Нафтогаз» — державну структуру. I тi спонсори зробили ставку на Костенка. Як бачимо, не помилились.

Т. Чорновiл: — Я дуже добре пам’ятаю, як пан Iщенко бiгав по Верховнiй Радi й голосно кричав: «Вiн топить тих, хто його годує! Я дам мiльйон зелених тим, хто прибере Чорновола!» Прикро, але «рухiвцi», котрi самi батьковi про це розповiдали, тепер цього «не пам’ятають». А Iщенко заявив слiдчим, що Чорновiл сам усе вигадав. Доказiв нема…

— Вiд тих подiй минуло чимало часу. Ви обговорювали пiзнiше цю ситуацiю з людьми, якi пiшли проти Чорновола?

Т. Чорновiл: — Як правило, усi уникають розмов: i Драч, i Павличко… Юрiй Костенко лише раз менi сказав: «А якi проблеми? У мене були свої погляди, у Чорновола — iншi. Ми не зiйшлися, i я нiчого поганого не зробив». Бiльше ми до цiєї розмови не повертались. Знаєте, колись батько менi розповiдав, як у мордовському таборi голодував 120 днiв, аби домогтися в СРСР статусу полiтв’язня.

Наглядачi, що приносили йому їжу, вмовляли не нищити здоров’я i берегти сили. А тi, хто сидiв з ним за тiєю ж статтею, влаштували скандал: «Дай спокiйно термiн вiдбути i не каламуть воду. Тобi що, бiльше вiд усiх треба? Думаєш, ти особливий?!»

вячеслав чорновіл

Я. Кендзьор: — А от я вважаю, що В’ячеслав Максимович i справдi особливим був. На початку нашого знайомства вiн менi якось сказав: «Я не жалiю, що 15 рокiв життя провiв за гратами. Але шкода менi, що надто розкривався перед людьми, котрi потiм моєю вiдвертiстю i довiрою користувались.

Я так i не навчився розрiзняти, з ким можна бути щирим до кiнця, а перед ким треба схитрувати. Та й хитрувати не вмiю… I вже, напевне, нiколи не навчусь». У цьому й полягала, мабуть, велич Чорновола як полiтика. I трагедiя людини, що не вмiла торгувати совiстю i вiрила в поряднiсть кожного, хто поруч.

Джерело: expres.ua

Стежте за нами!