Субота, 26 листопада

ТОП-7. Найгучніші поразки російської армії

Зі шкільної лави російських і радянських людей виховували на тезах про «непереможність російської армії». При цьому сором’язливо замовчувався той факт, що російська армія у світовій історії є чи не рекордсменом із програних битв там, де вона мала чисельну та військову перевагу. Що, власне, вона зараз і демонструє під час вторгнення в Україну, наочно руйнуючи власні міфи.

Ми зібрали добірку топ-7 програних Росією битв, більшість із яких спочатку вважалися «легкою прогулянкою». І поразка в яких серйозно шокувала рядових росіян і призводила до катаклізмів і потрясінь.

1) Цусімська битва. 1905 рік.

Морський бій, у якому зведений російський флот майже повністю потоплений, а противник не втратив жодного броненосного судна.

Чисельність – з обох боків близько 30 броненосних суден з чисельними кораблями підтримки. Втрати з російського боку – 21 корабель затоплено, 7 захоплено, 6 – роззброєно у нейтральних водах. Втрати з японського боку – 0 броненосних суден, 3 торпедні човни.

Перша і поки що остання вирішальна морська битва в морській історії, в якій брали участь сучасні флоти сталевих лінкорів. Російська нібито “непереможна” армада була буквально розбита маленькою Японією. Ця війна стала “золотим еталоном” поразки за наявності галасливої ​​”ура-пропаганди” та значної переваги в людських та матеріальних ресурсах.

Насправді в японській протоці Цусіма була затоплена армада, зведена з флагманів Чорноморського та Балтійського флоту, оформлена як 2-а Тихоокеанська ескадра. Яка пропливла до місця своєї загибелі понад 20 тисяч кілометрів.

У Російській імперії просто «продивилися» епоху Мейдзі в Японії, яка стала сучасною індустріальною державою. Анонсувалося, що «сучасний» флот прийде і за дві секунди розчавить «феодальну Японію». Виявилося, що російські броненосці легко розстрілюються сучасними японськими лінкорами з відстані.

Називаються численні причини такого фіаско. Найбільш правдоподібною видається версія про важливі «дрібниці», які діють і сьогодні.

А) Російське роздовбайство. Віце-адмірал Рождєствєнскій гнав флот колоною, забувши про тривалий перехід. Під час якого судна банально «обліпилися», стали важчими і повільнішими за японські аналоги. Плюс використання японцями під час маневру радіозв’язку. У результаті японські судна потрапляли лише в поле зору носових гармат. Тоді як самі могли розгортатися та лінійною артилерією знищувати російські кораблі один за одним.

Б) Робота зі «старих конспектів». Російські кораблі були обладнані різнокаліберною артилерією для «будь-яких ситуацій», а коригували вогонь автономно артилеристські офіцери кожної групи. Все це виявилося марним проти уніфікованої далекобійної артилерії, керованої поставленою англійцями механічною системою Dumaresq. При цьому сірі силуети японських суден зливались з водою, тоді як російські кораблі блищали яскравим чорно-жовтим розфарбуванням зручних мішеней.

В) Несподівані європейські новинки у японців. У фугасних снарядах було вперше використано чисту пікринову кислоту, доопрацьовану японцями з отриманого від французів мелініту. Снаряди з таким “порошком Шимозе” при попаданні просто розносили палуби російських броненосців. А на озброєнні чотирьох японських лінкорів стояли новітні британські 12-дюймові корабельні гармати Armstrong 40 калібру, які з’являться на озброєнні самого Королівського флоту лише через кілька років. Вони могли вести ефективний вогонь з відстані 14 км, тоді як російські аналоги могли вражати цілі лише за 7-9 км.

Після поразки Росія підписала Портсмутський мирний договір, передавши Японії половину Сахаліну, орендні права на Ляодунський півострів з Порт-Артуром та частину Південно-Маньчжурської залізниці. Росія також визнала Корею японською зоною впливу, фактично відмовившись від подальшої експансії у цьому регіоні. Додатковий бонус – революція 1905 року після тотального розчарування поразками у суспільстві.

2) Битва під Аустерліцем. 1805 рік.

Поряд з битвою при Гавгамелах і битвою при Каннах увійшла в топ-3 світової історії як приклад рішучої перемоги над супротивником, що чисельно перевершує.

Чисельність армій – російсько-австрійська 85400 чоловік при 278 гарматах, французька – 73200 чоловік при 139 гарматах. Втрати французів – до 10 тис осіб (1900 убитих, 6943 поранених, 573 полонених). Втрати союзників 30-35 тис. осіб (16 тис. убитих, 11-20 тис. полонених, 197 гармат).

Вирішальна битва Наполеона проти російсько-австрійської коаліції на полях центральної Європи. Безпосередню участь у битві брали відразу три імператори (французький, австрійський і російський).

Основу армії союзників становила 60-тисячна російська армія за підтримки 25 тис. австрійців. План битви розробляв австрійський генерал Вейротер, який вкрай низько відгукувався про полководницькі якості Наполеона, при повному схваленні російського імператора Олександра за мовчазної згоди Кутузова. Переважаюча армія збиралася фланговим ударом відрізати Наполеона від дороги до Відня, притиснути до Дунаю, оточити і розгромити. Наполеон підіграв наступаючим, віддавши фланги, а потім блискавичним ударом розгромив центр союзних військ. Після чого атакуючі почали тікати.

Після цієї поразки Австрія вийшла з війни, що означало повний розпад Третьої антифранцузької коаліції.

3) Битва за Нарву. 1700 рік.

Одна з перших битв Північної війни, поразка у якій на довгі роки перевело Росію Петра1 в розряд програючої і змусило змінити військову тактику.

 Чисельність армій – Росія від 34 до 40 тис. осіб при 195 артилеристських гарматах, Швеція – від 10 до 13 тис. осіб при 37 артилеристських гарматах. Втрати Швеції 1924 особи (677 вбитих 1247 поранених). Втрати Росії – 8,2 тис (7,5 тис убитих, 700 полонених (зокрема – 10 генералів)

Росія сподівалася у цій битві повернути Нарву та Іжорську землю з виходами до Балтійського моря, втрачені у 1617 році. Наступ планувалося заздалегідь, і Петро розраховував на армію в 60 тис. солдатів, але майже 20 тис. (піхота Рєпніна і козаки Обідовського) не встигли до початку бою. Сама армія підійшла до Нарви з низьким бойовим духом, після масового мору коней і в розпатланому обмундируванні.

Три тижні російська армія безуспішно штурмувала Нарву із гарнізоном 1900 осіб. Після чого шведська армія, яка таки підійшла, вщент розбила атакуючих, залишки яких бігли до Новгорода. Петро з підходом шведів залишив війська, передавши командування саксонському фельдмаршалу герцогу де Круа. Сам Петро I пояснив свій від’їзд необхідністю поповнити резерви, обози та зустрітися з польським королем.

У Європі російську армію на кілька років перестали сприймати як серйозну силу, а Карл XII отримав славу великого полководця.

4) Варшавський похід. 1920 рік.

«Диво на Віслі», де молода польська армія та частини військ УНР розгромили Червону армію, що вже заматеріла. Результат Варшавської битви призвів до збереження незалежності Польщі.

Чисельність армій – Польща та УНР від 113 до 120 тис. осіб. Радянська Росія – 115-140 тис. Втрати польської сторони – 4,5 тис. убитих, 22 тис. поранених. Втрати радянської сторони – 12 тис убитих, 15-17 тис поранених та близько 65 тис полонених.

Автором «Дива на Віслі» справедливо вважається Пілсудський, але воно відбулося завдяки талантам Тухачевського, який нині широко шанується в Росії. Це була перша і остання велика військова операція (не вважати такими ж розстріл матросів Кронштадта і придушення повстання тамбовських селян) в біографії майбутнього радянського маршала. Напередодні Тухачевський «науково обґрунтував» марність у сучасних війнах оперативних резервів. І продемонстрував на практиці. Саме оперативних резервів і забракло Червоної армії, а переможний похід перетворився на катастрофу.

На той час Червона армія швидко рухалася до Європи. Південне крило Єгорова вже наближалося до кордону Чехословаччини. Північному крилу Тухачевського залишалося лише зробити один кидок і взяти Варшаву.

Тухачевський намагався повторити маневр 1831 року – зібрати війська в кулак, перейти Віслу в нижній течії та обхідним маневром оточити польську столицю. При цьому повністю проігнорував радіоперехоплення про можливі контратаки. Поляки також отримували радіоперехоплення і використовували їх сповна. Поки основні сили Тухачевського успішно форсували Віслу, польські війська були зібрані до кількох ударних груп, які атакували найслабші ділянки розтягнутого радянського фронту. З’явилося кілька пробоїн, куди швидко попрямували контратакуючі підрозділи. Під загрозою оточення спочатку сусідні фронти, а потім і основні радянські сили перейшли до відступу та втечі.

Варшавська битва була включена британськими дослідниками до списку 18 найвидатніших переломних битв у світовій історії. Після нього Червона армія, яка почала відступати, втратила не тільки Польщу, а й за Ризьким мирним договором захід України та Білорусії.

5) Операція “Марс”. Осінь-зима 1942 року.

Кодова назва другої Ржевсько-Сичівської наступальної операції, під час якої було безглуздо втрачено гігантські людські та військові ресурси. Проходила паралельно зі Сталінградською битвою. На думку багатьох європейських істориків, саме Ржевська операція щодо кількості військ та поставлених завдань була основною, тоді як Сталінградська – лише допоміжною. І саме ця операція зміцнила у радянських фронтовиків легендарний образ «м’ясника Жукова», а в мемуарах німецьких солдатів з’явилися цілі розділи про кулеметників і артилеристів, які божеволіли від кривавої м’ясорубки.

Чисельність німецьких військ – задіяно близько 30 дивізій за 800 танків і САУ. СРСР – близько 70 розрахункових дивізій за 2 тис танків. Втрати Німеччини (за німецькими даними) 53,5 тис. осіб бойових втрат. Втрати СРСР: за даними радянських істориків – 215,7 тис. осіб, за Гланцем – 450 тис. солдатів і 1600 танків.

Друга невдала спроба прорвати центральний фронт під Ржевом канонізованого в сьогоднішній Росії Жукова. Задум радянської операції Марс виник наприкінці вересня 1942 року як продовження першої Ржевсько-Сичівської операції. Його завдання — розгромити 9-у німецьку армію, що складала основу групи армій Центр, у районі Ржев, Сичівка, Оленіно, Біле.

По суті, операція «Марс» мала відрізати виступ і взяти в оточення 9 німецьку армію. Німці замість атаки віддали перевагу зміцненню позицій. У день початку операції сильний снігопад і туман завадив авіації та артилерії атакувати У хаосі радянська армія промахнулася повз позиції німців, в результаті дислокації німців і радянської армії перемішалися. Контратака перерізала багато ліній поставок і відрізала зв’язок між польовими командирами.

Попри численні втрати — як танки, так і солдати — командувач операцією Георгій Жуков ще три тижні намагався зрівнятися з успіхами під Сталінградом. У результаті протягом місяця Радянська армія втратила вбитими, пораненими і полоненими близько півмільйона солдатів, німці — близько 40 тисяч.

Цікаво, що Жуков згодом вирішив репутаційні проблеми. За часів Хрущова, коли він був фактично другою людиною в державі. “Маршал Перемоги” просто приписав собі чужу операцію під Сталінградом, а обидві Ржевсько-Сичівські операції були викреслені зі шкільних підручників та книг.

6) Харківська катастрофа. Весна 1942 року.

Наступ радянських військ почався як спроба стратегічного наступу, але завершився оточенням і практично повним знищенням Червоної армії. В результаті обвалилося все південне крило радянської оборони і німці вийшли до Волги та Кавказу.

Чисельність радянських військ – близько 760 тис. осіб, чисельність німецьких та союзних військ – 640 тис. осіб. Радянські втрати – 270 тис. осіб, згідно з німецькими даними 240 тис. полонених, 1240 танків. Втрати німецьких та румунських військ – близько 32 тис осіб.

Розроблений Тимошенко та Малиновським план передбачав відсікти під Харковом групу армій «Південь», притиснути її до Азовського моря та розгромити. У районі Ізюма та Барвінкового було створено плацдарми, а у Лозовій перерізано залізничну артерію постачання німецької армії.

Спочатку успіх супроводжував радянські війська, які намагалися оточити 6-у армію Паулюса. Але несподіваними для них виявилися два контрудари за напрямками, що сходяться, у бік Барвінкового. У результаті, до «Барвінківської пастки» потрапили до півмільйона солдатів, а вибратися з неї вдалося лише кожному десятому.

Заради справедливості Тимошенко і Малиновський винесли урок з поразки і пізніше реабілітувалися під Сталінградом та Курском.

7) Бонус. 23 лютого 1918 року.

Ох уже ця клята Нарва! Ви будете сміятися, але сьогоднішня російська армія, святкуючи 23 лютого, відзначає річницю однієї зі своїх безглуздих поразок.

Чисельність сторін: радянська Росія – близько 1000 матросів, Німеччина – за різними оцінками від 80 до 250 солдатів.

Після жовтневого перевороту війська на російсько-німецькому фронті були розпущені. Але й німці не робили активних дій до 18 лютого 1918 року. Коли незадоволені зволіканням у Бресті почали рухатися по всьому фронту малими силами, без будь-якого опору захоплюючи території. У Петрограді замість традиційної в багатьох місцях Червоної гвардії (по суті ополчення) було зібрано з балтійських матросів кадрову Червону армію. Пройшовши Петроградом «армійці» вирушили під Псков і Нарву, щоб зупинити рух німецьких солдатів.

Очолював армію колишній балтійський матрос, а тоді – міністр першого радянського уряду Павло Дибенко (за сумісництвом, чоловік іншого члена того ж уряду Олександри Коллонтай).

Подробиці битви губляться у темряві. Не відомо навіть, чи стріляли перші червоноармійці взагалі до того, як почали тікати. Так, газета «Справа народу» у лютому 1918-го писала: «Нарву було взято дуже невеликим загоном німців, лише близько 40 осіб, які приїхали на мотоциклетках о 8-й годині ранку. Втеча з міста почалася ще напередодні, близько 12 години дня. Першими бігли солдати та комітети, кидаючи все напризволяще. Втім, деякі встигали продавати казенне майно, що залишилося від розкрадання». Тільки латишські стрілки та місцева червона гвардія 23-24 лютого почали чинити опір у Валках та під Ревелем.

Вже 24 лютого Раднарком ухвалив рішення підписати принизливий Брестський мир, а 26 лютого було ухвалено рішення про переведення державних органів до Москви.

Сам Дибенко добіг до Гатчини під Петроградом, де його загін був роззброєний червоногвардійцями. Після чого продовжив втечу, його затримали і повернули вже до Москви аж із заволзької Самари. Деякі історики жартома називають цей епізод «найдовшим відступом в історії».

А звідки свято? У 1938 році Сталін опублікував в «Известиях» статтю «До 20-річчя РСЧА і ВМФ», де заявив «Під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на революційний Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму став днем ​​ювілею молодої Червоної Армії». У вересні того ж року ці тези увійшли до опублікованого «Правдою» розділу «Короткого курсу історії ВКП(б)». А 23 лютого 1942 року Сталін підписав наказ №55, офіційно оголосивши цю дату «днем народження Червоної армії».

Джерело: Українські новини.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.