Після 24 лютого три радники голови ОП – Михайло Подоляк, Олексій Арестович та Сергій Лещенко – фактично стали провідними голосами Банкової.
В умовах першого етапу війни їхні головні завдання полягали в оперативному інформуванні суспільства про поточну ситуацію та в його заспокоєнні. А також в тому, щоб допомогти українцям виявляти наративи, котрі намагалась просувати російська пропаганда.
Але минав час і військова ситуація дещо змінилась, як і інформаційні запити аудиторії, а до заяв радників голови ОП почали з’являтися питання: то свої не розуміють, то суспільство обурюється.
Чому так відбувається? Які проблеми є з інформаційною політикою Банкової? Та чим це загрожує українському суспільству?
Радіо Свобода спробувало знайти відповіді на ці запитання.
Але перед тим, як пояснити ситуацію, коротко розповімо, як саме Михайло Подоляк, Олексій Арестович та Сергій Лещенко потрапили у Офіс президента і чим займаються там (особливо – в умовах війни).
«Старожил»
Робота радником керівника Офісу президента для Михайла Подоляка не нова.
Уперше у цій ролі він з’явився на Банковій ще за часів президента Януковича: як радник тогочасного голови АП Сергія Льовочкіна він вирішував «проблеми комунікацій, внутрішніх війн, наявності кількох кланів в оточенні» та намагався «з великими труднощами» побудувати «класну комунікаційну машину».
У квітні 2020 року Подоляк повернувся на Банкову: вже як радник голови ОП Андрія Єрмака. Цьому призначенню не завадила ні його критика на адресу президента Зеленського, ні його критика на адресу самого Єрмака, якого Подоляк називав «темним демоном» з «меншим масштабом особистості, ніж обіймана посада».
У відкритих джерелах не знайти офіційного указу чи будь-якого іншого офіційного повідомлення про призначення Подоляка в ОП, як і перелік його посадових обов’язків.
Сам він ще у квітні 2020-го заявив, що прийшов на Банкову вирішувати кризові ситуації (зокрема, через «більш довірливі розмови з журналістським середовищем»).
На практиці функціонал Подоляка виявився доволі широким: і робота над інформаційним іміджем голови ОП, і робота над іміджем «слуг народу», і формування комунікаційної політики Офісу президента загалом.
Починаючи із 2021-го, він і сам взявся коментувати резонансні та часто не зовсім зручні для Офісу президента теми: як-от «справу вагнерівців», звільнення спікера Разумкова чи, наприклад, «офшори Зеленського».
Після початку широкомасштабного вторгнення спектр діяльності Подоляка розширився ще більше: він не лише став одним із топ-спікерів Банкової, але і увійшов до складу делегації України на переговорах із Росією.
Однак ті, хто знає Подоляка, кажуть: для нього це – не зовсім звична роль.
Нині коло питань, які коментує Подоляк, достатньо широке: це і реакції на заяви Росії, і перебіг двосторонніх переговорів, і питання деокупації захоплених Росією українських територій, і постачання західного озброєння, і багато іншого.
«Я не розумію, чому він робить такі заяви (про озброєння – ред.). Він – представник Генштабу? Я його бачив тільки на пеньках у Януковича. Не розумію, з якого переляку він зараз є голосом армії. Такі речі має казати Залужний, Шаптала та міністр оборони», – нещодавно обурився секретар РНБО Олексій Данілов.
Про те, що Подоляк все частіше коментує теми, у яких не є фахівцем, говорить і експертка з питань інформаційної гігієни Оксана Мороз.
«Найгірше, що він робить це у розріз із заявами, які були раніше, з тими заявами, які ідуть від нас на міжнародному фронті. Його тези можуть бути використані проти України. Чому він так робить? Це – питання відкрите. Але його поведінку точно не можна пояснити непрофесіоналізмом, бо певний рівень професіоналізму у нього все ж таки є», – вважає Оксана Мороз.
Радіо Свобода звернулось до Михайла Подоляка із проханням прокоментувати закиди на свою адресу. Також редакція поцікавилась у нього, яким чином за два роки на посаді радника голови ОП змінився його функціонал та чи відчуває він зростання власної впливовості усередині владної команди.
Однак на момент публікації цього матеріалу Михайло Подоляк на жодне із запитань не відповів.
«Фрілансер»
На відміну від Подоляка, появу Олексія Арестовича серед радників голови ОП анонсували офіційно – на сайті Офісу президента.
Представляючи його 1 грудня 2020 року, Андрій Єрмак наголосив: головне завдання цього радника – вчасно і якісно «надавати вичерпні відповіді» для протидії «викривленій інформації, необґрунтованим звинуваченням та фейкам».
Насамперед йшлося про сферу національної безпеки та оборони, де Арестович мав подавати «узгоджені позиції профільних відомств» та «напрацьовувати «єдиний голос».
У цій ролі він пропрацював до початку 2022-го, а незадовго до повномасштабної війни повідомив, що звільняється («з особистих причин» та «за власним бажанням»). При цьому жодних офіційних заяв про звільнення він, як виявилось, не писав (це стверджують як Офіс президента, так і сам Арестович).
На прощання він звинуватив Зеленського у порушенні «основних передвиборчих обіцянок», а команду президента – у надмірному бюрократизмі.
Та минув місяць і з початком широкомасштабного вторгнення Арестович знову опинився на Банковій. Чому і як?
«Я точно не дзвонив у Офіс і не питав: «А візьміть мене назад терміново»… Я їхав у військкомат зранку, коли вибухи почалися. Але мені написав голова ОП і сказав: «Олексію, ти нам тепер будеш потрібен»… Приїхав у Офіс, і мені кажуть, що от інформаційна складова дуже важлива (і не лише інформаційна, бо тут є ще окремі завдання)», – так своє повернення на Банкову пояснював раніше сам Арестович у коментарі Радіо Свобода.
Після 24 лютого він стрімко заполонив своєю присутністю інфопростір та розділив суспільство навпіл у ставленні до себе: для одних став «найбільшим заспокійливим», для інших – «найбільшим подразником».
«Навіть у нас від нього була втома один період, бо його реально було дуже багато», – зізнався він.
А ось як пояснює суперечливі настрої суспільства щодо себе сам Арестович.
«Я – специфічна особа. Маю дивну рису: підсвічувати в людях найбільш проблемні місця. Це – риса справжнього терапевта. Тому якщо у людини чи суспільства є проблеми, то і реакція жвава. Це – явище «психологічного переносу», коли клієнт або хоче вбити психотерапевта, або у нього закохується», – зазначив він у коментарі Радіо Свобода.
На відміну від Подоляка, який, як кажуть у команді Зеленського, в ОП «реально працює», Арестовича на Банковій сприймають як «такого собі фрілансера».
«Тому ми з нього менше і питаємо. З іншого боку, відмазатись від його заяв часто буває важко, бо люди його сильно асоціюють з нами. Але, якщо чесно, більшість заяв Арестовича корисні для нас. Чому? Ну, він провокує дискусії, і ми можемо простежити настрої у доволі політично стерильному під час війни суспільстві. Та й шкоди від цього особливо немає, бо всі суперечки навколо його заяв зазвичай закінчуються на рівні фейсбуку», – переконаний один із впливових співрозмовників Радіо Свобода у команді президента.
«У мене питання до всіх тих людей, які жваво реагують на мої слова: а чому ви всі мої заяви проектуєте одразу на себе? Це ж –крайній ступінь нарцисизму! Набагато більший, ніж у мене! Тільки я до свого нарцисизму ставлюсь іронічно, а ви до свого – занадто серйозно. То, можливо, це і треба було виявити, щоб показати суспільству деякі недопрацювання?» – зазначив він у коментарі Радіо Свобода.
Чи не найбільшою користю від Арестовича у команді президента вважають його щоденні вечірні ефіри з правозахисником Марком Фейгіним. Кажуть: завдяки ним Україна може впливати на російське суспільство у потрібному руслі.
Сам Арестович теж називає ці ефіри своїм «потужним інструментом».
«Їх розбирають на цитати, їх продивляється щонайменше кілька мільйонів осіб з різних країн. І там я доношу проаналізовані повністю протягом дня тенденції, дані. Це дуже потужно працює», – вважає він.
«Доброволець»
Поки Олексій Арестович працює на завоювання інформаційного простору росіян, інший радник Андрія Єрмака – Сергій Лещенко – зайнявся розвінчуванням фейків їхньої пропаганди, щоб показати українцям та всьому світу, «наскільки Росія заряджена на цю війну» і «наскільки примітивними є її пропагандистські технології».
Розмови про те, що колишній журналіст та ексдепутат може працювати на Офіс президента або безпосередньо у ньому, регулярно з’являлись ще до широкомасштабного російського вторгнення. Але їх неодноразово заперечували: як на Банковій, так і сам Лещенко.
«Я не працюю в Офісі президента. Але я б хотів, щоб вони мене покликали – і я декілька разів прокачав їхніх депутатів так, щоб вони не сиділи ображеними і приниженими на ефірах, де їх просто знищують», – наголошував Лещенко 19 листопада 2021 року.
Врешті-решт він і справді розпочав відкриту співпрацю з ОП вже після 24 лютого 2022 року.
«Чесно кажучи, я не дуже розумію, чому саме Лещенка навантажили спростуванням фейків. Хоча, можливо, це тому що він колишній журналіст, до якого була велика довіра. Але зараз він – класичний блогер, може сам цікаву інформацію знаходити, розкручувати, часто буває в місцях якихось подій», – зазначив Радіо Свобода впливовий співрозмовник з Банкової.
Сам Лещенко каже, що свою допомогу Офісу президента запропонував сам.
«28 лютого я зв’язався з Андрієм Єрмаком із запитанням, чи потрібна моя участь і присутність як людини, яка має досвід та певні знання у сфері інформаційної політики. Він сказав, що буде радий мене бачити. 28 лютого я виїхав вечірнім потягом зі Львова (де був у справах «Укрзалізниці») до Києва, а вже 1 березня був у Офісі президента та почав працювати», – пригадує він у розмові з Радіо Свобода.
За словами Лещенка, указ про його призначення на посаду позаштатного радника Андрія Єрмака з’явився 3 березня, а сам він протягом усього цього часу займається не лише розвінчуванням російських фейків, а й багатьма іншими ініціативами.
«Я виступив автором ідеї, щоб активніше залучити свого старого товариша Майкла Макфола до роботи на підтримку України, і це було зроблено. Допомагав контактувати з різними діячами світової культури (Міла Куніс, Ештон Кутчер, Анджеліна Джолі). Допомагав у підготовці певних виступів президента перед парламентами чи на публічних заходах. Загалом дуже багато активностей мною було ініційовано і реалізовано», – розповів Лещенко Радіо Свобода.
То що не так із комунікацією Офісу президента?
Головних причин щонайменше три:
- на Баковій використовують методи комунікації, які працювали на початку війни, але не відповідають нинішнім інформаційним потребам українців;
- спікери ОП почали робити заяви, що йдуть в розріз із заявами інших представників влади;
- Офіс президента занадто зосередився на роботі із зовнішньою аудиторією (насамперед російською) та забув про українську.
Про усе це говорить експертка з питань інформаційної гігієни Оксана Мороз.
«Багато з того, що говорить, наприклад, Арестович чи Подоляк, потрібно чути російській аудиторії. Але в ОП не врахували ключовий фактор: це так само чує і українська аудиторія, а у неї ця інформація викликає протилежну реакцію. А з внутрішньою аудиторією в ОП зараз особливо ніхто не працює», – наголошує вона.
Таке зауваження у Офісі президента називають «слушним». Кажуть, що й самі це вже помітили та обіцяють змінити підхід у комунікації.
«Ми з Подоляком якраз зараз (21 червня – ред.) говорили на тему перебудови інформаційної політики, щоб знову почати спілкуватися більше з українськими ЗМІ. Будемо виправлятись. Кажу насамперед про себе (і можу сказати за Подоляка теж)», – зазначив у коментарі Радіо Свобода Олексій Арестович.
А поки цього не сталось, для українського суспільства існує низка загроз, вважає експертка з питань інформаційної гігієни.
«Аудиторію буде намагатись відвойовувати російська пропаганда, щоб розколоти і дезорієнтувати людей. І Росія вже пішла у ці приховані інструменти: інформаційно-психологічні спецоперації, блогери (типу Варламова, Латиніної та інших), які тихцем розхитують українське суспільство», – каже Мороз.
Є і ще одна проблема, додає вона: надмірна заколисаність українців на емоціних гойдалках, на яких їх від 24 лютого тримали представники Офісу.
«Якщо у нас (не дай Боже) буде наступний етап наступу, люди просто не будуть в це вірити, не реагуватимуть на інформацію про загрозу, бо їх занадто розхитало на гойдалках, які періодично влаштовує Арестович (коли то добре, то погано через день)», – вважає Мороз.
А от Арестович проблеми у своїх заявах не бачить.
«Ну, як ви думаєте: людина, яка керує Школою риторики і 24 роки у спецслужбах, розуміє, що каже, і свій ступінь відповідальності?» – відповідає на такі закиди він.
Чи має бути відповідальність за слова?
Трапляється і так, що окремі заяви, озвучені радниками голови ОП, інколи не зовсім відповідають дійсності.
Наприклад, Олексій Арестович визнає, що «неодноразово спростовував інформацію, яку за попередніми даними сам і давав».
Водночас у нього є питання і до своєї аудиторії.
«Що заважає суспільству критично перевіряти інформацію? Я постійно всім кажу: «перевіряйте», «за попередніми даними», «це треба уточнити»… До того ж, вісім років я даю по кілька коментарів на день і жодного разу (жодного!) не дали мою цитату так, як вона була сказана. Про заголовки я вже мовчу. То до кого ж тоді питання?» – запитує Арестович.
«Відповідальність може бути виключно на політичному рівні, коли в ОП вирішать, що хтось із цих людей приносить більше шкоди, ніж користі, і звільнять їх», – пояснює експерт з конституційного права та політики Богдан Бондаренко.
Головна проблема, на його думку, тут лежить у іншій площині.
«Питання у тій легітимності, яку журналісти, експерти, суспільство надають словам цих людей. Треба розуміти, хто із них і що саме може коментувати, у чому може бути компетентним», – пояснює Бондаренко.
Але в Україні, констатує він, такий підхід не працює, тож словам радників голови ОП часто надають більше ваги, ніж має бути, а самі вони мають більше уваги, ніж передбачає подібна посада (і це уміло використовує на користь собі Офіс президента).
Загалом, додає він, про правовий статус та правові обов’язки радників голови ОП українське суспільство може лише здогадуватись, бо в законодавстві про такі речі не йдеться.
Підтримайте проект на Patreon
