«Він садить дерева для наступних поколінь», – писав давньоримський поет Цецилій Стацій. Ця фраза описує ідею далекоглядного лідера, який зосереджений на віддаленому майбутньому після свого власного життя. Ці слова можна застосувати до Віктора Ющенка, який цього тижня відсвяткував свій 67-й день народження – третього президента України, якого так часто паплюжили та досі погано розуміють.
Джерело: Радіо Свобода.
Як людина, яка проводила багато опитувань фокус-груп в Україні з 2004 року, я можу підтвердити, що Віктор Ющенко викликає дуже змішані емоції. Щоразу, коли я запитував українців про їхні враження від Ющенка, найпоширеніші відповіді варіюються від ностальгії за Помаранчевою революцією до гіркого розчарування. Жоден лідер до нього не надихав українців так, як Ющенко. Ніхто не наважувався дати їм надію. Проте з великими надіями приходять великі очікування.
Ющенко вступив на посаду на початку 2005 року, на хвилі історичних змін та драматичних подій. За декілька місяців до того, він пережив замах через отруєння, провів агітаційну кампанію у всій Україні, очолив загальнонаціональні протести проти фальсифікації президентських виборів, і врешті виграв повторний другий тур виборів поки весь світ вражено спостерігав.
Очікування були астрономічні. З першого дня його президентство оголосили закінченням тиранії та початком руху України до членства в Європейському союзі.
Проте не всіх захопила ця ейфорія. Більш розсудливі спостерігачі згадали цитату Вінстона Черчилля після битви за Ель-Аламейн у 1942 році. Тоді британський воєнний лідер намагався зменшити очікування словами: «Це не кінець. Це навіть не початок кінця. Але це, можливо, кінець початку».
Понад 10 років після того, як він залишив посаду, зараз до болю очевидно, що президентство Ющенка ознаменувало лише кінець початку важкого шляху України до Європи.
Саме коли Ющенко був президентом, країна почала розвивати справжні демократичні традиції та дистанціюватися від авторитарної політичної культури пострадянського простору. Упродовж цього 5-річного періоду інкубації для крихкої української демократії, свободи преси та права на чесні вибори належно культивувалися та зміцнювалися.
Україна зробила європейський вибір
Помаранчева революція, яку Ющенко очолив у 2004 році, була про те, щоб Україна зробила вибір стати українською, а не російською.
Десять років по тому, Євромайдан, також відомий як Революція гідності, був про те, щоб Україна обрала європейську цивілізацію замість євразійської альтернативи, якій надавали перевагу в інших країнах колишнього СРСР.
Зрозуміло, що без Помаранчевої революції не було б Євромайдану. Українське громадське суспільство, медіа та політична культура не були б достатньо зрілими щоби перемогти тиранію режиму Януковича.
Одним із найцитованіших докорів на адресу Ющенка був міф про те, що він сприяв поверненню Віктора Януковича до влади, спочатку як прем’єр-міністра у 2006 році, і врешті як президента у 2010 році. У 2006 році Ющенко лише виконав свій конституційний обов’язок, коли подав на розгляд кандидатуру парламенту. Ніхто не вітає недосконалу Конституцію України, але демократичні норми вимагають дотримання закону навіть якщо це не відповідає власним інтересам людини.
У 2010 році, коли Янукович переміг Юлію Тимошенко аби здобути президентство України, Ющенко вирішив не підтримати жодного кандидата. Він зробив це з упевненістю, що виховав націю, яка тепер була здатна захищати свої права без необхідності згуртування якимось одним лідером. Ющенко посадив і вирощував дерево української демократії.
Це не єдине дерево, яке посадив Ющенко з розумінням того, що пожинати плоди буде інший лідер у подальші роки. Православна церква України (ПЦУ) здобула визнання своєї незалежності трохи більше двох років тому, але саме Ющенко вперше пропагував цю ідею й майже зумів її здійснити ще у 2008 році.
Сьогодні органи місцевого самоврядування користуються перевагами децентралізації, але саме спроба адміністративно-територіальної реформи Ющенка у 2005 році стала чорновим планом цього успіху.
За останній місяць, проти Віктора Медведчука, головного українського союзника Володимира Путіна, запровадили низку урядових санкцій. Проте саме Ющенко був достатньо сміливим для того, щоби спочатку зробити Медведчука персоною нон-ґрата, тоді коли той мав набагато більше впливу в Україні, ніж зараз.
Коли Росія вторглася в Грузію в серпні 2008 року, саме Ющенко полетів до Тбілісі щоби підтримати грузинів та попередити світ, що наступною буде Україна. Його застереження здійснилися через шість років.
На американському Дикому Заході була приказка про те, що «першовідкривачі приймають усі стріли». Доля Ющенка нагадує, що на «Дикому Сході» України в 1990-х і 2000-х роках ситуація не відрізнялася.
Ющенко увів в обіг гривню та вселив довіру інвесторів до України
Економічно, Ющенко залишив невитравний слід в історії країни задовго до того, як став президентом, адже він увів в обіг національну валюту – гривню.
Він також знизив інфляцію з 10 тисяч відсотків до менше від десяти відсотків і став першим прем’єр-міністром, який вчасно сплачував державні зарплати.
Як президент він провів найвигіднішу приватизацію в історії України. Продаж «Криворіжсталі» у 2005 році приніс до державного бюджету більше грошей (5,6 мільярда доларів США), ніж усі попередні приватизації разом узяті в Україні.
Ще важливіше те, що ВВП зростав у середньому на 5 відсотків упродовж перших чотирьох років президентства Ющенка. Цьому сприяли десятки мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій (ПІІ) протягом терміну Ющенка, що набагато менше від минулорічних 200 мільйонів доларів ПІІ. Якщо коротко, Ющенко вселив довіру інвесторів до України.
Криза 2008 року спричинила економічні муки у всьому світі, але саме Віктор Ющенко став однією з головних політичних жертв. Різкий економічний спад, що відбувся за кризою, зіграв важливу роль у його кінцевій поразці на виборах 2010 року.
З огляду на минуле, стає зрозуміло, що найбільшим внеском Ющенка була популяризація ідеї бути українцем. Уперше було модно «думати як українець», бути українцем і з гордістю святкувати українську спадщину.
Дехто навіть називає його президентство «романтичним періодом» у сучасній українській історії. Вони бачать це як час, коли ідеалізм мав значення.
Ющенко з мудрістю розумів, що нація має знати свою історію, шанувати свої традиції та зберігати свою мову та культуру. Від реставрації історичних будівель до успіху у зміні вітчизняного та міжнародного усвідомлення Голодомору, спадщина Ющенка триватиме ще довго після його життя. Він справді посадив багато дерев, «для наступних поколінь».
Браян Меффорд – директор Wooden Horse Strategies, консультаційної компанії з урядових зв’язків та стратегічних комунікацій у Києві. Він є старшим науковим співробітником «Антлантичної ради» (Atlantic Council), американського неурядового аналітичного центру.
Підтримайте проект на Patreon
