Альтернатива дуже проста. Це не вибір між мовчанням та спокійним існуванням. Це альтернатива між еміграцією або тюремним ув’язненням.
Тепер і Ксенія Собчак змушена була буквально втікати з Російської Федерації. У той час, коли у її заміському будинку спецслужби проводили обшуки, а її найближчих помічників затримали та, ймовірно, найближчим часом, будуть запроторені у СІЗО. Звісно, для того, аби давати свідчення проти Ксенії Собчак.
Що ж трапилося? Чому Путін цього разу вирішив репресувати представницю однієї з найближчих йому упродовж всією його біографії родин? Адже батько Ксенії Анатолій Собчак був, можна сказати, політичним ментором Путіна у перший період кар’єри майбутнього російського президента. Це саме та людина, за якою Путін носив валізи. І питання навіть не в тому, чи не наглядав Путін за Собчаком за дорученням КГБ СРСР, чи справді знайшов роботу у Санкт-Петербурзькій мерії після завершення служби в КГБ. Але зв’язок між Путіним та Собчаком очевидний. Путін навіть сприяв, вже в часи незалежної демократичної Росії, втечі Собчака у Париж тоді, коли йому, вже колишньому меру Санкт-Петербурга, загрожувало кримінальне переслідування. Між іншим, можливо, що саме він міг сприяти тепер втечі самої Ксенії Собчак.
Але, як і у випадку з Анатолієм Собчаком, — це квиток в один кінець. Собчак міг повернутися до Росії практично одразу після того, як Путін став президентом РФ. Але небавом помер за досі нез’ясованих обставин від серцевого нападу у Калінінградській області.
Ксенія Собчак, якщо її справді звинуватять в організації злочинного угруповання, зможе повернутися до Росії, ймовірно, вже після завершення епохи Володимира Путіна. Тому що одна справа – дозволити втекти, а інші справа – дозволити жити.
Упродовж багатьох років Ксенія Собчак була, можна сказати, політичним спойлером Путіна, грала “альтернативу”. Її мати – Людмила Нарусова, — досі є членом верхньої палати російського парламенту – ради федерації. Так-так, це саме той член ради, який намагався запитати у колег після анексії Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, в яких же кордонах тепер перебуває Росія. І, звісно, пані Нарусова не отримала жодної втямливої відповіді. Бо члени верхньої палати досі не знають, де тепер закінчується кордон їхньої терористичної батьківщини. Але навіщо про це питати уголос?
Те, що Собчак більше немає місця у Росії, свідчить, що немає місця в Росії й тому путінському режиму, який діяв до 24 лютого 2022 року. До початку великої війни з Україною той режим ще передбачав певні можливості дискусії навіть з принципових питань свого існування. Так, звісно, не можна сумніватися у територіальній цілісності Російської Федерації і казати, що Крим – частина України, але, можна було озвучувати певні сумніви у доцільності операції з окупації Криму. Так, жодним чином не можна повпливати на переобрання Путіна президентом незчисленну кількість разів, зате можна говорити про те, чи занулення термінів президентства справді відповідає інтересам Російської Федерації. Так, очевидно, радикальним, на думку влади, медіа немає місця у російському інформаційному просторі, але Эхо Москвы чи навіть Новая газета ще можуть існувати.
Після 24 лютого все змінилося до невпізнання. Авторитаризм остаточно став тоталітаризмом. Володимир Путін однозначно перетворився в Адольфа Гітлера. А диктатору такого рівня геть не потрібні навіть спойлери, які колись демонстрували його готовність якщо не вислуховувати альтернативні думки, то принаймні терпіти його.
Зараз будь-яка альтернативна думка, та навіть присутність у Росії людей, які колись висловлювали альтернативні думки, не подобається владі. Вона робить все, щоб витиснути цих осіб за межі РФ. Або ж якщо ці люди не бажають “витискатися”, то посадити їх. Альтернатива дуже проста. Це не вибір між мовчанням та спокійним існуванням. Це альтернатива між еміграцією або тюремним ув’язненням.
Випадок зі Ксенією Собчак також має бути наочним прикладом для всього російського суспільства. Якщо Путін не пожалів Собчак, — ну, добре, дав їй можливість виїхати через Білорусь, — то людям, менш близьким до нього історично, він точно такого шансу вже не дасть. Не варто думати, що відмовчавшись, ти виживеш. Ні! Мовчання – вже не золото, воно просто відтермінування вироку.
Джерело: Еспресо.Захід.
