Сара Бейкер: жінка, яка врятувала 90 000 немовлят

На початку XX століття мало хто вірив у те, що більшість хвороб спричинюють бактерії і що їхньому поширенню можна запобігти. Втім, одна жінка змінила цей погляд назавжди – і врятувала життя тисяч людей.

Джерело: ВВС.

“Район смертників” – так називали нью-йоркські інспектори охорони здоров’я Нижній Іст-Сайд на Мангеттені сто років тому.

Переповнені багатоквартирні будинки, антисанітарія і брак соціального забезпечення зробили місце розсадником черевного тифу, кору, дизентерії та інших заразних хвороб.

Департамент охорони здоров’я Нью-Йорка не докладав жодних зусиль, щоби покращити ситуацію в районі.

Однак у 1908 році департамент відкрив перший у країні Відділ дитячої гігієни, який очолила Сара Жозефіна Бейкер.

Вона одразу звернула увагу на умови життя мешканців Мангеттену. Бейкер відкрила чисті молочні кухні, відправила у район освічених медсестер та почала навчати матерів основ гігієни і догляду за немовлятами.

Дитяча смертність за тих часів була ганебно високою для одного з найсучасніших міст Америки. Третина дітей в Нью-Йорку помирала до п’ятирічного віку, а півтори тисячі немовлят – щоліта.

Насправді цифри могли бути ще вищими. Коли Бейкер взялася за роботу, вона виявила, що статистика враховувала далеко не всі випадки дитячих хвороб, а інспектори перевіряли не всі райони міста.

Протягом 30 років своєї кар’єри в галузі охорони здоров’я Бейкер зосередила свої зусилля на навчанні догляду за дітьми, розробила програми допомоги дітям-сиротам та запровадила моніторинг шкіл та дитячих установ.

Коли у 1930-х роках Бейкер вийшла на пенсію, журналісти підрахували, що завдяки її праці близько 90 тис. немовлят Нью-Йорка залишилися в живих.

Нижній Іст-Сайд Мангеттену, як і решту Нью-Йорка, більше не називали “районом смертників”. Незабаром інші американські міста також запровадили програми охорони здоров’я за зразком Нью-Йорка.

Початок кар’єри

Уродженка Нью-Йорка, Бейкер обрала медицину не стільки з бажання робити добро, скільки як спосіб заробити гроші для своєї родини. Її брат і батько померли, залишилися мама і молодша сестра Мері.

1898 року вона отримала диплом Жіночого медичного коледжу при Нью-йоркській лікарні та вступила до інтернатури бостонської лікарні для жінок і дітей у Новій Англії.

Після інтернатури Бейкер повернулася до Нью-Йорка, де 1902 року почала працювати інспектором департаменту охорони здоров’я за сумісництвом.

Хоча система охорони громадського здоров’я лише зароджувалася, співробітники нью-йоркського департаменту були вже добре обізнані у бактеріології та мали інструменти для боротьби із заразними хворобами.

У XIX столітті французький хімік Луї Пастер розробив теорію мікробів, яка продемонструвала, що мікроорганізми та їхнє розмноження можуть спричиняти захворювання.

Спираючись на його працю, німецький лікар Роберт Кох довів, що певні мікроорганізми дійсно можуть бути причиною хвороби. Він визначив бактерію Bacillus anthracis, відповідальну за сибірську виразку.

Незабаром вчені виявили й інші мікроорганізми, які спричинюють туберкульоз, холеру, черевний тиф та чуму. Замість того, щоб просто лікувати симптоми, тепер медики могли запобігати деяким заразним захворюванням.

Інспекцію шкіл, яку проводив департамент, Бейкер назвала “суцільним фарсом”, вона була обурена недбалістю та корупцією інспекторів.

У 1907 році Бейкер перевели на посаду помічника Комісара з питань охорони здоров’я, і вона зайнялася питанням, яке цікавило її найбільше – здоров’ям немовлят і дітей.

А через рік вона очолила Бюро дитячої гігієни при департаменті охорони здоров’я Нью-Йорка.

Це був перший такий відділ у США, створений для подолання дитячої смертності. Бейкер також стала першою жінкою в країні, яка обійняла посаду такого рівня у великому муніципалітеті.

Повноваження Бейкер поширювалися на все місто, але вона в першу чергу приділила увагу іммігрантським кварталам Мангеттену.

Через погані житлові умови, бідність та антисанітарію більшість соціальних працівників не вірили, що цим людям можна якось допомогти.

Але Бейкер вважала інакше. Вона була переконана, що якщо матерів навчити сучасного догляду за немовлятами, більшості дитячих смертей можна запобігти.

Сьогодні це здається очевидним, але сто років тому профілактична медицина в громадському здоров’ї була новинкою.

Бейкер почала відправляти до родин з новонародженими медсестер, які навчали матерів правил гігієни, пояснювали, як годувати грудьми, щоби уникнути зараження, вчили сповивати малюків легкими пелюшками влітку, наполягали на частому купанні і провітрюванні помешкань.

Ці на позір незначні зміни принесли помітне зниження дитячих смертей вже протягом першого літа. А до 1911 року рівень смертності немовлят в цілому Нью-Йорку знизився на 40%.

Для тих, хто не міг годувати грудьми, вона розробила дитячу суміш і безкоштовно видавала її. Бейкер також домоглася ліцензування акушерок для допомоги в пологах жінкам, яким було незручно з лікарями-чоловіками.

Вона створила “Лігу маленьких матерів”, де навчала дівчаток від 12 до 16 років доглядати за своїми молодшими братами і сестрами, поки батьки працювали.

У той час “маленькі матері” отримували кращу освіту з охорони здоров’я, ніж більшість студентів-медиків. У 1915 році в Лізі було 25 тис. дівчат.

Програми профілактики здоров’я та гігієни дітей Бейкер були безпрецедентними. Але вона також зробила суттєвий внесок у розуміння того, що немовлятам потрібен емоційний догляд.

Тоді Бейкер вирішила спробувати щось нове – вона почала відправляти немовлят у родини Нижнього Іст-Сайду. Материнська любов і профілактичний догляд за системою Бейкер зробили диво – смертність дітей скоротилася вдвічі.

Сара Жозефіна Бейкер першою науково довела, що любов дітям потрібна в прямому сенсі для виживання.

Всупереч поширеній тоді думці про те, що матері повинні виховувати в дітях самостійність якомога раніше, Бейкер виявила, що ніщо не може компенсувати малюку брак емоційного зв’язку.

Сукупний успіх програм Бейкер був приголомшливим. До 1923 року рівень дитячої смертності у Нью-Йорку був нижчим, ніж у будь-якому іншому великому місті США або Європи.

35 американських штатів запровадили програми здоров’я матері і дитини, розроблені Бейкер.

Подальші реформи

Бейкер пішла далі. Разом з однодумцями реформаторами в охороні здоров’я та кількома членами Конгресу, вона підтримала Закон Шеппарда-Таунера про створення федерального фінансування допомоги матерям і дітям.

Одним з палких противників програми була Американська медична асоціація (AMA). Під час дебатів у Конгресі, лікар, який представляв AMA, заявив: “Ми проти цього законопроєкту, тому що, якщо ви збираєтеся рятувати життя усіх цих жінок і дітей за державні кошти, який тоді сенс молодим чоловікам вивчати медицину?”

Бейкер не зупинила критика. “Це – найкращий комплімент”, – відповіла вона. Усі ці закиди означали лише те, що її програми працюють.

Попри те, що Бейкер не брала близько до серця критику та відвертий сексизм, одного разу їй таки довелося пережити приниження.

У 1915 році декан медичної школи Нью-Йоркського університету попросив Бейкер прочитати курс дитячої гігієни для нещодавно відкритого ступеню “доктор санітарії та громадської гігієни”.

Бейкер відмовилася, тому як жінка вона сама не мала права відвідувати цей курс.

Однак коли декан так і не знайшов нікого, він поступився правилами і дозволив Бейкер як прочитати лекції, так і пройти весь курс, щоби отримати диплом. Університет був змушений відкрити свої двері й для інших студенток.

Під час першої лекції студенти-чоловіки перебили її громовими оплесками. Те саме повторилося й після лекції. “Це не були аплодисменти подяки, це був ганебний, ворожий гул, яким проводжають непопулярну бейсбольну команду”, – розповідала Бейкер пізніше.

Впродовж 15 років кожна лекція, яку вона прочитала в університеті, починалася і завершувалася однаково.

Через їжу, яку жінка готувала для заможних родин, вона несвідомо спричинила 53 випадки черевного тифу і три смерті.

Коли Бейкер приїхала до Маллон, жінка категорично відмовилася здавати аналізи. Бейкер з поліцією знайшла жінку лише через два дні і силою відвезла її до місцевої лікарні.

Її помістили на карантин на три роки під вартою департаменту охорони здоров’я, а потім звільнили під обіцянку більше ніколи не працювати з їжею та влаштуватися прачкою.

У 1915 році Маллон повернулася до куховарства. Після чергового спалаху черевного тифу Бейкер відстежила її вдруге. Жінку помістили на карантин до кінця життя на острові Норт-Бротер в Іст-Рівері.

Бейкер пішла з посади керівниці Бюро дитячої гігієни у 1923 році, але продовжувала роботу і за межами департаменту охорони здоров’я.

Вона багато писала, опублікувавши сотні журнальних і газетних статей про охорону здоров’я та п’ять популярних книг про догляд за дітьми. Вона також заснувала Американську асоціацію гігієни дітей, президентом якої вона стала у 1917 році. А у 1935 році очолювала Медичну асоціацію жінок.

Останні задокументовані роки свого життя Бейкер провела на фермі в Нью-Джерсі зі своєю партнеркою письменницею Ідою Вілі та їхньою подругою, лікаркою Луїзою Пірс. Бейкер померла від раку у 1945 році.

Вона, без сумніву, була одним із найперших і найвпливовіших хрестоносців у профілактиці громадського здоров’я.

–Забуті генії

Попросіть когось уявити собі вченого, і багато хто побачить гетеросексуального білого чоловіка.

Так склалося історично, що тим, хто не відповідав цьому стереотипу, було набагато складніше пробитися у галузях науки, математики чи інженерії.

Проте багато людей дуже різного походження сприяли формуванню наших уявлень про життя і Всесвіт, хоча їхні історії залишилися нерозказаними. Тепер настав час це виправити.

Нова колонка BBC Future “Забуті генії” віддає належне тим, хто зробив наш сучасний світ таким, яким він є.