Близько 7 000 українських військових зазнали травм сечостатевої системи та потребують сексуальної реабілітації. На сексуальні функції впливають різні травми, зокрема, ампутації та травми спинного чи головного мозку.
Такі дані оприлюднила співзасновниця міжнародної асоціації військових реабілітологів, психологиня, сексологиня Святослава Федорець. Вона розповіла в етері “Суспільне. Спротив“, чому важливо військовим проводити сексуальну реабілітацію та чому ця тема табуйована в суспільстві.
За її словами, в Україні недостатньо розвинута реабілітація військових та цивільних, які внаслідок травм отримали порушення сечостатевої системи:
“Робота з травмованими військовими, ветеранами й цивільними — потребує комплексного підходу. На жаль, напрямок сексуальної реабілітації, він тільки розвивається у нас в країні. Міністерства, які мають займатися даними питаннями, вони чітко зазначають, що цей напрямок реабілітації не входить у сферу державних послуг. Наразі цей напрямок розвивається виключно за ініціативи громадських організацій”.
Сексуальна реабілітація військових: травми та сприйняття себе
На сексуальні функції військових можуть вплинути різні травми, наприклад:
- ампутації;
- опіки;
- травми спинного чи головного мозку;
- переломи кісток тазу.
“Характер травми може потребувати особливих підходів. Якщо це травма спинного мозку, то там можуть бути одні порушення. Якщо це ампутація, вона може не впливати безпосередньо на сексуальну функцію, але суттєво змінювати образ тіла і, відповідно, відношення людини до сексуальності. Крім того, якщо ми будемо говорити відверто, наприклад, втрата обох верхніх кінцівок може суттєво позначатися на статевому житті, і робити самозадоволення практично неможливо, тому потрібно використовувати секс-допоміжні засоби”, — розповіла сексологиня Святослава Федорець.
Також психологиня наголосила, що реабілітація статевого життя може залежати від багатьох чинників:
- від характеру ушкодження;
- від характеру стосунків у парі;
- чи є партнер у травмованого військового, чи його немає;
- чи розійшлася пара після отримання поранення у військового.
“Багато питань може виникати не в самої людини, яка одержала інвалідність, а в її партнера. Одним із напрямків роботи в сексуальній реабілітації є розмови між партнерами. Допомога спеціаліста у тому, аби провести дуже інтимні розмови про страхи, про побоювання, про ті зміни, які відбуваються в тілі. Психологи можуть допомогти тим, що вони будуть знімати табу з цієї теми”, — додала Святослава Федорець.
Операція на статевих органах
Керівник проєкту “Molfa Hub”, психолог, психотерапевт Іван Дмитрик зазначив, що кількість звернень від військових, які потребують допомоги у сексуальній реабілітації, збільшується:
“Після евакуації травмованих хлопців з поля бою для них надається медична допомога. У держави наразі немає можливості відновлювати, проводити пластику і реконструктивну хірургію статевих органів, якщо вони були пошкоджені. Цим займається якраз різні фонди. Фінансування досить вартісне, ми не можемо зараз допомогти абсолютно всім. Цей процес очікування якраз повинен супроводжуватися психологічною допомогою”.
Досвід сім’ї військового
Подружжя Віталія та Юлія Мізіних — багатодітні батьки. Військовий, лейтенант 66 бригади отримав поранення 17 травня 2022 року — російські військові вдарили ракетами по казармі навчального центру. Він вижив, але лікарям довелося ампутувати праві руку та ногу.
Чоловік розповів, що в процесі реабілітації його підтримувала дружина.
“Потрібно дати час своєму тілу і все налагодиться за допомогою лікарів. Не можна поспішати з висновками. Тобто не думати, що на цьому все закінчилося, або життя не буде більше таким насиченим, яким воно було. Ми не концентрувалися саме на тому, що щось у нас не вийде, а просто дали час саме мені, щоб тіло відновилося. Юлія сприймає мене таким, яким я є. Тобто, якщо щось було недоступно, то зараз це доступно. Якісь моменти, також якісь пози, якісь інші практики”, — розповів військовий.
Дружина військового Юлія наголосила, що важливо розвивати сексуальну реабілітацію в країні та популяризувати цю тему.
“Я не можу сказати, що процес реабілітації закінчився. Реабілітація — з нами по життю. Звертатись не було до кого, ми не знали ніяких спеціалістів, ми були терапевтами одне для одного. До нас тільки звернулися місяць тому: що ми думаємо з цього приводу, чи була з нами розмова з приводу цієї теми, чи взагалі потрібна консультація. Цим ніхто не займався, це тільки наше, сімейне. В Україні, на жаль, поки що мало хто про це говорить. Ми лише за те, щоб ця тема була розвинена, все більше ветеранів і їхніх других половинок могли звертатися за інформацією або за допомогою”, — розповіла Юлія Мізіна.
