Напередодні Нового року Ратнівський суд Волинської області засудив до шести років позбавлення волі шістнадцятирічного хлопця за підозрою у збуті 3 та 8 грамів канабісу. Поліція вважає, що припинила розповсюдження наркотиків. Адвокат наголошує на провокації зі сторони правоохоронців та оскаржував рішення.
Джерело: Громадське.
Ми поїхали на Волинь, аби почути всі версії та зрозуміти, чи є ця та подібні справи прикладом превентивної діяльності правоохоронців, особливо щодо дітей? Або ж навпаки це запроторення за ґрати підлітків, які вийдуть на волю лише через кілька років — але якими?
«Він постійно казав: “Продай, продай”»
«Я шкодую і про те, що зробив, і є образа на поліцію. Я б зараз не пішов на це. Повівся б геть по-іншому», — каже нам засуджений.
Із ним ми спілкуємось у Луцькому слідчому ізоляторі, де він очікує на апеляційне засідання. Наприкінці грудня минулого року Ратнівський районний суд Волинської області засудив його до 6 років позбавлення волі за збут канабісу. Слідство і суд погодилися з тим, що хлопець нібито двічі збував наркотики (3 і 8 грамів). І це начебто зафіксовано на відео, оскільки правоохоронці стежили за хлопцем і залучили двох дівчат — для нібито оперативної закупки.
Хлопець небагатослівний, на питання відповідає коротко. Запевняє, що на цей вчинок його спровокувала поліція, адже він раніше не продавав наркотики й не мав серед знайомих нікого, хто цим займався.
«Я не мав такої мети, щоб наживатися на чужому горі. Мене постійно підбурювала поліція на те, щоб я продав. Дівчата телефонували постійно. Спочатку я казав, що не можу, не маю. Перший раз так вийшло, що продав, а другий раз телефонують — і я кажу, що нема, нічого не можу зробити. Дав номер свого друга. Через кілька хвилин вона телефонує й каже, щоб я під’їхав. Я приїхав, побачив, як він це зробив. А потім через 15 хвилин мене “приймають”», — розповів нам засуджений.
Також він каже, що ще раніше познайомився з чоловіком на ім’я Денис, який нібито й підбурював його на злочин.
«Він постійно казав: “Продай, продай”. Потім підіслав цю дівчину. Ми раніше були з ним знайомі, гуляли разом», — пояснив хлопець.
На питання про психологічний стан відповідає коротко: «Як у тюрмі. Але я читаю книжки, дивлюся телевізор».
«Побачити свого учня в наручниках — був шок»
«Від самого початку усе це для мене стало як грім серед ясного неба. Я йшла з роботи, коли його затримували. Для мене це був шок — як вони могли? Ніхто ж нас не попереджав, не було жодної інформації в школі, я навіть не підозрювала», — розповідає нам мама засудженого підлітка. Затримали хлопця в травні минулого року, коли той їхав на скутері селом.
«В нас у селі й для дорослих особливо нема роботи, але він ходив — то дрова порубати, кавуни вивантажити, дошки поскладати, на чорницю їздив. Гроші я їм давала. До школи щодня давала кишенькові гроші, телефон купила, одяг, взуття. Коли йшов гуляти — теж давала. Можливо, не стільки, скільки хотів, але він ніколи не скаржився», — розповідає мама, наголошуючи, що її син не мав фінансової потреби вчиняти такий злочин.
У школі про затримання одразу стало відомо лише класній керівниці Наталії Миколаївні, оскільки її хлопець назвав серед тих, кого хотів би бачити на допитах. Вона пригадує, що до першого судового засідання не знала, в чому саме підозрюють її учня.
«Побачити свого учня у наручниках, ці очі — це було дуже боляче. Це був шок», — каже вчителька. Вона запевняє, що в хлопця не було проблем удома чи в класі, і навіть після затримання однокласники ставились із розумінням. Характеризує хлопця лише позитивно та каже, що він мав великі здібності до навчання, але не хотів їх застосовувати.
На думку виховательки, в такому віці діти дуже легко піддаються на вплив ззовні, що могло статись і в цьому випадку.
«Їм у такому віці завжди дуже хочеться стати дорослими. І ми завжди кажемо, щоб вони не поспішали в доросле життя, побули ще дітьми. Завжди ми також кажемо про взаємини з дорослими людьми — не входити в довіру. Оскільки вас використають у своїх цілях, і ви цього навіть не зрозумієте», — каже Наталія Миколаївна.
Друг та сусід засудженого Олександр також не виключає, що хлопець свого часу потрапив у погану компанію.
«Не було жодних передчуттів, що він спіткнеться, піде не тією дорогою. А потім у мене то те, то те сталось, я почав пропадати з дому. І помітив, що трохи не такий сусід уже. І вже після затримання я в нього питав, чи навчило його життя. Він сказав, що так, зрозумів, що це погана справа й не варто такого більше робити. Що саме призвело до таких дій, чому почав цим займатися — не казав. Але говорив, що визнає», — каже Олександр.
Він переконаний, що вирок просто зламав плани й життя хлопця.
«З одного боку, ця стаття необхідна. А з іншого — для дитини завелика. Поламати їй усе життя. Він уже й нікуди не вступить, і там буде лише одна дорога», — каже друг засудженого.
«Шкода дитину. Так, ми розуміємо, що є злочин, порушення закону. Але яким він звідти вийде? Чи не зламається життя дитини? Але я не юрист, не можу давати всьому цьому оцінку», — каже Ігор Рудчик, директор школи, де навчається засуджений.
Тітка хлопця нам розповіла, як після оголошення вироку він просив вибачення у мами: «Коли в залі суду оголосили вирок, а потім мама ще передавала документи, то він зі сльозами на очах казав: “Вибач, мамо”. Бо розуміє, як вона все це переживає, розуміє, що буде 6 років зламаного життя. Розуміє ж хлопець, що не в санаторій поїхав».
«Через два роки він піде у звичайну колонію — і яким вийде?»
Адвокат засудженого Віталій Жуковський розповідає, шо коли його підзахисному ще було 15 років, із ним нібито почав спілкуватися хлопець на ім’я Денис, який працював на поліцію.
«Людина на ім’я Денис пригостила його наркотиками й залишила їх у нього на зберігання. Потім він зателефонував моєму підзахисному і попросив передати їх дівчині, яка йому зателефонує. А вона за це лишить гроші. Вдруге вже він нічого не брав, не залишав і, відповідно, не міг збути цю речовину», — розповів адвокат.
Саме цей перший епізод визнав хлопець, хоча адвокат просив у суду його виправдати. Другий епізод, який інкримінували підлітку, він заперечив, запевняючи, що просто перебував поряд.
«Він визнавав, що першого разу був (передавав наркотики — ред.). Просив не позбавляти його волі за перший епізод. Щодо другого епізоду — на відео чітко видно, що він не брав гроші, не збував і не передавав наркотики», — розповів нам Жуковський.
В апеляційній скарзі, яку адвокат скерував до суду, він наголошує на двох порушеннях: незаконному затриманні та провокації злочину.
За словами Жуковського, дівчата, які нібито домовлялися з хлопцем про купівлю канабісу, співпрацювали з поліцією. Це підтвердив і слідчий ратнівської поліції Іван Костючик у коментарі журналістам.
На думку адвоката, саме про провокацію, а не про оперативну закупівлю, свідчить те, що дівчата своїми дзвінками та проханнями спонукали його вчинити злочин. Тоді як оперативна закупівля має лише його фіксувати. Адвокат упевнений, що дії поліції були незаконними, адже правоохоронці не мають права провокувати людей на злочини. Це, зокрема, порушує позицію Європейського суду з прав людини.
Він також наголосив, що справу на хлопця завели ще тоді, коли йому було 15 років, а кримінальну відповідальність за збут наркотиків можна призначати лише з 16 років.
Слідчий Іван Костючик припустив, що суд ув’язнив хлопця, бо той відмовився співпрацювати зі слідством. Однак, за версією Жуковського, хлопець реалізував своє законне право не давати свідчення, а поліція це сприйняла як відмову співпрацювати.
У Службі у справах дітей наголошують, що в їхній практиці не було такого значного вироку.
«У моїй практиці був ідентичний випадок, не з Ратного. Але йому тоді дали кілька років умовного терміну. Тож у цьому випадку ми сподівалися хоч на умовний і, звісно, у суді підтримували його. Це зараз йому 16, а через два роки піде у звичайну колонію — і яким він вийде?», — каже представник Служби у справах дітей. Представники відвідували судовий процес.
Родичі підлітка обурені розслідуванням — вони вважають, що шукати мають тих, хто виготовляв і передавав наркотики засудженому.
«Чому не шукають тих, хто ці наркотики продає? Ось ця дитина десь їх взяла. Вдома немає — був обшук. Був також аналіз під час затримання — нічого у крові не виявили. Тобто він десь їх узяв. Він однозначно не брав за гроші. Тому що якби зникали такі гроші, вдома б помітили, а в нього однозначно нема 600-700 гривень кишенькових. Це звичайна сім’я», — зазначила тітка засудженого Олена.
Водночас вона запевняє, що не виправдовує племінника.
«Він винен у тому, що піддався на такий поганий вплив. Адже хлопець у його віці має розуміти, що погано, а що добре. Він вчинив погано, бо пішов на таке. Хоча у поліції є записи того, що його вмовляли це зробити. Це не було за один раз. Було кілька дзвінків, за яких спочатку була постійна відмова. Як він каже, “уламали” його, підштовхнули на такий вчинок», — каже тітка. А втім, додає, що вважає вирок завеликим.
«Сторона захисту перекручує»
В Ратнівському відділенні поліції більше не працює слідчий, який вів цю справу, — перевівся в інше відділення. Керівник відділення коментувати її відмовився.
У поліції Волинської області нам коротко повідомили, що вони «належним чином задокументували злочин, зібрали належну доказову базу та здійснили всебічне розслідування. Матеріали були передані до суду, прокуратура здійснювала процесуальне керівництво та підтримала обвинувачення суді. А вже таке рішення — про позбавлення волі — ухвалив суд».
«Досліджували в суді першої інстанції всі докази. І відео [вивчали], і свідків допитували. І це вказувало на винуватість засудженого в цьому провадженні», — зазначила прокурорка у справі Ірина Дикун.
«Сторона захисту перекручує. Перед другою закупкою була розмова-домовленість засудженого з легендованою особою “Панасюк” щодо збуту наркотичних речовин, було передавання частини грошей», — каже вона.
Водночас щодо «Панасюка» не була погоджена підозра, і слідчих дій щодо нього не здійснюють.
Суд першої інстанції, відповідно до вироку, не побачив у діях поліцейських підбурювання чи провокації на злочин, а також наголосив на відмові обвинуваченого співпрацювати зі слідством, що, на думку суду, може свідчити про відсутність щирого каяття.
«Одне з найгірших місць»
«Дитячі колонії — одне з найгірших місць. Там перебувають діти зі зламаною психікою, процвітає булінг, жорстоке поводження, побиття, приниження. Але дізнаються вони про це, вже коли туди потрапляють. Змусити дитину замість мультфільмів дивитися фільм про виправні колонії? Батьки цього не роблять. А працівники поліції часто нехтують виховною роботою», — каже адвокат засудженого та запевняє, що, на його думку, справа його підзахисного — боротьба за високі показники в роботі.
Цього не виключають і рідні хлопця.
«Дуже обурює, що все так відбувається. От поліція дізналася від самого початку, що дитина опинилася в якійсь поганій компанії. І чому не повідомити школі чи в певні інстанції, де з ним будуть спілкуватися, чому не повідомити мамі? Одразу затримали — і все. Це стрес, шок», — каже нам тітка підлітка Олена.
Під час досудового розслідування щодо неповнолітніх Кримінально-процесуальний кодекс передбачає додаткові гарантії, каже нам юрист Дмитро Мазурок, який спеціалізується у таких справах:
«Обов’язкова участь адвоката, залучення законного представника (батьків), психолога, педагога. Слідчий та суддя повинні пройти спеціальну підготовку, щоби працювати з неповнолітнім. Однак у реальності це — просто формальність. Жодної ґрунтовної підготовки слідчих та суддів у роботі з неповнолітніми немає. Участь педагога та психолога формальна. Люди губляться, йдуть за вимогами правоохоронців і не знають, для чого вони в процесі, як заперечити, якщо якісь дії шкодять неповнолітньому».
У провадженні за участю неповнолітнього обов’язково мають бути встановлені умови його життя, спілкування з батьками, оточенням, присутність дорослого підбурювача, пояснює Мазурок:
«Для нашої поліції це — занадто складно. У жодному процесі я не бачив реального захисту інтересів неповнолітніх. Загроза, що неповнолітній, пройшовши крізь жорна правоохоронної та судової систем, уже не вийде нормальним, здоровою людиною, більш як реальна».
Відновне правосуддя
Начальниця Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу генпрокурора Юлія Усенко каже, що дитяча злочинність впродовж останніх років в Україні знижується. А правоохоронні органи та суди змінили підходи у роботі — в напрямі гуманізації кримінального судочинства.
«Про що свідчить зменшення вдесятеро (починаючи з 2013 року) кількості засуджених у виховних колоніях — із 890 до 90 людей. У 2018 році уряд затвердив Національну стратегію реформування системи юстиції щодо дітей. Один з її пріоритетів — нові підходи до профілактичної, соціально-виховної роботи та ресоціалізації неповнолітніх, які схильні до протиправної поведінки або вже вчинили правопорушення», — зазначила Усенко.
Зокрема, йдеться про запровадження стандартів роботи із засудженими, їх адаптації до життя після звільнення, розвиток центрів соціальної адаптації, соціальні послуги та інтеграцію до громади.
«Питання навіть не в умовах утримання у виховній колонії, яка за останні роки зробила кроки до позитивних змін. А в місцях попереднього ув’язнення, де дітей можуть утримувати до набрання вироком законної сили до 3 років, оскільки судовий розгляд справ тривалий», — каже Юлія Усенко.
За її словами, в СІЗО немає особливих умов для неповнолітніх, окрім окремого утримання та забезпечення навчального процесу. Бракує фахівців із навчально-виховної та психологічної роботи, а просвітницька робота зводиться лише до богослужінь.
«Із перших днів у місцях несвободи діти отримують “кримінальний досвід” — на жаль, іншої альтернативи там немає», — додала Юлія Усенко.
За її словами, саме тому прокуратура підтримує ініціативу так званого відновного правосуддя для неповнолітніх. Воно, власне, є другим шансом для тих дітей, які помилилися, і такий проєкт працює з 2020 року на всій території України.
Відновне правосуддя наразі пілотується Міністерством юстиції та має на меті звільнити від покарання тих, хто визнав провину і вчинив нетяжкий злочин вперше.
«Ми досліджуємо альтернативні заходи впливу на неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення. Такий досвід є в інших країнах, але для його впровадження потрібні зміни до законодавства», — сказала Усенко.
Заступниця міністра юстиції Олена Висоцька зазначила нам, що робота з неповнолітніми перебуває під їхньою особливою увагою.
«Неповнолітніх, які відбувають покарання у виправних колоніях, відносно небагато — до 100 осіб. Вони перебувають окремо від дорослих, тому вплив в’язничної субкультури на них значно менший, ніж на молодих людей, яким 19-25 років. Ми реформуємо систему та законодавство, щоб суди застосовували до неповнолітніх позбавлення волі у виняткових випадках, і частіше застосовували альтернативні санкції — такі як пробаційний нагляд, громадські або суспільно-корисні роботи», — зазначила Висоцька.
Тим, хто все ж потрапив до місця несвободи, визначають корекційні програми.
«Це й оформлення документів (в разі необхідності — паспорт і код), й отримання середньої вищої освіти, організація корисного дозвілля, зайняття спортом, гуртки тощо. Ми запрошуємо відомих людей на майстер-класи або просто мотиваційні зустрічі для неповнолітніх і в СІЗО, і в колоніях. Щоб ці діти розуміли, що на волі чесне життя без злочинів може бути успішним і щасливим», — сказала Олена Висоцька.
«Якби не було судимості, пішов би в пожежники»
Сам хлопець, спілкуючись із нами в СІЗО, висловлював сподівання, що вирок скасують. Насамперед хоче завершити шкільне навчання.
У школі теж сподіваються, що він таки зможе завершити з ними 11 клас.
«Ми хочемо, щоб він склав ЗНО, закінчив 11 класів, ми ж йому замовили атестат», — каже Наталія Миколаївна.
«Якби не було судимості, я б пішов навчатися на пожежника. Бо так подобалося мені ще з дитинства», — каже засуджений хлопець.
25 березня Рівненський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та скерував справу на початковий розгляд. Хлопця звільнили з-під варти під особисте зобов’язання.
Але історія школяра з Волині непоодинока. Минулоріч в Україні було близько 100 засуджених неповнолітніх. Як складеться їхня доля після відбуття покарання? Чи націлена наша пенітенціарна система на перевиховання підлітків? Про що думають правоохоронці, коли запроторюють дітей за ґрати, — про показники своєї роботи чи про зменшення злочинності?
