Українська для Зеленського: вчитель розповів, як став мільйонером

Хто з українських публічних персон добре володіє українською, а кого змусить це зробити мовний закон? Звідки в українців неприязнь до всього українського? Чи може вчитель заробляти мільйони?

OBOZREVATEL побував у найвідомішого вчителя української – доцента Київського університету Грінченка, завкафедри Технічного ліцею КПІ, автора понад 50 підручників Олександра Авраменка – і дізнався, як живе єдиний у нашій країні вчитель-мільйонер.

“Зеленський про президентство не говорив – казав, планує знімати кіно українською мовою”

Світла квартира в добротній висотці поблизу Київського залізничного вокзалу. Стильні сучасні меблі, на стінах – яскраві картини, що нагадують ілюстрації з дитячих книжок, на полицях – підручники та посібники. За словами пана Олександра, це квартира-офіс, куди приходять учні, а мешкає він у передмісті – в Бучі. Одразу питаю, чи тут займався з Володимиром Зеленським – тоді ще не президентом, а актором. Бо саме Авраменко навчав майбутнього гаранта української мови.

– Де тільки не займалися! – відповідає пан Олександр. – І в аеропорту в Борисполі, і в Межигір’ї… У нього – свої гастролі, поїздки, у мене – свої. Найчастіше це було в офісі “Кварталу-95” на Лук’янівці. Два роки він навчався, проте не систематично. П’ять-сім занять – і три місяці або навіть пів року перерва. Потім знову три-чотири – і знов пауза. А для результату потрібна система. Я говорив йому: якщо прочитати книжку, як накачати м’язи, вони не виростуть, треба йти тренуватися – тоді щось буде. Так само і з мовою: треба систематично говорити нею.

– Цікаво, як відбувалися заняття. Як у школі: “Розгортай, Вово, книжку, читай”?

– (Сміється). Брали черешні – їли черешні, розмовляли про все. Це було неформальне спілкування.

– Петро Порошенко з черешнями з’їздив до наших бійців. Зеленський теж черешні полюбляє?

– У нього на столі завжди були або ягоди, або фрукти. Іноді ми йшли на дах будівлі, щоб нікому не заважати.

– Це було ще до виборів – він говорив, чому почав вивчати українську?

– Про президентство нічого не говорив. Казав, що планує знімати кіно українською мовою. Уже був ухвалений Закон “Про функціонування української мови як державної”, я входив до складу комісії, яка його розробляла. Квоти на телебаченні мали набути чинності 2021 року – я думав, інтерес до мови пов’язаний саме з цим. А потім здогадався: мабуть, це все-таки щось більше, у політику піде.

– Важко йому було?

– Так. Взагалі, дорослих (а надто публічних людей, у яких життя розписано по хвилинах на рік уперед) дуже важко навчати. Зеленський має здібності до мов, у нього гарна акторська пам’ять і бажання є. Гальмувало те, що ані в його сім’ї, ані в оточенні ніхто українською не говорив. В офісі були люди, які знали мову, та коли ти один українськомовний, а решта 40 спілкуються російською, складно бути білою вороною.

– Слухаєте виступи президента?

– Звісно. Він іще далекий від ідеалу: м’які шиплячі, оце “шшьо” замість “що”, росіянізми, кострубаті граматичні форми… Працювати й працювати. Але його життя змусило на українську перейти, необхідність виголошувати промови державною мовою, спілкуватися зі ЗМІ. І говорить він дедалі краще: мовні м’язи тренуються.

– Не дзвонить – позайматися?

– Не до уроків, мабуть. Базові моменти я дав, решта прийде з практикою.

– Вам не здається, що манерою говорити Зеленський нагадує Леоніда Кучму? Так само оглушує закінчення слів…

– Кучма їх узагалі ковтав! Але щось схоже є.

“Мова Тимошенко? Спаси і сохрани!”

– Хто з політиків гарно говорить українською?

– Сергій Головатий, але ж він зараз не політик, працює в суді… (Задумався). Політиків не пригадаю, напевно. Узагалі, мені подобається, коли людина, хоч і помиляється або вживає діалектні слова, робить це органічно. Згадайте покійного Кузьму Скрябіна – у нього це “всьо” так органічно звучало! Не хотілося виправляти, людина була органічна й чесна.

– Ви виклали ролик у тікток – як говорить Юлія Володимирівна…

– Спаси і сохрани! (Сміється).

Тимошенко робить три помилки в одному реченні, я їх аналізую і в кінці кажу: “Сідай, “два”. У коментах пишуть: “Та куди “сідай”, вона свої два вже відсиділа!”.

От у неї, на відміну від Зеленського, здібностей до вивчення мов, мабуть, нема, бо скільки років у політиці, а говорить усе гірше й гірше. До речі, той епізод набрав майже один мільйон переглядів! Напевно, людям цікаво, як говорять політики.

– Про телеведучих спитаю, ви ж із багатьма займалися. Хто був вашим учнем?

– Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Єгор Гордєєв – це ті, хто не приховує, що вдосконалювали своє мовлення в дорослому віці. До речі, у Зеленського запитував: “Можна говорити, що ви в мене навчалися?” – “Без проблем!”. Він дуже неформальний. Проте є публічні люди, які воліють про навчання не розповідати (це здебільшого політики).

– Так званий російський теледесант: Ганапольський, Шустер, Євген Кисельов – не зверталися?

– Ганапольський уже говорить українською, і не найгірше з-поміж усіх ведучих. Мабуть, усе-таки має значення, що він народився у Львові. А Шустер… Думаю, не заговорить, бо не вірить в успіх української держави. Мабуть, просто не асоціює себе з Україною, для нього це суто бізнес-проєкт. А як інакше пояснити, що чоловік, який знає англійську, французьку, прекрасно володіє італійською, російською, за стільки років не спромігся вивчити українську бодай на базовому рівні? Моя позиція відрізняється від тієї, яку пропагує Ірина Фаріон, але в одному я з нею згоден. Якщо ти живеш в Україні тривалий час і балакаєш, як Азаров, є дві причини: або упереджене ставлення до мови, або обмежені розумові здібності. Ясна річ, Шустер має інтелектуальні здібності. Тоді що?

– Гадаю, все-таки не упередженість, а третя причина – відсутність практики і, можливо, оточення, яке тільки українською спілкується, не переходить на російську.

– У кожному його шоу (а він їх провів тисячі!) є гості, які спілкуються українською. Захотів би – вивчив би. Мабуть, зараз усі на телебаченні терміново вчитимуть: закон притисне.

“Приїхав із села в місто – починай штокать і какать”

– Пане Олександре, от ви – фаховий філолог. Ті, хто не народився в Україні, не ріс тут і не навчався, ще пів біди. Але хіба вас не дратує, коли люди, які все життя прожили в Україні, здобули освіту українською, дехто навіть уже в садочок український ходив, не знають мови і навіть не намагаються нею спілкуватися?

– Якщо буду показувати роздратування, я їх на свій бік не перетягну. У мене інший підхід – не шельмувати, як дехто футболістів збірної, а зробити так, щоб людям захотілося перейти на українську.

Колись бачив, як на Книжковому Арсеналі дівчинка тягнулася до книжки видавництва “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га” – у них же не книжки, а витвори мистецтва! А мама: “Дочєнька, ана на укрАінском, ана нам нє нужна…”. Цих людей так виховали, розумієте? І це виховання, це щеплення несприйняттям усього українського тривало століттями, почавшись після Переяславської угоди, коли Україна об’єдналася з Росією не в спільну державу, а у військовий союз, про що швидко “забули”.

Ще з царської Московії це пішло: в сінях місце української мови. Або в хліві. А в палатах, у хоромах – только по-русскі. Українське – мужицьке, а панське – только русскає. Радянський Союз це підхопив і розвинув. Приїхав із села в місто – починай штокать і какать, бо говорити українською – автоматично записувати себе в другий сорт. Російськомовний – інтелігент, українськомовний – скотар. Пастух.

Я зростав і навчався в Запоріжжі, це індустріальне зросійщене місто, і часто люди, коли чули від мене українську, говорили: “Надо же, такой стильный интеллигентный молодой человек, а говорит по-сельски!”. Так це початок 90-х, а нещодавно один популярний український сайт давав мій коментар – і я звернув увагу, який вони знімок поставили. Де вони його викопали? Стою я, якийсь зіщулений, нещасний, ледь не в солом’яному брилику й шароварах біля хати-мазанки… Ну, ви розумієте, так? Не в мене вдома, не в моєму авто (а я їжджу лише на нових автівках преміум-класу, з салону), а так, аби показати: отакий нещасний вигляд має вчитель української. Це теж ідеологія, меседж. Учитель української мови мусить бути бідним, безталанним, ніби вчора з кріпацтва викупили!

“Я офіційний мільйонер, і це дозволяє мені чотири бізнеси тримати”

– Але це не ваш випадок. Щодо вас проситься фраза Наталки Мосейчук: “Намазав мову на хліб”. Скажіть, ви справді мільйонер? І що приносить найбільший дохід?

– Підручники. Щороку виходить близько мільйона моїх книжок – і, найголовніше, їх розкуповують! Так, я офіційний мільйонер (але не доларовий, а гривневий). І це дозволяє мені чотири бізнеси тримати.

– Які, якщо не секрет?

– Секрет! (Сміється). Ні, насправді все просто. Я маю інтернет-магазин, ним займається колишня дружина – теж, до речі, вчителька української. Ми розлучені, але в нас спільний син і дружні стосунки. Я даю майстер-класи з культури мови…

– …бачила райдер, де зазначено, що майстер-клас Олександра Авраменка в Києві та області – 500 доларів, а далі по Україні – 1200. Часто у вас такі майстер-класи?

– До карантину було кілька на місяць: три, чотири… Нещодавно їздив у Нетішин, абсолютно європейське, класне, багате місто: там атомна електростанція. Зайшов до актової зали (шкільної!) – слухайте, вона крутіша за палац “Україна”! Так буває, коли люди заробляють і не крадуть, а вкладають у простір навколо себе. Узагалі, майстер-класи купують, але під час карантину замовлень було менше.

“Щоб перемагати, українське повинно бути попереду не на крок – на 10”

– Чому ваші підручники мають попит?

– Я багато в це вклав, і не лише грошей – знань, досвіду. Я зрозумів одне: аби конкурувати з російськомовним продуктом, українська книжка повинна бути такою, по яку рука сама тягнеться. Ну, як можна не купити “100 експрес-уроків української”, коли ілюструвала їх Наталка Гайда, яка малювала “Сімпсонів”? Крафтова обкладинка, класні ілюстрації, якісний папір, комфортні для очей шрифти і контрастність друку, розмір книжки (вона поміститься в дамській сумочці, її можна читати як на пляжі, так і на нудній нараді, тримаючи під столом). Щоб перемагати, українське повинно бути попереду не на крок – на 10. І мої підручники перемагають, у тому числі в національних конкурсах, уже 17 років.

– Хто може стати вашим учнем і як дорого коштує один урок?

– Кожен, хто бажає і може це собі дозволити. Перед тим, як ви прийшли, телефонувала телезірка – не скажу, хто саме, бо не питав, чи можна розголошувати. 3000 гривень коштує заняття.

– На вулицях вас упізнають?

– Так. Особливо приємно, коли на сході й півдні підходять: “Мы хотим, как вы, знать мову!”. Я сповідую принцип лагідної українізації: не нагайкою гнати з російського в українське, а зацікавити.

Іноді забезпечені батьки приводять дитину, яку треба підготувати до ЗНО: “Алєксандр Нікалаєвіч, будьтє нашим учітєлєм!”. Я кажу: “Добре, а куди вступати буде?”. Вони: “У нас своя юрідічєская фірма – канєшна, толька на юрідічєскій!”. Одразу доводиться попереджати: “Боюсь, не буде вам юрідічєского. Позаймається зі мною – чого доброго, на українську фіолологію подасть”. І таких випадків чимало.

– “Заправщица Людмила Добрыйвечер…

– …всі машини відправляє наліво!”. (Сміється). Хоча не наліво, а куди треба. До речі, терпіти не можу всі ці приклади про Швейцарію і Канаду: от у Канаді дві державні мови, і нічого, а в Швейцарії – аж чотири. Гаразд, але канадської мови нема як такої, а Швейцарія – федеративна держава, зшита з різних частин. І швейцарської мови не існує в природі. Канадійцям і швейцарцям нема чого втрачати. А українська вже належить до мов, що зникають, нам треба її зберегти. Варто почати хоч якось утискати німецьку мову в Швейцарії – є Німеччина, де ця мова процвітає. Французьку – є Франція. А українська де ще можлива, крім України?

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.

Новини партнерів

До теми

10 віршів про осінь Ліни Костенко, які зігрівають душу

Вірші про осінь Ліни Костенко — краса, філософія й меланхолія української поетеси

Вірші про осінь: Ліна Костенко та інші українські поети, які відчули чарівність цієї пори